Читомо > Література на літо > Читомо читає: антологія Каїсе-Дра, Дал, Алексієвич, Биков

Література на літо

Читомо читає: антологія Каїсе-Дра, Дал, Алексієвич, Биков

23.09.2016 0 Автор:

Цей по-справжньому осінній тиждень ми провели у компанії перекладів африканських поетів та віршів українських поетів, які тією чи іншою мірою з цими африканцями тематично чи настроєво пов’язані, короткої прози Роальда Дала, художньо-документального роману «Цинкові хлопчики» Свєтлани Алексієвич і тексти Дмітрія Бикова.

Олег Коцарев

kots

Каїсе-Дра росте, де хоче: антологія. – Тернопіль: Видавництво «Крок», 2016.

Із привезеної з львівського Форуму видавців поезії зараз я читаю саме антологію «Каїсе-Дра росте, де хоче». Деяка іронія (коли не долі, то принаймні ситуації) полягає в тому, що серед її авторів є й Олег Коцарев.

Насправді суть книжки – це українські переклади африканських поетів, а також вірші українських поетів, які тією чи іншою мірою з цими африканцями тематично чи настроєво пов’язані. Плюс есеї українців про ставлення до Африки чи враження від неї. Це якось приводить до спільного знаменника надзвичайно строкатих авторів, створює мінімальний спільний простір, сюжет – завдяки чому антологію таки цікаво.

У ній є справді африканський контраст між пристрастю і спогляданням. А чого бракує, що проситься до цієї книжки – то це переклади з усіляких автентичних мов на кшталт свагілі. Бо поки що представлені лише англо-, франко- й арабськомовні поети. Будемо сподіватися, це буде попереду, в перевиданні чи другому томі. Можливо, там з’являться й біографії українських авторів.

Оксана Куценко
Липень. Шовкопряди

Боже п’яних шовковиць і приспаних кораблів,
На Королівському острові знову любов і літо.
Ми ступили на нього у сутінках.
У бузковому світлі
Черепахи мостили гнізда у вологій землі,
На яку ми упали голодні
І стали просити.
Ми просили, вигадуючи нові імена,
Винаходячи назви незнаним плодам і рослинам.
І найтонше прядиво із вібрацій і слини
Виростало над нами неспинно, як сарана.
В роті танув присмак меду і чорнослива,
Коли ми шепотіли,
Боже забутих місць,
Боже ситих і вільних тварин, і морів, і коралів.
Чорним шовком звивалася ніч над Зміїним причалом.
Ми звивалися у обіймах солодкого листя,
Бо давно не їли.
І довго про те мовчали,
Щоби тут опинитися. – Боже, якби Ти міг
Заповісти цю ніч довжиною в любов і літо!
Хай собі кажани ловлять крилами сонний вітер,
Хай у травах високих ненаситний ібіс кричить,
Хай до пастки світанку марно повзуть терміти,
І коштовне прядиво шелестить, шелестить, шелестить.

 Читайте також: Оксана Куценко: Багатокультурність у межах однієї країни Африки вражає

Анастасія Трепитьон

trepyton

Roald Dahl. The Best of Roald Dahl. – Penguin Books, 1984. – 368 p.

Нещодавно відсвяткували 100-річчя з дня народження письменника Роальда Дала. А незадовго перед тим мені до рук потрапила його збірка оповідань. Взагалі-то я не дуже в захваті від короткої прози, вона для мене зазвичай якась незавершена. Але з фіналом кожного оповідання Роальда Дала у мене виникала думка, що ні, далі вже немає куди, продовження не треба. Психічно хворий, що відрізав мізинці лузерів, батько, що ледь не проспорив свою дочку, лікар, змушений обробляти рану дереву. Сюжети, м’яко кажучи, приголомшували. Але радувало, що вони усі закінчувалися відносно щасливо.

«Звукова машина» саме це оповідання, можна сказати, зачарувало мене своєю ідеєю:

«Мені здається, вів далі він значно вільніше, що навколо нас існує світ звуків, які ми не можемо почути. Можливо, там, у невловимих сферах, лунає музика, сповнена вишуканого гармонійного співзвуччя і страшних дисонансів, що ріже вухо. Музика настільки могутня, що звела б нас з глузду, якби ми тільки могли її почути. А можливо, там і немає нічого…»

Спершу стає дуже цікаво, чи вдасться герою створити врешті-решт таку машину, яка б уможливлювала сприйняття звуків, нечутних для людського вуха. Зрозумівши, що йому це вдалося, кортить дізнатися, що ж можна почути, одягнувши навушники. Далі, поринувши в дослідницький екстаз, починаєш разом із героєм шукати відповіді на питання, чи троянди, коли їх зрізують, кричать від болю чи з іншої причини, що відчуває дерево, коли його ударяють сокирою.

Нарешті, хочеться зрозуміти: всі ці звуки в божевільній уяві винахідника чи насправді. І на останнє запитання автор навмисне не дає відповіді, перевертаючи все з ніг на голову своїм фіналом. Яким – не буду спойлерити, може, хтось захоче сам прочитати.

Читайте також: Великий добрий велетень британської літератури Роальд Дал

Микола Петращук

petrashuk

Світлана Алексієвич. Цинкові хлопчики. – Харків: Віват, 2016. – 368 с.

Мушу визнати, що досі не був знайомий з текстами білоруської письменниці та минулорічної нобелівської лауреатки з літератури Свєтлани Алексієвич, тому, коли до моїх рук потрапив її художньо-документальний роман «Цинкові хлопчики», я з особливим зацікавленням поставився до нього.

