Курт Воннеґут. Буфонада, або Більше не самотні

Чемберс Р. Король у Жовтому / Роберт Чемберс ; з англ. та фр. пер. Є. Лір; – К. : Видавництво Жупанського, 2018. – 248 с. – (Майстри готичної прози). ISBN 978-966-2355-89-5

Роберт Вільям Чемберс (1865–1933) – американський письменник і художник, продовжувач традицій химерної і готичної літератури, започаткованих Едґаром По та Амброузом Бірсом. Попри те, що Роберт Чемберс ще за життя зажив слави успішного й талановитого письменника, в чиєму творчому доробку близько дев’яноста опублікованих книжок, найвідомішою його книжкою і понині залишається збірка оповідань «Король у жовтому». Ці твори значною мірою вплинули на всю світову літературу в жанрах містики й жахів, здобувши цілу армію поціновувачів дивовижного й таємничого світу Жовтих міфів, створеного генієм Роберта Чемберса. Дослідник фантастичної літератури Еверет Блейлер називає книжку «найважливішою в американській традиції горору», а творці надзвичайно успішного серіалу «Справжній детектив», який є своєрідним взірцем естетики американської південної готики, складають пошану Чемберсові, наповнивши свій сюжет багатьма алюзіями і посиланнями на «Короля у жовтому».

Ведучи мову про літературу готичного і містичного спрямування, неможливо оминути Роберта Чемберса, ім’я якого назавжди вписано у світовий пантеон авторів оповідей про химерне і незвичайне, насамперед завдяки напрочуд самобутній і майстерній збірці оповідань «Король у жовтому». Центральним елементом, який пов’язує між собою першу частину оповідань збірки, є загадкова і заборонена книжка «Король у жовтому», прочитавши яку, люди втрачають глузд і коять жахливі речі. Другу ж частину збірки становлять реалістичні і почасти автобіографічні оповідання, присвячені Франції і рокам навчання Роберта Чемберса у Національній вищій школі красних мистецтв у Парижі. Написані легким і дотепним стилем, вони змальовують сповнене романтичних почуттів і легковажних витівок богемне життя студентів-художників у Парижі початку ХХ сторіччя.

Говард Філіпс Лавкрафт у своєму відомому есеї «Надприродний жах у літературі» захоплено відгукується про «Короля у жовтому» і цим увічнює творчий спадок Чемберса у царині літератури жахів.

З криком, сповненим жаху (або задоволення, настільки болючого й гострого, що я відчував його кожним нервом) я вихопив примірник з вогню та судомно поповз до спальні, де читав і перечитував книжку, де ридав, сміявся і тремтів від несамовитого жаху, що іноді сповнює мене і тепер. Саме це тривожить мене, бо я не можу забути Каркозу, де чорні зорі світять з небес, де тіні людських думок подовжуються опівдні, коли два сонця занурюються в озеро Галі; моя пам’ять завжди повертатиметься до спогаду про Бліду Маску. Я молю Бога, аби він прокляв автора тієї книжки, як автор прокляв світ своїм прекрасним, величним створінням, моторошним у своїй простоті, незаперечним у своїй правдивості – світ, що тремтить перед ликом Короля у Жовтому.