Книги – ХХІ

Дім, дерево, син: Три книжки про те, як важко бути батьком

08.07.2019

Бачите помилку в тексті — виділяйте фрагмент та тисніть Ctrl + Enter

Зерно – від зерня, врода від краси.

Сам роджений, чом роду не даси?

(В. Шекспір, «Венера та Адоніс»)

 

Батько – один із найпотужніших архетипів і світових образів. Це водночас рука, що творить і рука, що карає. Це сила, що має право і породити, і вбити; бути надзвичайно далекою і водночас невимовно близькою. А з великою силою приходять великі конфлікти, сюжети й герої, які можуть бути або міфологічними, або реальними, або національними.   

Батько міфологічний

Балла Іменем  батька / Переклад  зі словацької Олександри  Ковальчук. – Київ, Видавничий дім «КОМОРА», 2018. – 144 с.

 

Словацького прозаїка Баллу – автора таких книжок як «Аут-сайдерія» (1997), «Вагітність»(2000), «Тихий кут» (2001), «Unglik» (2003), «De la Cruz» (2005) і «Чужий» (2008) та інших – можна назвати літописцем нового нездійсненого міфу. Він зачіпає добре знані архетипи й символи, проте не розвиває їх у звичному ключі, а навпаки – змушує їх завмерти й відмерти. І таке тяжіння до міфологічності не є дивним. Як зазначає чеський доктор філософії Лубомір Махала, Балла подав видавцеві один більший за обсягом текст, а в результаті цей текст був виданий як два окремі твори: «Іменем  батька» (2011) і «Око» (2012). Себто автор весь час пише одну Книгу – книгу власного і заразом колективного буття. 

 

Як відомо, справжній патріархальний, традиційно-правильний чоловік із завидним рівнем тестостерону має зробити три речі: дім, дерево і сина. Балла не залишає поза увагою цю святу трійцю.

 

Тож почнімо з фундаменту. Сімейний вигадливий будинок – одна із центральних локацій – на вулиці Ловецькій побудував брат оповідача. Здавалось би, а що поганого у нестандартному архітектурному рішенні? Що злого у похилій коридорній підлозі, яка веде до вітальні не прямо у вітальню, а повертаючи й вивертаючись? По-перше, варто згадати, що дім – це намагання людини упорядкувати навколишній хаос і сакралізувати особистий простір. Фактично будинок – першосвіт людини. Але у цьому випадку який світ – такий і дім. І тут метафора оселі без структури і ясності, оселі, яка розростається вглиб, корелює з історією  геополітичними процесами, які свого часу спіткали Словаччину. 

 

Ще один яскравий міфологічний символ – світове дерево іґґдрасілль. Мабуть, немає культури альбо релігії, у якій би не було своєї священної рослинки, на якій тримається увесь світ. Біблійне Дерево пізнання добра та зла, дуб у карело-фінській «Калевалі», дуб із дохристиянських колядок, і, звісно ж, скандинавський Іґґдрасиль. Саме останній нібито росте у підвалі будинку головного героя і достеменно невідомо, звідки він там взявся. Чи то його посадила сама дружина, купивши у магазині садівництва не те насіння, чи воно саме по собі виросло, чи-то брат героя залив його бетоном – не знає ніхто.

Але ось цей мотив axis mundi – світової вісі, – що позбавлена світла і вмурована у підвальну підлогу, пронизує весь текст Балли. Божевільна дружина оповідача все намагається бити киркою бетон, щоб звільнити світове дерево, але іґґдрасілль приречений на що вказує вже власна назва, що пишеться з малої літери. Згодом старший син помалу зрубує іґґдрасілль і спалює його у грубі. Звісно ж під час цього міфоруйнівного акту він бачить духів, але не надає їм жодного значення. Мабуть, отак світ і втратив свою вісь.

 

І Кронос, і Зевс, і Стрибог, і Бог-Отець, і Авраам, і Дарт Вейдер – кожен із цих та інших відомих батьків, можливо, не надто добрі татусі, але добрі міфологічні персонажі, що так чи інакше мають деміургічний первінь. Проте головний герой Балли не склався ані як батько, ані як творець.

 

Будинок будував його брат, древо виросло (або й не виросло) саме по собі, діти ніби технічно народились, але фактично лишились далеко.

 

Звісно, можна ствердити, що в цім і полягає ординарна деміургічна позиція: створене тобою тобі більше не належить. Проте міфологічність підважується на цьому рівні, адже аби міфологічний сюжет розвивався за планом – то і родинний дім не нагадував лабіринт, і Світове древо Іґґдрасілль росло би так як треба, і писалося виключно з великої літери.

