Читомо > Фетиш > Семенко мертвопетлює: історія вічних пошуків

Фетиш

Семенко мертвопетлює: історія вічних пошуків

26.10.2015 0 Автор:

Читомо розпочинає Тиждень футуризму. Завдяки Bartleby & company, що розпочали свої відкриті лекції, присвячені українському авангарду, в арт-просторі «Mezzanine» Ярина Цимбал – літературознавець, науковий працівник Інституту літератури ім. Шевченка НАН України, авторка досліджень з історії української літератури 1920-х років, літературної урбаністики та літературного побуту – розповіла про зародження українського футуризму і про те, як важливо мати однодумців.

«Німий ювілей» Шевченка і Семенкові «Дерзання»

25 лютого 1914 року в Україні відзначали так званий «Німий ювілей». Тоді виповнювалося 100 років з дня народження Тараса Шевченка, але в Російській імперії офіційно заборонили відзначати це свято. Звичайно, українці не змогли із цим змиритися, і 25 лютого у Каневі біля Тарасової могили відбулися таємні сходини, на яких люди читали поезію з «Кобзаря» і співали українських пісень.

Semenko1

Тоді ж Михайль Семенко забрав із друкарні свою другу збірку під назвою «Дерзання», яку відмовились приймати київські книгарні. Так почався український футуризм: зі збірки у 8 сторінок, на яких вміщувалося сім віршів і маніфест «Сам!»:

«Ей ти, чоловіче, слухай сюди! Та слухай же — ти, чудовий цілком! Я хочу сказати тобі декілька слів про мистецтво й про те, що до нього стосується, — тільки декілька слів. Немає нічого ліпшого, як розмовляти з тобою про мистецтво, чоловіче […].

…Ах, з тобою страшенно тоскно… Я не хочу з тобою говорити. Ти підносиш мені засмальцьованого «Кобзаря» й кажеш: ось моє мистецтво. Чоловіче, мені за тебе соромно… Ти підносиш мені заялозені мистецькі «ідеї», й мене канудить. Чоловіче. Мистецтво є щось таке, що тобі й не снилось. Я хочу тобі сказати, що де є культ, там немає мистецтва. А передовсім воно не боїться нападів. Навпаки. В нападах воно гартується. [] Якби я отсе тобі не сказав, що думаю, то я б задушився в атмосфері вашого «щирого» українського мистецтва. Я бажаю йому смерти. Такі твої ювілейні свята. Отсе все, що лишилось від Шевченка. Але не можу й я уникнути сього святкування.
Я палю свій «Кобзар».

Звичайно, всі повторюють лише останню фразу і розказують, що Семенко спалив «Кобзаря». Та насправді йдеться про відмову від мистецтва у тому вигляді, у якому воно існувало до Семенка.

«Кверо»-пошуки

Bloknot Semenka

Блокнот Михайля Семенка

Восени 1913 року Михайль Семенко, Василь Семенко і Павло Ковжун створили футуристське угрупування «Кверо». Задумів у них було багато, оскільки всіх трьох не вдовольняли ані українська література, ані мистецтво загалом. За кілька тижнів потому Семенко забрав із видавництва збірку «Кверофутуризм», що починалася знов-таки маніфестом, у якому Михайль пояснював своє бачення мистецтва нового типу. «Мистецтво є стремлїннє», постійний пошук, а не те, чого можна досягнути:

«Мистецтво є стремлїннє. Тому воно завжди є процес. Душа чоловіча живе в часі. Тому й мистецтво, як вираз душі, є рух [].

Мистецтво є процес шукання й переживання, без здійснення. [] Кверо-футурізм в мистецтві проголошує красу шукання, динамичний лет. Ціль і здійсненне в мистецтві у самім шуканні. Він відмовляє можливосте закінчености й перестає бути мистецтво там, де починаєся в ньому канон. [] Відсутність культа його культ. Кверо-футурізм проголошує боротьбу шукань, в сім полягає завданнє мистецтва в його розумінні. Тому кверо-футурізм є з’явищем тимчасовим, яко течія, й постійним, яко метод».

Книжку не приймають, критика обурена, «Українська хата» публікує розгромні рецензії на першу збірку, виходить етюд про футуризм М.Сріблянського, де поезію Семенка названо «хиканням».

«Сьогодні було так нудно, ніби зійшлись до купи Олесь, Вороний і Чупринка»

V stepu virsh

Знаменитий вірш «В степу», який до божевілля обурював критиків «Української хати» та Єфремова.

