Vivat

«Буремна хвиля» Маккейна: чому американський сенатор був другом України

21.12.2019

Бачите помилку в тексті — виділяйте фрагмент та тисніть Ctrl + Enter

Джон Маккейн, Марк Солтер, Буремна хвиля. Добрі часи, праведні справи, великі битви та інші звитяги / переклад Примаченко Яни: Харків, Віват, 2020 – 432 с.

12 грудня в Дипломатичній академії МЗС України відбулася презентація книжки Джона Маккейна  «Буремна хвиля: добрі часи, праведні справи, великі битви та інші звитяги», яка вийшла у харківському видавництві Vivat. На презентації були присутні тимчасово повірений у справах США в Україні Вільям Тейлор та колишній Міністр закордонних справ України Борис Тарасюк. Говорили про неоцінимий внесок Маккейна в демократизацію світу, про його боротьбу за права людини та про американські цінності, що стали орієнтиром його життєвого та політичного шляху.

Гендиректора видавництва Юлія Орлова, розповідаючи, чому було вирішено видати автобіографію сенатора, зазначила, що «Джон Маккейн був Людиною з великої букви – зі світлими ідеалами, непорушними принципами та сталевою волею… Його книжка – наче путівник, що не дає схибити, зайти у манівці, піти на компроміс із власною совістю».

 

«Буремна хвиля» нагадує своєрідний альманах. Книга пронизана спогадами Джона Маккейна, його роздумами про життя, аналізом наслідків певних політичних рішень та їх впливу на розвиток окремих держав та світового порядку в цілому. Понад 30 років Маккейн присвятив роботі в Конгресі США, був республіканцем та патріотом: імпульсивним, небайдужим, завжди готовим до боротьби. У «Хвилі» він розповідає про важливі для нього законопроекти, що над ними він працював протягом своїх каденцій, про військові операції, що в них брали участь США, про цінності демократичного світу, які він відстоював все своє життя.

 

Маккейн був сином та онуком військових, його батько та дід воювали у Другій Світовій, а молодший син сенатора, теж військовий, брав участь у бойових діях в Іраку. Мати сенатора досі жива, у свої 107 років вона є однією з довгожительок Америки. «Я син та онук адміралів. Так зазвичай зазначають у перших рядках моєї біографії, але ще я син своєї матері й завжди ним був… Я успадкував лише дещицю її рис, яких достатньо, щоб сповнити енергією й наснагою моє насичене життя».

 

Як син військового Маккейн дуже часто переїздив. Він жартував: «…Лише раз я жив в одному місці понад рік, неочікувано довго перебуваючи в іноземній країні, що не давала мені дозволу виїхати (волію туди більше ніколи не приїжджати)» — маючи на увазі 5-річний полон у В’єтнамі. Штат Аризона, що його представляв в сенаті Маккейн, був рідним штатом Сінді Маккейн, дружини сенатора, та став справжньою любов’ю сенатора.

Сенатор двічі брав участь у виборчих перегонах. «Президентська кампанія — виснажливий і складний період, що тримається на каві, адреналіні та страху». Перший раз 2000 року, він поступився місцем іншому кандидатові від республіканської партії, Джоржу Бушу, а другий раз у 2008, програв вибори Бараку Обамі. Поразка на виборах звичайно ж засмутила Маккейна, але він говорив, що «перемога опонента говорить про цю країну набагато більше, ніж моя перемога» він вважав, що Обама уособлював зміни та сміявся, що «якби постійно не нагадував собі поводитися як дорослий, то став би нервувати через таку велику кількість позитивних рис свого опонента».

 

У «Хвилі» зображується буремне залаштункове життя Конгресу: «Сенатська процедура дає змогу перебити промовця, якщо ви хочете поставити запитання. На практиці це правило використовують, щоб критикувати або напосістися на когось, поставивши знак питання наприкінці образи, як це роблять учасники шоу Jeopardy!, які мають оформити відповіді як запитання».

 

Сенатор переймався проблемами міграції. Законопроєкт про всебічну імміграційну реформу був одним з найважливіших протягом політичної кар’єри Маккейна. Він агітував не бути ксенофобами та прагнув ґрунтовного врегулювання проблеми, пропонуючи випрацювання політики асиміляції довготривалих мігрантів та розробку плану посилення кордону. Він був відкритий світові та підкреслював, що різноманіття Америки є її силою.

 

«Ми — люди, об’єднані ідеалами, а не етнічно або географічно, і віддані цим цінностям не тільки в себе вдома, але й у всьому світі… коли [ми] будемо впевнені у своїй силі, не силі нашої зброї, а силі наших ідеалів — уряді довіри, рівному правосудді, вільних ринках, — і далі перетворюватимемо світ на ширшу цивілізацію, що поділяє такі цінності».

 

«Американці, які вимагають, щоб ми боролися проти глобалізації, потерпають від своєрідної антиісторичної істерії. На яких цінностях і принципах, на вашу думку, ґрунтується світова економіка? На наших. Нам бракує впевненості, щоб конкурувати в глобальній економіці, яка діє на основі правил та економічних принципів, що їх ми практично вигадали? Глобалізація — це доконаний факт, а не політична забаганка. І вона нікуди не зникне тільки тому, що ми не впевнені в нашому майбутньому успіху. Ми не можемо відмовитися від глобалізації, як не можемо відмовитися від погоди».

