Луцьк

«Фронтера» у Луцьку: як пройшов перший літфест місцевого виробництва

21.11.2018

Бачите помилку в тексті — виділяйте фрагмент та тисніть Ctrl + Enter

Ще сім років тому у Луцьку багато хто казав, що за добрими літературними подіями треба їхати до Львова – швидко та завжди м’ясисто. Поки не було ранкового потяга на шосту годину, уся місцева інтелігенція (якщо подія була того варта) вирушала у Західну столицю рейсовим автобусом.

Але поступово ситуація змінилася. До міста почали приїжджати відомі письменники, влаштовувати презентації та читання. І це були не лише українські автори, але й закордонні гості. Місцевий культурний процес сигналізував про те, що Луцьк вже доріс до власного фестивалю, тож не дивно, що цьогоріч ми стали свідками народження «Фронтери». Сьогодні розповідаємо про те, як відбувався перший Міжнародний літературний фестиваль у столиці Волині.

Минулого року у Луцьку відбувся Міжнародний поетичний фестиваль «Meridian Lutsk». Місто перейняло кращі Чернівецькі традиції та не побоялося втілити їх по-своєму. У 2018-му році до поезії додалась проза, музика, театр і простір для дитячої літератури. Поети, прозаїки, видавці… з України, Білорусі, Польщі, Латвії створили особливу атмосферу, Луцьк став письменницьким. Насичені творчістю події поєднала література цілого століття: 1918-2018 років. Організатори назвали дводенне дійство І Міжнародним літературним фестивалем «Фронтера».

 

Польща

На першому поверсі Палацу культури, за півгодини до початку першого виступу, зібралися усі ті, хто був на офіційному відкритті. Це був суботній ранок, тож презентували фестиваль лаконічно. Серед присутніх був і польський поет та есеїст Кшиштоф Чижевський. Він розповідає, що сама назва «Фронтера» йому близька, бо це слово можна потрактувати як «вільна земля», «прикордонна територія», себто пограниччя. І це знаково, бо пан Кшиштоф у себе вдома очолює осередок з назвою «Пограниччя мистецтв, культур, народів». Каже, що почав працювати над цим проектом, коли зрозумів, що територія, на якій часто живуть люди різних національностей, потребує нового звучання, адже «людина пограниччя» може вчитись культурі сусіда, але залишатися вірною своїй ідентичності.

На відкритті фестивалю Кшиштоф Чижевський говорив про важливість створювання локальних осередків культури у маленьких містах, про те, що час для культури треба шукати й обов’язково знаходити. В якийсь момент він так захопився польотом своєї думки, що й не помітив, як розлив чай. Це був знак того, що час переходити до поезії.

 

Наступного вечора естафету перейняла Віолетта Ґжеґожевська. ЇЇ вірші, за словами критиків, це щось на межі між мріями та реальністю, між фантазією та жорстокими фактами. І публіка це відчула. Та ще проникливіше звучали слова про її роман «Недозрілі». Саме цей твір письменниці увійшов у лонг-лист Міжнародної Букерівської премії. Ця історія про дорослішання у нелегкий період. Події розгортаються у комуністичному польському селі.

Обидва автора кажуть, що польській літературі та польському читачеві ще є куди рости. Від 1918-го року література, як і в Україні, була оборонною фортецею перед втратою незалежності, втратою ідентичності, прихистком свободи у підпіллі. Тоді письменники були схожими на місіонерів. Зараз потрібна література, яка відкриватиме країну для світу, яка встановлюватиме діалог з іншими культурами та людьми.

 

Читайте також про те, як виглядає сучасна польська поезія

 

Білорусь

Четверо студентів чекають у холі початку музично-поетичного вечора Уладзя Лянкевіча і свого п’ятого побратима, який іде з ними на захід, але доїжджає із райцентру. Попри те, що це вечір неділі, для них це перша подія фестивалю, адже вони приїхали саме на цей виступ. І справді, письменник з гітарою таки дуже сподобався публіці. Вірші були проникливими, акустичний супровід їх вдало доповнював. Лянкевіч вважається одним із найперспективніших авторів свого покоління, він працює одразу в кількох видах мистецтва й у різних літературних жанрах.

плач у серці моїм
знайомі слова крутяться під ногами, як маленький песик, що хоче погратися
здається, що на цім світі рухаються тільки мошки, а все інше застигло в чеканні

Автор каже, що дуже часто присвячує себе перекладам з англійської, французької, польської, української та російської мов, хоча зараз і вирішив взяти певну перерву.

 

А от інший білоруський гість, засновник незалежного видавництва «Логвинов» Ігоя Логвінов, працює над перекладом книжки Сергія Жадана «Ворошиловград». На фестивалі він прочитав лекцію про літературний ринок своєї країни, і тендеція йому однозначно подобається, адже щороку люди купують більше книжок білоруською. Якщо ще три роки тому відсоток російськомовних видань сягав 93% від загальної кількості, то тепер близько 84%.

