рецензія

Бінго! Ось Фоєр!

25.06.2018

Бачите помилку в тексті — виділяйте фрагмент та тисніть Ctrl + Enter

Джонатан Сафран Фоєр. Ось я  / переклад з англійської О. Кіфенко, Д. Баззадійної. – Харків : Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2018. – 512 с.

 

«Ось я» – п’ята книжка Джонатана Сафрана Фоєра – американського єврея, постать якого за своєю значущістю можна порівняти хіба із самим Артом Шпігельманом, творцем графічного роману про Голокост «Маус», що отримав Пулітцерівську премію, та коміксу «У тіні зруйнованих веж», який присвячено подіям 11 вересня 2001 року. Власне, порівняння цих двох авторів не є випадковим, адже їх поєднує не лише походження, а й теми, які вони порушують у своїх творах. І Фоєр, і Шпігельман – співці катастрофи, які тяжіють до візуальності, зачіпають теми етнічної ідентичності, расизму, забуття, спогадів.  

 

У центрі сюжету – єврейська родина, що живе в Америці від часів прадідуся Ісаака Блоха, який є уособленою жертвою цілого Ізраїлю: «Німецькі садівники обрізали Ісаакове генеалогічне древо аж під галицький ґрунт» тому Ісаак «пересадив коріння на тротуари Вашингтона».

 

Подружня пара – Джейкоб і Джулія – готуються до бар-міцви старшого з трьох синів – дивакуватого, відлюдькуватого Сема. Власне, цей перехід дитини у доросле життя став символом поворотного моменту і для його родини, і для його далекої батьківщини. Шлюб Семових батьків, що вже кілька років киснув у стагнації, в один момент остаточно розпався, в Ізраїлі стався нищівний землетрус, а згодом і війна, клич до якої зображено в патетичних тонах дикої первинності, піднесення і містичної сили. Проте найбільші конфлікти, трагедії і розлами трапляються тихо, без звуків бойових рогів та розпачливого плачу вдови над руїнами. Власне, тут все відбувається за цитатою Чехова про те, що «люди просто обідають, а в цей час формується їхнє щастя та розбиваються їхні життя».

Сюжет «Ось я» простий, а конфлікти зрозумілі. Сама назва роману апелює до інтенції вийти зі штучних світів, позбутися аватарів і заявити вголос про себе справжнього, оголеного і вразливо-щирого. І чи вдається це хоч комусь – головна проблема цього твору. Варто також додати, що це графічно лаконічний текст, який не потребує гри зі сторінками та блукання рядками-головоломками. І, можливо, порівняно з іншими фоєровими речами, це поки один із найлегших його текстів.

 

Серед п’яти книжок Фоєра варто виокремити ті, що складаються у трилогію-інтерпретацію Книги Буття: «Всьо ясно» (2002), «Страшенно голосно і неймовірно близько» (2005),  «Ось я» (2016). Цікаво, що розглядаючи її, автоматично розпочинається гра в Бінго за творами Фоєра, адже і «Ось я», і «Страшенно голосно…», і «Всьо ясно» містять у собі низку повторюваних мотивів, які й вирізняють цього автора серед інших. Тож варто ознайомитися з ними детальніше.

 

Монолог мудрих дітей

Ясна річ, образ дитини динамічний, змінний і залежить від філософських або соціально-політичних поглядів у контексті певної епохи. На полотнах середньовічних майстрів новонароджений Ісус виглядає, як зрілий чоловік, який точно бачив не один апокаліпсис і не одне переродження світу. Далі культ «недитячих дітей» буде важливою ідеологічною складовою романтизму, реалізму і цілої низки літературних течій початку ХХ ст., на яких вплинув фройдизм, екзистенціалізм, містицизм та інші -ізми.

 

Фоєрові діти – це не діти. Від «Всьо ясно» до «Ось я» вони наділені мудрістю, начитаністю, граничною окремішністю та відірваністю від соціуму. Брід («Всьо ясно»), Оскар («Страшенно голосно..») і Сем («Ось я») ставлять питання цьому світу і від того самотужки стають шукачами або зберігачами пам’яті, саме вони відіграють роль дорослих у світі загублених людей, позбавлених голосу.   

 

Старозавітні старці

До народження Ісуса Христа біблійні персонажі жили по 600-900 років. Звісно, тут не варто прискіпливо вивчати особливості старозавітної хронології, адже таке довголіття саме по собі є потужною метафорою.

 

Старші чоловіки (інколи й жінки) є саме тими персонажами, які пережили катастрофу та пересадили своє генеалогічне древо в інший, більш сприятливий ґрунт. У романах Фоєра вони не завжди лишаються при здоровому глузді, проте це й додає їм того особливого божественного провидіння. Наприклад, одного дня в громадському басейні дід Ісаак («Ось я») роздягнувся на людях. Коли працівник сказав йому, що тут перевдягатися не можна, дідусь запитав, «Чому ні?»:

 

«Десятки років потім Джейкоб міркував над питанням: «Чому ні?» Чому ні, адже роздягальня там, а тут — тут? Чому ні, бо чому ми взагалі про це говоримо? Чому ні, бо якби ти побачив речі, що бачив я, ти б узагалі втратив здатність розуміти сором? Чому ні, бо тіло — це всього лиш тіло?»