 

Щодо військових кампаній та міжнародного втручання, Маккейн був прихильником рішучих політичних кроків, гадаючи, що «зло» треба викорінювати якнайшвидше. Зокрема, сенатор був прихильником введення додаткових військ в Ірак та вважав, що саме США має врегулювати конфлікт, а не перекладати відповідальність на Ірак. «Не варто прискорювати вишкіл іракської армії, щоб скинути на неї тягар розгрому повстанців, якщо вона ще не буде готова. Я наполягав, що зробити це мали ми. Ми мусили взяти на себе відповідальність за безпеку країни, у яку вдерлися. Обманюючи себе в тому, що іракці будуть готові здолати повстання, ми тікали від цієї відповідальності».

 

Протягом тривалого та сповненого подій життя сенатор був небайдужим до багатьох країн, чи то спостерігаючи за Арабською весною чи за територіальними змінами на Балканах він намагався своєю активною учаснтю покращити життя багатьох людей та спільнот: «Я зробив усе, що міг, щоб підтримати сили, які прагнуть змін у дружніх і недружніх нам країнах: Росії, Україні, Грузії, Молдові, Китаї, Сербії, Чорногорії, Єгипті, Лівії, Тунісі, Сирії, Саудівській Аравії, Туреччині, Ірані, Узбекистані, Нікараґуа, Зімбабве, Південній Африці й на Кубі — усюди, де люди, що борються за свої права, потребували нашої допомоги. Я протестував проти вбивств, тортур та ув’язнень і доклав руку до санкцій, накладених на репресивні режими. Я заохочував міжнародний тиск на найгірших злочинців і допомагав підтримувати людей, які розбудовували структури відкритого суспільства. Я стежив за виборами, утішав родини політв’язнів, турбувався про людей, що ризикували заради переконань, та оплакував їхні смерті. Вони дали мені більше, ніж я їм. Я отримав їхню надію, віру та дружбу».

 

«За всі роки свого мандрівного життя я ніколи не бачив нічого подібного. Я місяцями хотів приїхати в Україну, коли почалися події, які, здається, ведуть до історичного моменту для цієї країни та Європи».

 

Маккейн приїхав до Києва у грудні 2013. Він хотів висловити підтримку прозахідного демократичного розвитку України, а також зустрітися з прихильниками Майдану. Відвідуючи Майдан та виголошуючи там промову, сенатор був щиро, кожною клітинкою «з українцями», переймаючись складною ситуацією, що виникла, та шукаючи шляхи до її вирішення.

 

Маккейн зафіксував важливі для нього спогади з Майдану: «Коли ми приїхали на площу того суботнього вечора, надворі сніжило й було морозно та вітряно. Ми піднялися ліфтом на шостий поверх Будинку профспілок, щоб оглянути Майдан. Того вечора на ньому зібралося близько півмільйона впевнених і радісних людей, які не знали страху. Чоловіки, жінки й діти, молоді та старі — люди з усіх куточків країни… Мартін Лютер Кінг назвав «жорстокою нагальною актуальністю» трансформаційну мить, коли прагнення свободи має бути реалізоване, коли голос руху не можна заглушити, коли серця невідкладно прагнуть змін. Я бачив і відчував це тієї ночі. Це було захопливо й життєствердно. Якби мені сказали, що з усього тривалого життя я можу взяти з собою лише кілька спогадів, то ця ніч була б серед них…».

 

«Тієї ночі я був свідком запального масового руху, що бореться за універсальні ідеали свободи та справедливості. Ось що означала європейська ідентичність для цих людей. На тій площі в усій неймовірній і незламній гідності, відомій лише Господу, я побачив спільноту, що прагне визнання й відповідей від впливових сил, які себе поставили над ним».

 

«Ці ідеали були причиною, що надавала сенс моєму насиченому життю, яке інакше я міг прогайнувати. Ми створені рівними й наділені нашим Творцем невіднятними правами. Майдан викрив усю брехливість раціонального пояснення, буцімто такі ідеали можуть мати успіх лише в деяких культурах. І це приємно було бачити». Джон Маккейн надихався Майданом, вірив у Майдан.

 

Він був у складі делегації, що примчала підтримати Україну одразу після анексії Криму. Протягом кількох наступних років він перейматиметься Україною та невтомно лобіюватиме українське питання, тиснутиме на адміністрацію Обами, щодо надання військової підтримки та писатиме листи, агітуючи звільнити Надію Савченко, а підпавши під російські санкції, буде просто у захваті: «Думаю, мою весняну відпустку в Сибіру скасовано». В останній свій приїзд в Україну три роки тому сенатор зустрічався з родинами загиблих і зниклих безвісти українських солдатів, їздив на лінію розмежування, а Новий Рік зустрічав з морпіхами поблизу Маріуполя отримавши від них «під ялинку» АК-47, сміючись, що поки він переконував США надати Україні зброю, натомість сам отримав зброю від українців.

 

Смерть сенатора Маккейна стала великою втратою для світу і для України зокрема. Але ми досі можемо надихатися його та продовжувати спільну боротьбу.

 

«Ми маємо цінувати світ, який самі створили, і не дозволити комусь, хто бореться на стороні переможених з правилами та цінностями, на яких цей світ ґрунтується, переконати нас, що він не вартий того, щоб за нього битися».

 

Підтримайте проект

Фондуючи незалежну редакцію Читомо, ви допомагаєте зростити нове покоління
професіоналів видавничої справи і збільшуєте кількість хороших книжок у світі.

Підтримайте проект