етнографія

Сороміцький міф України: «еротичний фольклор» і sciencia sexualis

27.10.2018

Бачите помилку в тексті — виділяйте фрагмент та тисніть Ctrl + Enter

Криптадії Федора Вовка: винайдення сороміцького. Етнографія сексуальности на межі XIX–XX століть. — Київ: Критика, 2018. —  464 с.

Що ми знаємо про тему сороміцькості в українському фольклорі? Натяки на неї можна знайти у деяких народних піснях, віршах та переказах. Але після консервативного та ідеологічного очищення пам’яті про народну культуру у радянські часи, їхня присутність у масовій свідомості стала настільки незначною, що можна подумати, що ніякого повноводного «сороміцького міфу» не існувало. Книжка «Криптадії Федора Вовка: винайдення сороміцького. Етнографія сексуальности на межі XIX–XX століть» покликана заповнити ці лакуни й повернути в українську етнографію цей важливий для розуміння народної культури та свідомості пласт.

В уривку зі вступної статті кандидатки історичних наук, етнологиня Марія Майєрчик осмислює феномен постання на зламі XIX–XX століть нової дисципліни – «етнографії сексуальности», яка водночас і досліджувала, і творила предмет своїх досліджень, фактично «винаходячи» сороміцьке й окреслюючи його у спосіб, питомо невластивий народній свідомості.

 

Наприкінці XIX століття сексуальність уперше починає продукуватися диспозитивами не тільки релігії, а й науки. Серед тих головних дисциплін, які було залучено до творення модерного дискурсу сексуальности, західні дослідники зазвичай називають сексологію, медицину, юрис пруденцію, педагогіку, психіатрію і психологію. Але для культур Східної та Південно-Східної Европи, які перебували в межах колоніяльних імперій і в XIX столітті переживали добу «національного відродження», цю роль здебільшого взяла на себе етнографія…

 

Хай там як, а дискурс сексуальности набув в етнографії величезної леґітимаційної сили. Те, що раніше залишалося понижче межі записування, знехтуване й відбраковане, те, що не вважали за цінність, не допускали не тільки на шпальти, а й у рукописи, тримали на припоні, таврували за аморальність, те, щодо чого ставлення церкви збігалося з візіями модерного національного проєкту, – весь той одринутий корпус лексики і текстів обертається на об’єкт наукового дослідження. Фольклорист Володимир Гнатюк у рецензії на український том «Криптадій» тоді писав:

 

Недавно повстало у Парижі нове видавництво, що поставило собі метою знайомити специялістів фолькльористів з одною галузию фолькльору, доси не використаною для науки, головно задля драстичного змісту, а то з сороміцьким народнім фольклором.

 

Отже, в рамках дискурсу сексуальности сороміцький фольклор посів авторитет культурного факту. Непристойне і неповажне поступово перетворилося на сексуальне і значуще. Старе християнське «почуття сорому» було відкинуто: присоромлене, воно сприймалося віднині хіба що як форма «епідемії», яка потребує лікування. Нічого сумірного з таким обстоюванням сороміцького фольклору етнографія раніше не знала.

 

Етнограф набуває постави дослідника-натураліста, по-медичному нейтрального спостерігача, покликаного без зайвого «конвенційного святенництва» і «фальшивої соромливости» вивчати важливий аспект народного побуту – «статеве життя селянства». Саме це, стверджує нова дисципліна, і є посутньо проникливий погляд на селянина: «сороміцький фольклор» відкриває «справжній характер українського селянства», тут селянство «відверто з’являється в усій правдивості й без гриму, таким, яким воно є», – та й узагалі «не існує яснішого віддзеркалення народного життя, як те, що тут подається».

Переведений із розряду низького срамослів’я (нездатного репрезентувати народ) у ранґ текстів, що уможливлюють проникливий погляд на саму суть народного характеру, сороміцький фольклор, попри неабиякі цензурні перепони, рясно з’являється в рукописах, а згодом і в друці.

 

Читайте також: Книжки, що змушують пекти раків, або сексуальне просвітництво

 

Під останню чверть XIX століття фольклористика далі диспонувала відносно нечисленними сороміцькими текстами. Записували їх натоді принагідно, без захвату. Й уже напевно офіційні питальники та програми не заохочували кореспондентів фіксувати «непристойні» слова і сюжети. Навпаки, записані тексти зазвичай підчищали, позбавляли сороміцького, якщо воно ненароком туди проникало.

 

Але від 1880-х років ситуація починає мінятися, сороміцьке заходяться наполегливо видобувати з його закутків і прихистків. Деякі дослідники докладають чималих зусиль у пошуках «соромного»…

Згадувані вже тут – і в заголовку нашої книжки – «Криптадії» («Kρυπτἀδια: Recueil de documents pour servir à l’étude des traditions populaires») були одним із двох, до пари з річником «Антропофітея», головних европейських серійних збірників, присвячених винятково темам обсценного фольклору і лайки та етнографії «статевого життя». «Криптадії» виходили малим накладом для наукової авдиторії, не для широкого загалу [Gaignebet, Gauthier 2008]; усього в 1883–1911 роках з’явилося 12 томів із матеріялами арабського, валійського, єврейського, іспанського, італійського, німецького, польського, російського, сербського, скандинавського, українського, французького тощо фольклору, проте після четвертого тому (1888) видання було призупинено з невідомих причин аж до 1898 року.

 

Редакція містилась у Парижі, там-таки збірники й друкували, починаючи з п’ятого тому (раніше – з міркувань анонімности й безпеки – в німецькому Гайльброні). Періодик був міжнародним і багатомовним, тексти публікували іноді мовою ориґіналу, іноді тільки в перекладі французькою, а подеколи і паралельно двома мовами. Відомо про «Криптадії» наразі небагато.

 

Видання було глибоко «законспірованим» і строго анонімним: імена – зазвичай псевдоніми – видавців, упорядників, редакторів…

 

Масовому читачеві «Криптадії» залишалися невідомими, у вільний продаж вони не надходили і призначалися тільки академічній публіці. Позаяк кожен том «Криптадій» містив матеріяли різних народів (такої політики дотримувався видавець, який вимагав, аби кожен том був етнічно якнайрозмаїтішим), то існували і так звані «Витяги з “Криптадій”» – осібні добірки фольклору окремого народу з позначкою «Cet extrait ne peut être vendu» – «Витяг не призначено для продажу». Такі «витяги» (не цілі томи!), що їх можна тепер знайти серед раритетних колекцій у сучасних українських бібліотеках, і надсилав Вовк, перебуваючи в еміґрації, зацікавленим українським і російським колеґам.

 

Читайте також: Даґ Ейстейн Ендшьо. «Благословенна гомосексуальність»

Підтримайте проект

Фондуючи незалежну редакцію Читомо, ви допомагаєте зростити нове покоління
професіоналів видавничої справи і збільшуєте кількість хороших книжок у світі.

Підтримайте проект