 

Апокрифічні пси

Історія про створення Богом Адама розповідає про виникнення собаки та його ролі в житті людини. Недивно, що Фоєр, який часто черпає мотиви зі святих писань, повсякчас звертається до образу цієї тварини. У сюжеті «Всьо ясно» сука-поводирка Семмі Дейвіс Молодший-Молодший виконує не лише комічну, а й сакральну функцію, адже тварина є провідником псевдосліпого Дєда. У «Страшенно голосно…» окремих героїв-собак немає, проте їхня присутність у сюжеті беззаперечна. А для «Ось я» хворобливий пес Арґус виконує роль медіатора, через якого можна викрити справжнє «Я» того чи іншого героя.

 

Мережива тексту

Спочатку було слово й нічого, крім нього. Романи Фоєра підтримують Бартову думку про те, що все навколо є текстом. Герої шукають кодових слів, вкриваються літерами-знаками, вростають у книжки, стають спогадами, закарбованими на клаптях паперу.

 

Тіло Брід у «Всьо ясно» вкрите друкованими літерами, жителі Трохимброду лишають відбитки свого існування у Книзі минулого. Оскарів дідусь зі «Страшенно голосно…» використовує письмо замість мови, а для коротких відповідей має витатуйовані на долонях слова «ТАК» і «НІ». Персонажі «Ось я» зазвичай брешуть одне одному, коли користуються мовою усно. Проте письмо в чатах і смс допомагає їм хоч якось самовиразитись. Власне, саме у повідомленнях Джейкоб і зрадив Джулію, хоча через брак сміливості ніколи не мав фізичного контакту зі своєю коханкою.

Літопис катастроф

Для Фоєра апокаліпсис вже неодноразово ставався, скоро станеться і стається просто зараз. У Книзі минулого із «Всьо ясно» навіть йдеться про «повний список апокаліпсисів», який «вміщено в додатку Я-32». Проте есхатологія Фоєра – це не жах без кінця, а спроба зібрати рештки спогадів старого світу й перенести їх у нове, відновлене коло життя.

 

Химерно-міфічне українське село Трохимбрід із «Всьо ясно», знищується війною, Голокостом і забуттям. У «Страшенно голосно…» падають башти-близнюки в Нью-Йорку, вибухає Дрезден, горить Хіросіма. «Ось я» розгортає перед читачем руйнацію Ізраїлю, що відбувається на різних рівнях. По-перше, еміграція: діти Авраама по одному вирушили на пошуки нової обіцяної землі. По-друге, країна потерпає від нищівного землетрусу. По-третє, Ізраїль розпочинає масштабну війну, закликаючи дітей повернутися на рідну землю. Проте тут годі сподіватися на героїзацію чи гостру оцінку: у всіх трьох книжках Фоєр уникає риторики засудження та тицяння вказівним перстом на ворогів. Автор радше акцентує увагу на мотивах пам’яті й забуття, руйнування й надбудови.   

 

Речитатив пошуків

Якщо потрусити романи Фоєра, з них посиплються ключі, фотографії, закодовані мобільні телефони, замки, замочки, вузлики та пазли. Кожна Фоєрова історія обертається довкола певної прихованої загадки, що чатує за замкненими дверима без ручки та замкової щілини, які з’являються після певного пройденого шляху, умовної ініціації.

 

«Всьо ясно» – суцільна історія пошуку, яка ґрунтується на реальних подіях: мандрівці самого Фоєра в Україну з метою знайти інформацію про діда. Це типова роуд-сторі, переплетена з міфологічними й постмодерністськими вимірами. Власне, і сюжет до «Страшенно голосно…» зав’язується на внутрішній і зовнішній подорожі хлопчика, який має ключ і вирушає на пошуки замка, який можна відкрити цим ключем.

 

«Ось я» не позбавлений безконечності загадок сфінкса. Наприклад, головна персонажка Джулія знаходить заблокований телефон чоловіка й намагається підібрати до нього код. Розв’язка цієї загадки й розірве ланку родини Блохів. Проте у цьому романі пошуки, замки й ключі не настільки очевидні. Це радше внутрішні особисті дороги, які мають привести до самоідентифікації; це, швидше, пошуки вдалих слів для самовираження. Проте, як це часто буває, ретельність пошуків лише шкодить. Саме вона ховає зерно сенсу під горами інтерпретацій.

 

Читайте також: Крахт і Юнгер: у пошуках «нової людини»

 

Авторка: Тетяна Калитенко

 

Зображення: Mind.ua, Buro 24/7

Підтримайте проект

Фондуючи незалежну редакцію Читомо, ви допомагаєте зростити нове покоління
професіоналів видавничої справи і збільшуєте кількість хороших книжок у світі.

Підтримайте проект