 Семенко пориває із українським мистецтвом, намагаючись кепкувати з нього. Цікавим є маніфест «Pro Domo Sua», у якому Семенко знущається з Миколи Садовського і його театру:

«Балаган Садовського (переказують) пожинає соломьянї лаври в Умані (певно чували? таке місце єсть). Пишуть, що таких чудовохудожньих постанов уманські гречкосії ще не бачили. Але вимагати більшого від гречкосіїв навіть неввічливо, тому ставимо кропку, з задоволеннєм, що нарешті славні артисти знайшли собі відповідну публіку. Там би їм і зостатися, серед друзів і прихильників безпечнїйше, а в Київі вони якісь общипані й нещасні».

Ще одна мішень для нападів – українські пресимволісти Олександр Олесь, Микола Вороний і Григорій Чупринка:

Пане Вороний! Коли Ви перестанете 

вже ходити у вибиваних штанях? 

Це дивно, але невже Ви не почуваєте, 

що літом просвіщаєтесь на санях? 

І нам (як Вам) осточортіли зорі-очі, 

й очі вже давно пора кинути озорювать, 

та й панночки до зор вже не такі охочі  

невже Ви відмовляєтесь палкі серця покорювать? 

Пане Вороний! Пора вже скинути онучі, 

бо вже по містах хоч яких все ажур, 

і так нудні Ваші гаї та дніпрокручі, 

як почуття щирих українських шкур. 

Пане Вороний! Я бачу Ви цього й не почуваєте, 

хрещатикуючи серед літа ха, ха! в санях, 

але все ж… Невже таки не перестанете 

у вибиваних ходити штанях?

Звичайно, Семенко протестував не тільки проти українського народного мистецтва. Як не дивно, він постав і проти модернізму, який тоді уособлювали Вороний і Чупринка. «Українська хата» був найсвіжішим модерним журналом, дописувачі якого також заперечували культ Шевченка. Але «хатяни» виступали проти центрального поета як культу, а Семенко – як проти уособлення: а) національного мистецтва; б) української мови у застиглому варіанті.

 Футуристична муза і гармати

Семенко і його однодумці планували потужну футуристичну діяльність: публічні виступи, виставки, нові видання, альманах «Мертвопетлюю», постановку футуродрами «Онуч». Проте це не вдалося зреалізувати. 1 серпня 1914 року Російська Імперія вступає у Першу світову війну, і всіх трьох українських футуристів мобілізують.

Тож, із березня 1915-го  і до жовтня 1917-го Семенко живе, працює, служить і творить у Владивостоці. Цей довгий період багато значив у житті поета. По-перше, він продовжує листуватись із Василем і Павлом, які залишались у Києві. По-друге, він весь час пише вірші, які пізніше було видано. По-третє, Михайль знайомиться зі своєю майбутньою дружиною Лідією Горенко, чиє прізвище він потів візьме як псевдонім (Лесь Горенко). Проте цей період був доволі гнітючим:

Я незадоволений і розчарований. 

Скажу простіш цілком нудний я. 

Життям беззмістовним доконче зморений, 

Цілком зануджений, зовсім охорений,  

Хочу додому я, хочу в Київ…

У своїх дебютних віршах Семенко нікого не наслідує: ні російських поетів-футуристів, ні італійських. Проте на нього мають вплив французькі символісти, зокрема, Шарль Бодлер, російський егофутурист Ігорь Сєвєрянін і поетка Єлєна Гуро, особливо – її збірка «Небесные верблюжата».

Читайте про Письменників-містифікаторів

У пошуках однодумців

Але війна – це війна. Михайлеві зв’язки з Україною обриваються: брат гине, а Павла Ковжуна мобілізують на румунський фронт. 1917-го Михайль повертається до Києва, але у місті немає нікого з його однодумців-футуристів. Згодом приїжджає Ковжун, але Семенкові потрібні літератори, а Ковжун міг лише проілюструвати його твори:

Сьогодні я солідний естет.

Розуме, свій смак зажмур!

В душі моєї кабінеті

Edmond de Goncourt.

[]

Я недалеко від Пізи.

Срібло мандолінних струн.

Настирливо в очі лізе

з графікою Ковжун.

Семенко починає шукати однодумців, з якими можна було б продовжувати свою футуристичну діяльність. «В Києві зібралася стара братія, поруч з якою є молода братія», – пише Ковжун. «Старою братією» він називає Семенка, Павла Коменданта, Якова Савченка, Миколу Терещенка, Клима Поліщука, Анатолія Петрицького, Василя Еллана-Блакитного. А серед «нових людей» особливо виділяє Павла Тичину, Юрія Меженка, Олексу Слісаренка, Леся Курбаса, Дмитра Загула, Володимира Ярошенка, Михайла Лебединця і Михайла Бідного.