Уперше опублікований в далекому 1989 році, він розповідає про долю радянських військових, так званих воїнів-інтернаціоналістів, більш відомих як «афганці», що входили до обмеженого контингенту радянських військ в Афганістані під час радянсько-афганської війни. Книжка складається з особистих розповідей військовослужбовців, лікарів, що брали участь у цьому збройному конфлікті, а також родичів загиблих під час цій війни.

«Мені подобається мова вільного спілкування, вона нічим не обтяжена, відпущена на волю. Все гуляє і святкує: синтаксис, інтонація, акценти, і точно відновлюється почуття. Я стежу за почуттям, а не за подією. Як розвивались наші почуття, а не події. Можливо, те, що я роблю, схоже на роботу історика, але я історик безслідного. Що відбувається з великими подіями? Вони перекочовують в історію, а ось маленькі, але головні для маленької людини, зникають безслідно»

Дехто з них потрапив на неї добровільно, інші випадково. Та ні для кого вона не минула безслідно – хтось загинув, хтось отримав поранення, що призвели до інвалідності, а інші повернулися, здавалося б, цілими і неушкодженими, та їм не вдалося повноцінно адаптуватися до мирного життя, і щоночі вони не могли спокійно заснути.

Свого часу книжка була сприйнята неоднозначно. Тому й не дивно, що на початку дев’яностих у Білорусі на авторку подали до суду за викривлення та фальсифікацію розповідей «афганців» та їхніх матерів. Матеріали цього суду складають другу частину книжки.

Що важливо, в «Цинкових хлопчиках» авторці вдалося порушити прийняту в радянські роки традицію романтизувати війну і зафіксувати історії, які осмислити та оцінити повинен сам читач. Як на мене, Алексієвич вдалося написати текст, в якому головним меседжем є те, що війна в будь-яких проявах – це зло, трагедія та біль.

Читайте також: Свєтлана Алексієвич: Людське серце влаштоване складніше за телевізор

Ганна Гнедкова

gnedkova

Дмитрий Быков: ЖД-рассказы. – Москва: Вагриус, 2007. – 304 с.

Під назвою «ЖД» вийшло одразу два твори Дмітрія Бикова: роман 2006 року і збірку оповідань роком пізніше. У передмові до роману автор пропонує розшифровувати абревіатуру «ЖД» кожному на свій смак, перераховуючи не менше десяти варіантів, серед яких – «Живі Душі». А от в оповіданнях він утримується від будь-яких коментарів щодо назви, натомість на першій сторінці вміщено вступну статтю від головного редактора «Саквояж СВ», котрий стверджує, що намовив Бикова написати легенькі «залізничні оповідання» для розваги пасажирів у потягах. Здається, літературна критика і справді в це повірила і геть не приділяє уваги оповіданням, на відміну від роману. Але раджу: не впіймайтеся на це позірне «спрощення» інтерпретацій.

«ЖД-оповідання» поєднані не тільки тим, що місцем дії у них стають вокзали, перони, вагони та купе, а писалися вони, за ствердженням автора, під час подорожей. Їхні герої – загублені в житті, комічні і якісь одразу «рідні» читачу невдахи та аутсайдери, котрі сонно сідають у потяг із єдиним наміром: забутися, самоусунутися, ні про що не думати і нічого не вирішувати. І – потрапляють під владу потяга, що справді вирішує все за них: несе їх не туди, куди вони розраховували, зіштовхує в одному купе, наприклад, журналіста і представників влади, змушуючи вступати з ними в розмову, в якій ніколи не буде порозуміння. Критика політики сьогочасної Росії, що вигулькує в найнеочікуваніших місцях у вигляді влучних, майже афористичних порівнянь, а також наростання промовистих образів із кожним новим оповіданням підказують несподіване тлумачення самого потяга як великої метафори Росії: «В России, как в поезде с плохим попутчиком, совершенно не с кем поговорить».

Цьому потягу дівчина-провидиця Чудь із страхітливо байдужою впевненістю передрікає катастрофу, перш ніж із нього зістрибнути. Трагедія героя Кожухова, котрий чув це передбачення, та інших персонажів потяга полягає у тому, що так само легко зійти з нього вони не в змозі, хоч і сенс поїздки – ширше: життя – в цьому потязі пояснити собі вже не здатні. На їхнє (не)щастя, в потязі завжди знайдеться догідливий провідник, котрий з привітною усмішкою підсяде до розгубленого Степанова і поверне його в стан вгодованого «обломовського» сну.

В оповіданні «Інструкція» автор пропонує багато дотепних тестів, що допоможуть виявити, чи сам читач не є інфікованим цією хворобою не-думання. Автор грається з читачем, пропонуючи йому на позір безневинні і смішні загадки, ребуси та завдання на перевірку грамотності. Варто, однак, абстрагуватися від завдання й поглянути на самі речення – і допитливий реципієнт розпізнає подвійне дно, а викорінення мовної безграмотності перетвориться на сатиричну боротьбу з неосвіченістю більш масштабною:

«Росия – страна моногаммных, интиресных, талантливых людей с широким корридором возможностей. Она, конечно, раненна многолетней диктотурой, групы товаррищей зохватывали ее, не давая народу учавствовать в ентереснейшем деле корупции, неакуратность тоже имела место, и ваобще. Но прелесть приддорожных пейзажей! Но кросота полей, исккусно уубранных согласно програме! Все вычещенно, прекрастно, вобще ввосторг»

Що читала редакція Читомо на початку вересня, а що на початку липня. 

І звісно, у червні ми теж читали.

Так-так, і 23 – 28 травня без читання не обійшлося.

Зрештою, як і в квітні.

Чільна світлина books0977.tumblr.com
Поделиться в facebook'е Поделиться вконтакте Поделиться в twitter'е

Щоб залишити свій коментар, будь ласка, увійдіть через аккаунт Vkontakte чи Facebook

Соцмережi
artarsenal bookforum publish messe