Роберт М. Веґнер. Оповістки з Меекханського прикордоння. Північ-Південь

Далека зимна Північ, межа Меекханської імперії. Імперських чиновників тут рідко зустрінеш, лише Гірська Варта дбає про громадян. Шоста рота оберігає місцевих мешканців від грабіжників та ворожих племен, від дикої магії та від тих, хто спокусився забороненими ритуалами. Однак навіть Гірська Варта інколи стикається з неймовірним — і тоді їм лишається сподіватись тільки на власну зброю та на честь горця.

А на пустельному Півдні молодий воїн і неперевершений фехтувальник із таємничого племені іссарам наймається охоронцем до купця — і має обирати між коханням та власною честю. Його вибір уплине на долю людей та богів, а сам Йатех опиниться лицем до лиця із прадавньою історією та застарілою трагедією…

Шадорі прийшли точнісінько звідти, звідки їх і чекали. Дванадцятеро чоловіків, обвішаних в’юками, наче мули, вийшли з лісу на східному боці полонини. Зупинилися між деревами. Вигляд мали такий, наче кілька останніх днів безперервно йшли: брудні, розкудлані, задихані. Надходив вечір, сонце світило їм просто в очі, а розлога полонина, трохи нерівна, з іскрами свіжого снігу, була чиста і спокійна на вигляд. Вабила, обіцяючи легший шлях і відсутність засідки.

Звісно, брехала.

Перший із чоловіків зробив кілька кроків уперед, по коліна грузнучи в м’якому пуху. Схоже, сніг випав не раніше минулої ночі. Прибулець зручніше вмостив великий мішок на плечах, щось гарикнув іншим і рушив уперед, схоже, наміряючись перейти полонину навпростець, найкоротшим шляхом. Інші рушили слідом, зберігаючи дистанцію в кілька стоп. Зробивши десь із сотню кроків, провідник зупинився, важко дихаючи, і подав знак наступному в черзі, аби той його підмінив. Сам почекав, поки решта групи його омине, і зайняв місце в кінці. Ще сотня кроків — і відбулася наступна заміна, потім ще одна. Як для людей, що мандрували цілу ніч, вони втримували непогану швидкість. За чверть години подолали половину дороги.

І тоді полонина їх зрадила.

Сніг з обох боків розтягненої довгою вервечкою групи наче вибухнув у кільканадцяти місцях. Із завірюхи льодяного пилу вистрибнули, вимахуючи зброєю, загорнуті в хутра постаті. Повітря прошив вигук:
— Гірська Варта! Кинути зброю!

Шадорі, звісно, не послухалися.