Читайте також: Супердід, стражденна блудниця і хроніки спуску в пекло: яка сучасна українська міфологія

 

Та «Іменем батька» це не тільки про якийсь абстрактний старозавітний міф. Це також, як було сказано вище, про насущне, про державне і національне. Бо насправді художні твори, які оповідають про сім’ю, оповідають про внутрішню чи колективну травму. «Іменем батька» не є винятком. Словаччина, яка століттями належала імперіям і до 1993-го року була зрощена з Чехією. Чехословаччина, Прибалтика, СНД (і навіть Скандинавія, Балкани, Бенілюкс, Європа) – всі ці слова немов покликані сплавити воєдино різні ознаки, характеристики, культури й ідентичності воєдино.

 

І момент розділення цього геополітичного цитрусу оприявлює сік травм і страхів.

 

Зокрема Балла наливає цей сік у склянку тексту і говорить, що ось, є родина, є будинок і навіть світове дерево. І здавалося б, що могло піти не так? Але автор навмисне використовує типові архетипи й символи, щоб швидко, коротко і нещадно їх знівелювати. Відтак Балла показує свій всесвіт, де сини не вміють бути синами, батьки не вміють бути батьками, а деміурги не вміють бути деміургами. І так по колу.

 

«… ми були безкнижковими наступниками наших неосвічених безкнижкових предків. І тому держава могла з нами робити що завгодно».

 

Батько реальний

Єрґович, Мілєнко Батько / Мілєнко Єрґович ; Пер. із хорв. Андрія Любки. – Чернівці : Книги – ХХІ, 2018. – 192 с.

 

І знову історія, і знову геополітика. Та цього разу йдеться про соціалістичну Югославію і війни на Балканах, спричинені конфліктом із Сербією та бажанням незалежності. Відтак роман Мілєнка Єрґовича «Батько» наближений до мемуаристики чи епістолярію, адже він є відображенням досвіду, що пережив сам автор. Знову-таки, сімейна історія Єрґовича так тісно вплетена в історію державну, як і сімейна історія Балли.

 

Адже у країні, яка фактично не існує, не може бути здорових стосунків у родині й навпаки.

 

Отже, головний герой (він же й наратор) народився у сім’ї сараєвського лікаря, що займається лейкемією. Після цієї події батьки розлучаються, батько приносить аліменти, час від часу спілкується із сином і одружується з пацієнткою. І тут ми зіштовхуємося з ідентифікаційною травмою. Син схожий на батька – він не може примиритися із собою, бо не може примиритися з батьком. Відтак виникає огляд батькового життя у контексті історичних процесів країни і його роботи у лікарні. Адже якщо герой настільки схожий на свого отця, то й процес самоідентифікації потребує автопсії батькового життя.

Читайте також: Міленко Єрґович: «Достатньо одного ідіота, щоб перетворити Америку на Балкани»

 

Син дуже схожий на батька. І це є частиною не лише його власної ідентифікації, а й колективної. Відповідь на питання «хто батько дитини?» – це своєрідний елемент національно-визвольної боротьби: «… якби  не це питання,  ми, по суті, й не  знали б, хто ми і що  ми, не відали б, що в цьому  нашому балканському і центральноєвропейському  світі, у цьому понурому католицькому задуп’ї,  на дикому православному й ісламському заході, людей ділять на тих, що схожі на матір, і тих, що подібні до батька». Та дистантність між батьком і сином розглядається не лише під соусом драми, але й переваги. Зокрема нелюбов батька до сина стала рушійною силою до письменства сина.

 

Також зачіпається конструкт розлученки, що досить-таки симптоматичний для постколоніальних, пострадянських суспільств. З одного боку це розпусна жінка, а з іншого – жінка вищого порядку.

 

Мати-одиначка – це щось на кшталт людини майбутнього, яка вирішила піти проти традиції й поламати звичне уявлення про сім’ю. Фактично це звільнення від некомфортних стосунків, сміливість повернути собі своє прізвище й зрештою набуття незалежності.

 

Як і більшість сімейних історій «Батько» не обійшовся без цілої когорти тіток, батькових сестер, маминої мами, дідівських факапів, втечі однієї із сестер і її одруження із сербом (читайте «з ворогом»), воєнного конфлікту, таборів для біженців, віри в Бога, атеїзму тощо. Попри нерозлогі обсяги роману, Єрґович лишає низку історичних гачків. До деяких із них є виноски й пояснення, але більшість лишаються поза розуміння непідготованого читача.

