Українська проза

Олег Криштопа. Братство

Олег Криштопа. Братство: документальний роман за матеріалами слідчої справи Кирило-Мефодіївського братства. [Текст]: роман / Олег Криштопа.; ілюстрації Анни Альпатьєвої та Андрія Сакуна — Івано-Франківськ: Вавилонська бібліотека, 2019. — 232 с. ISBN 978-966-97782-2-2

Документальний роман, побудований на основі матеріалів слідчої справи Украйно-Слов’янського (Кирило-Мефодіївського) товариства: протоколів допитів, очних ставок, зізнань, доносів та донесень. У книзі оживають братчики, молоді люди, що несподівано опинилися в руках політичної поліції й по-різному пройшли випробування: вічно роздвоєний у всьому Пантелеймон Куліш, боязкий інтелектуал Микола Костомаров, невільник честі Микола Гулак та іронічний Тарас Шевченко.

 

Тут оживають і герої з потойбіччя: керівник Третього відділу граф Орлов, шеф жандармів Дубельт, київські губернатори Фундуклей та Бібіков, цар Микола І.

 

Врешті, якщо прочитати історію ще раз й уважно, то в ній проступає відомий біблійний сюжет: з Юдою і тридцятьма срібняками, Петром, який тричі відрікся, Пилатом, що вмиває руки, та Месією.

 

Жахлива пора — березень у Петербурзі. Сльотаво і темно. Вдень усе починає розмерзатися і текти, а за ніч знову покривається кригою. Ще й тумани, пронизлива вогкість і вітер. Не дивно, що Гоголь так хотів звідси втекти, аж влаштував справжню істерику імператору. Про це думав граф Олексій Федорович Орлов, вийшовши зранку з саней перед приміщенням своєї вотчини — Третього відділення Його Імператорської Величності канцелярії. На вулиці нікого не було — це й не дивно, нормальні люди десятою дорогою обходять приміщення таємної поліції. Вона прийде сама і без запрошення. Сіре двоповерхове приміщення з напівпідвалом залишилося таке ж похмуре і сьогодні. Навіть ґуґл-мапи тримають його у таємниці — не видно ні входу, ні виходу.

 

На голову сипало чи то дощем, чи мокрим снігом. Темна пляма Фонтанки ховалася у тумані. Орлов здригнувся і поспішив всередину. Жандарм при вході виструнчився.

— Ваше!.. — почав було він, але Орлов тільки махнув рукою і покрокував далі.

 

На сходах відчув втому — все ж таки скоро шістдесят, але не можна показувати слабкості перед підлеглими — віддихається уже в кабінеті, коли ніхто його не зможе бачити.

— До вас його високоповажність генерал-губернатор Бібіков заходили, дуже квапилися, записку залишили, — простягнувши згорток, повідомив Орлову секретар.

 

Граф тільки кивнув. Зачинивши за собою двері, він нарешті почав відсапуватися. Зняв циліндр, витер з чола піт і незадоволено глянув на себе в дзеркало. Як не старався перукар, лисину сховати уже не вдавалося. Сиві вуса, раніше бадьоро підняті догори, опустилися донизу. От вона — старість. Орлов із заздрістю згадав свого сина — двадцятирічного, наповненого силою і життям юнака. Підійшов до робочого столу, кинув до інших паперів записку Бібікова — читати її він не збирався. Віддасть потім Дубельту — хай помучиться. У генерал-губернатора жахливий почерк, крім того він жодного речення не вміє написати без помилки.

 

 

 

 

читайте також

Підтримайте проект

Фондуючи незалежну редакцію Читомо, ви допомагаєте зростити нове покоління
професіоналів видавничої справи і збільшуєте кількість хороших книжок у світі.

Підтримайте проект