Попри те, що ми бачимо так багато імен, Семенкові було складно знайти однодумців, оскільки всі митці тягнулися до символістів.

zhutnal borotbystiv

Журнал боротьбистів

1918-го починає виходити «Універсальний журнал». З цього видання починається зв’язок Семенка із боротьбистами, серед яких було дуже багато літераторів. Є свідчення, що Михайль був секретарем їхньої організації і допускав чи не допускав матеріали до друку. Згодом боротьбисти засновують видавництво, редактором якого також був Семенко, саме він пише передмови до книжок із перекладної серії.

Головна відмінність футуризму від символізму – словотворчість. Цю особливість Семенкової поетики критика спочатку ганила, а потім хвалила, коли завдяки Тичиновим «Сонячним кларнетам» словотворчість стала «узаконеною». Символізм намагався висловити несказанне, тоді як футуризм оперував дійсністю, наближеною до реальності.

Petro mertvopetluje

Збірка «П’єро мертвопетлює»

1918-го Семенко видає те, що було написано у Владивостоці – збірки «П’єро задається», «П’єро кохає», «П’єро мертвопетлює». Здебільшого ці вірші присвячені Лідії Горенко, у яку був закоханий поет.

Розірвіть моє серце, випустіть кров,

Заберіть усю прану.

Борсавсь в грудях мій бентежний Бетховен

Цілу ніч до рана.

Візьміть, візьміть моє диханнє,

Енергію вжийте на новий світ.

Тіло моє — для руйнування,

Дух — невідомому привіт.

 

«Флямінґо», якого не було

Lioh mystectv

 Афіша “Підвалу мистецтв”

На початку 1919-го Семенко створює групу, яка є більшою мірою віртуальною, ніж реальною. У «Флямінґо» входили лише три особи: Михайль Семенко і художники Анатоль Петрицький та Роберт Лісовський. Створити спільних проектів чи видань вони не встигли.

Попри стрілянину на вулиці життя у місті активізувалося, оскільки приїхали «гастролери» – російські літератори Ілля Орєнбург, Осіп Мандельштам та інші.

Культурна атмосфера 19-го року у Києві була двомовною, тому «Льох мистецтв», що був на сьогоднішній вулиці Городецького, офіційно також називався «Подвалом искусств».

«Льох» випускав двомовні афіші, проводив літературні вечірки і змагання. Як виглядав цей заклад – невідомо, але достеменно знаємо, що його прикрашали декоративні панно руки Анатолія Петрицького.

 

Навесні 1919-го починає виходити журнал «Мистецтво», одноосібним редактором якого після розстрілу Гната Михайличенка став Семенко. Спочатку часопис  виглядав доволі скромно, але згодом його яскраво оформив Георгій Нарбут. Вірші в «Мистецтві» Семенко підписує як «поези». Варто зазначити, що футурист любив всі слова, що закінчуються на «ези».

Сьогодні вони втекли, як вівці,

Залишили друкарню

Сьогодні місто без символістів,

Символісти втекли безкарно.

[]

Безнадійно шепотів Семенко: – Саботаж!

Але вони були розгублені,

І сміялись ті, що зоставались,

І зникли нарешті – обскублені.

Віднайдені союзники

Almanah troh

«Альманах трьох»

Врешті-решт Семенко знаходить однодумців-літераторів. Перше видання, де опублікували свої вірші водночас три поети-футуристи, мало назву «Альманах трьох». В альманасі було 30 творів трьох авторів: майбутнього панфутуриста Олекси Слісаренка, Миколи Любченка, якого згодом знатимуть як сатирика Костю Котка, і, звичайно, Семенка.

З переїздом Семенка до Харкова коло однодумців розширюється: виникає «Ударна група поетів-футуристів», яка складалась з Юліана Шпола, Василя Еллан-Блакитного і Василя Олешка.

1921 року після поїздки в Ригу, Семенкові вдається видати останню збірку кверофутуристичного періоду   «Проміння погроз».

Закапало з брудного неба

промок картуз –

ах промок картуз без потреби,

а на спині туз.

А на спині – колишня дірка,

свердлить нещадно протяг.

Колись же виблисне і моя зірка

на тлі небеснім злотнім!

Незабаром, восени 1922 року, Семенко приїздить до Києва, де починається нова епоха масового футуризму.

Зелене коло і червоний зиґзаґ «Української авангардної поезії»

Поделиться в facebook'е Поделиться вконтакте Поделиться в twitter'е

Щоб залишити свій коментар, будь ласка, увійдіть через аккаунт Vkontakte чи Facebook

*

Соцмережi
artarsenal bookforum publish messe