Подекуди здається, що «Батько» – це більше про Югославію, ніж про батька як такого. Текст найчастіше нагадує короткий переказ історії краю, в яку вплетені факти із життя окремої родини. Зокрема згадана різанина у Сребрениці, що сталася 1995 року, і офіційно визнана геноцидом. Йдеться про масове вбивство боснійських мусульман боснійськими сербами. Єрґович намагається заглибитись у цю тему, розглядаючи її у побутовому протиставленні обох сторін конфлікту: «Батько, аби згладити все, того дня приставав на кожний почастунок, змушуючи мене, щоб у всіх я їв і пив, як у сербських, так і в мусульманських хатах, щоб я затямив, що всі люди однакові й усі однаково чисті».

 

Читайте також: Міленко Єрґович та його Мадонна

Батько національний

Клінтон Б., Паттерсон Дж. / Зникнення президента; пер. з анл. В. Зенгва. – Київ: Форс Україна, 2019. – 464 с.

 

«Зникнення президента» – художній результат співпраці американського екс-президента й одного з найуспішніших та оплачуваних письменників. Цікаво, що на сторінці книжки на goodreads також вказане ім’я гоуст рейтера – Девіда Елліса.

 

Швидше за все, Біл Клінтон відповідав за правдивість описів президентської дійсності, Паттерсон зі свого боку додав трилерного елементу, а Елліс оформив повний текст роману. Хоча як все відбувалось насправді, відомо лише видавничим богам.

 

Отже, роман починається із засідання Палати представників Сполучених Штатів. Президенту Джонатан Лінкольну Данкану закидають контакт із найнебезпечнішим світовим кібертерористом, лідером організації «Сини Джихаду» Суліманом Джиндоруком. Хоча президент заперечує свою причетність до державної зради, йому загрожує імпічмент. Америці ж загрожує масштабна кібератака, яка має знищити кожен сервер і електронний гаджет країни. Оскільки твір є досить динамічним і наповненим подіями – спойлери тут будуть недоречні. 

Поговорімо про ідеологічне. По-перше, роман фактично порушує теми гострої залежності країни від інформаційних технологій, тероризму як світового явища й особистої вразливості людини, що обіймає найвищу посаду.

 

Звісно, як і кожне масове й трилерне явище, «Зникнення президента» не позбавлене клішованих елементів, зокрема небезпечних і сексуальних персонажок, що працюють під прикриттям, або небезпечних персонажок зі східноєвропейським акцентом.

 

По-друге, оскільки співавтором книжки є людина, яка безпосередньо належала рутині американського президентства, то тут можна дізнатися про тонкощі комунікації найвищого рівня. Бо, як відомо, бізнесова або політична дипломатія оперує низкою кодів і шифрів, які можуть мати протилежний від форми зміст. До того ж діалог має відбуватися так, щоб співрозмовник не здогадувався про ваше справжнє ставлення до нього і про те, що ви брешете. 

 

«– Ну, містере Президенте, з усією повагою…

– Ні, – перебиваю я. – Коли починаєте запитання зі слів «з усією повагою», це означає, що ви збираєтесь запитати щось без жодної поваги».

 

Також цікавим є те, що президенту Америки не личить спрощувати відповіді. І хоча ця книжка не є посібником із дипломатії чи риторики, але деякі моменти можна час від часу застосовувати на практиці (виключно з тероризмом – його навряд чи зрозуміють оточуючі).

 

Проте президентство – це не лише вишукана гра діалогів, життя у Білому Домі й боротьба за виборчий рейтинг. Це щось непомірно більше.

 

Гора Рашмор, меморіал Лінкольна, гроші – мертві президенти для американців це щось на кшталт новітніх ідолів, дерев’яних скульптур індіанських богів, античних божеств. Це саме вони причетні до творіння Америки не лише як країни, а як і міфу.

 

Недаремно засновників США називають батьками. З одного боку Бенджамін ФранклінДжордж ВашингтонДжон АдамсТомас ДжефферсонДжон ДжейДжеймс Медісон та Александер Гамільтон – історичні особи з плоті й крові – з цим не посперечаєшся. Проте тут також йдеться про деміургічний первінь, який побудував новий прекрасний світ на попелищі зруйнованої цивілізації, що водночас і жорстоко, і правильно. 

 

Читайте також уривок із книжки «Зникнення президента»

Підтримайте проект

Фондуючи незалежну редакцію Читомо, ви допомагаєте зростити нове покоління
професіоналів видавничої справи і збільшуєте кількість хороших книжок у світі.

Підтримайте проект