Читомо > Блоги > «Будинок Слово»: замаскуватися під кіно

Блоги

«Будинок Слово»: замаскуватися під кіно

16.11.2017 0 Автор:

Нещодавно у київському кінотеатрі «Жовтень» відбулася місцева прем’єра документального фільму Тараса Томенка про харківський будинок письменників «Слово», з яким пов’язана біографія не одного видатного українського письменника початку XX ст. Серйозний фільм на серйозну тему не обійшовся й без серйозного святкування. Вестибюль кінотеатру зібрав не один десяток журналістів, літераторів, культурних діячів та політиків. Присутні пили вино, слухали промови й насолоджувалися неформальним спілкуванням. Можна було навіть подумати, що розмах події свідчить про відповідну якість презентованого фільму, адже які тут вже можуть бути сумніви? Та виявилося, що все, як завжди, не так просто.

«Будинок Слово» за своїм наповненням й стилем виконання нагадує телевізійні освітні фільми. Мінімум оригінального відеоконтенту (декілька відзнятих планів будинку, декілька прольотів дроном), нарізка з радянських кінохронік, фільмів Вертова та старих фотографій у стилі презентації Powerpoint.

Поверх цього невибагливого візуального ряду начитано текст, який складається з різноманітних фактів про життя українських письменників 20-30х років (Йогансен грає у більярд з Маяковським, Поліщук крутить роман відразу з обома сестрами Конухес і т. д.). Багато з них є цілком відомими у широких вузьких колах, але автори стверджують, що для створення фільму також була проведена й серйозна архівна робота, тож, мабуть достатньо уважний глядач зможе відшукати у цій стрічці і якусь новизну.
.

.
Режисер чомусь не захотів використати прийом «балакаючих голів» й посадити в кадрі декількох експертів, які могли б розповісти про будинок «Слово» й про тогочасний історичний контекст. І важко повірити в те, що такої можливості не було, адже в команді фільму зазначені люди, які справді є дуже компетентними в цій темі. Їхні оригінальні репліки та думки внесли б трохи динаміки в це монотонне слайдшоу. Дуже шкода, що такий потенціал не був використаний.

Так само можна було б поговорити з теперішніми мешканцями будинку, з харківськими краєзнавцями, архітекторами й іншими цікавими людьми. Детальніше дослідити теперішній стан будинку, його значення в міському просторі та його можливе майбутнє. Цього у фільмі також немає, як немає й серйозних роздумів про літературу, що творилася в ті часи, про її особливості та новаторство. Тарас Томенко вирішив сфокусуватися майже виключно на життєвих історіях письменників, тому у фільмі мало відчувається присутність самого будинку як «живого організму». Це лише тло, на якому розгортаються трагічні події.

Читайте також: Зелене коло і червоний зиґзаґ «Української авангардної поезії»
.

601слов.
Та навіть попри здавалось би однорідну монотонність, «Будинок Слово» не виходить сприймати як цілісну розповідь. Окремі блоки фільму, в яких говориться про конкретних письменників, цілком можуть існувати незалежно один від одного. Це відео може бути порізане на окремі ролики по 15-20 хв й демонструватися на телебаченні як освітній серіал. Загалом, такий спосіб подачі здається найдоречнішим для цього фільму, адже його телевізійність виглядає зовсім неформатною на великому екрані кінотеатру.

В останні роки в Україні спостерігається бум не тільки нон-фікшн літератури, але й документалістики. Фільми впевнено демонструються в широкому прокаті, їздять по міжнародних кінофестивалях та збирають нагороди. Але на їхньому тлі «Будинок Слово» сприймається як справжня екзотика. Екзотика, що якимось незрозумілим чином вирвалася із заповідника УТ1 та Каналу Культура на безкрайні простори кінопрокату.

Читайте також: Подорожі, містифікації і жанрові винаходи Майка Йогансена
.

E1039639-4335-4E54-95B3-A517320E4B8F_w1023_r1_s

.
До прикладу, візуально довершений документальний фільм Остапа Костюка «Жива Ватра», який досліджує тему вимираючого карпатського вівчарства та зміни поколінь, який насичений надзвичайно гарними зйомками гірської природи та колоритними персонажами, має приблизно такий самий кошторис, як і «Будинок Слово» (Загальна вартість виробництва стрічки становить 1,2 млн грн). Але у випадку з останнім, на виході ми чомусь отримали телевізійну передачу, яка (знову ж таки до прикладу), мало чим відрізняється від рубрики «Невідоме з історії» (2007-2009 роки) від Книга.UA, яка робилася майже без бюджету.

Тож чи потрібні нам такі фільми? Безумовно, потрібні, але в першу чергу на телебаченні, в бібліотеках, університетах, школах та інших освітніх закладах. І чим більше, тим краще. Зараз українська культура як ніколи потребує популяризації й утвердження. Цим має хтось займатися, тому дуже добре, що подібний контент з’являється. Багато глядачів позитивно відгукуються про «Будинок Слово» у соціальних мережах, а це означає, що суспільний запит на цю тему існує. Ще 4 роки тому важко було уявити такий рівень інтересу до покоління «Розстріляного відродження».

Інше питання чи варто прокатувати пізнавальне відео телевізійного формату як повноцінне документальне кіно й продавати на це квитки? Це нехай вирішує кожен сам для себе.

Читайте також: У редакторському кабінеті Василя Еллана-Блакитного

Поделиться в facebook'е Поделиться вконтакте Поделиться в twitter'е

Щоб залишити свій коментар, будь ласка, увійдіть через аккаунт Vkontakte чи Facebook

*

Соцмережi
artarsenal bookforum publish messe