 

Читайте також: Ігор Логвінов: У Білорусі виходить 93% книжок російською мовою

 

Логвінов зізнається, що самі видавництва були до цього не готові: читач хоче купувати, а запропонувати йому нічого. Досі на білоруськомовній літературі досі важко побудувати бізнес, і це дається взнаки  Але якщо раніше говорили про збитки, то зараз мова про те, що немає реального заробітку. Нараз галузь потребує підтримки держави, а вона ніби й не проти цієї літератури, але ніяким чином їй не допомагає.

Коли автори починають говорити про літературу 1918-2018 року, одразу проводять паралелі з Україною. Кажуть, що було важко. У міжвоєнний період письменники були натхненні, було написано чимало хороших творів, допоки їх у 1937 році не розстріляли разом з іншими митцями. І цей шок література не змогла пережити до кінця, ставши податливою владі, а деякі теми й взагалі стали замовчуватися. І так тривало до 70-х років, доки білоруське письменництво знову не набуло форми. Про сучасне життя рідною мовою білоруські письменники заговорили аж у 2000-х роках – тоді теми воєн і села відійшли, натомість нові атори почали писати про любов, щастя та віру.

 

Латвія

Презентував латвійську літературу гостям фестивалю лише один тамтешній літератор Маріс Салейс. Він – відомий поет та перекладач, автор чотирьох поетичних збірок, серед них і «Мамо я бачив цю пісню». Книжка, перекладена українською мовою, вийшла у видавництві «Крок». Вона має цікаві оформлення та структуру: пусті сторінки, неоднозначні ілюстрації. Сам автор каже, що йому дуже подобається, як українці оформили це видання. Ну а поки він читав свої вірші зі сцени, захоплені слухачі помалу розкуповували його книжку.

Пізня осінь була
І пахтіло повітря від пса.
У повітрі марево комарове досі клубиться.
І гілля тремтить – яка ж розмова дурна! –
Про весну теревенить синиця.

Ми з автором вперше побачились ще за декілька годин до його читань. Казав, що давненько не виступав для української публіки, тому з нетерпінням чекає свого часу. Салейс залишився дуже вдячним за те, що на фестивалі трапилась нагода розповісти про латвійську літературу українцям. У недільний день фестивалю Латвії виповнилося рівно сто років. Спокійний та навіть трішки меланхолійний Маріс Салейс про це говорить гучно та піднесено.

Письменництво Латвії розвивалося разом із державою. Літератори протягом цього періоду часто звертались до фольклору та міфології, вміло поєднували її з модернізмом. У міжвоєнний період автори звертались до реалізму. Коли про це все говорять, то часто згадують про Александра Чакса. Він вчився писати у Маяковського, був першим урбаністом, який протистояв сільській темі.

 

У 90-х роках у латвійській літературі була криза. Усе змінювалось, але перша, вже серйозна генерація поетів зародилася у 1997-му. Потім був метамодернізм і письменники теперішнього часу. За кожним десятиліттям стоять нові прізвища в історичній площині, а ті, хто працюють в літературі зараз, творять нову історію. Поки авторів, які заробляють книгами на життя, мало (як і в багатьох країнах), але Маріс сподівається, що скоро усе зміниться.

 

Україна

У п’ятницю ввечері, ще перед офіційним відкриттям, було по-літературному видовищно. Павло Коробчук та Артем Полежака зійшлись у письменницькому слемі. Це і поезія, і спорт, і дуже агресивний театр.

 

А вже наступного дня відбулася подія, яка зчинила чи не найбільше шуму – презентація нового роману Макса Кідрука «Де немає Бога». Це був фінальний, сто перший виступ у межах туру. І попри те, що автор збирає у Луцьку чи не найбільші зали, цьогоріч слухачів було не так багато.

 

Навіть самі поціновувачі письменника здивувались, що багато хто не знав, хто сьогодні у Луцьку, адже було написано «Фронтера», а не «Приїздить Макс Кідрук». Та всі ті, хто були, залишились приємно здивованими.

 

Далі на сцені з’явився Олександр Бойченко: «Хто сказав, що письменники мають бути добрими? Джойс не був добрим, він був циніком в житті й любив словами познущатися з людей, останнє дуже добре видно з його книг».

Як завжди, багато іронії та гумору, які поєднуються з дуже серйозними думками. Бойченко презентував книжку «Країна за Збручем», модерував подію – Андрій Любка, який пізніше закриватиме фестиваль вже своєю презентацією роману «Твій погляд, Чіо-Чіо-Сан». Це психологічний трилер про Україну нині, де ціна людського життя вимірюється хабарами, а вбивці – герої нашого часу.

 

Читайте також: Гамлет, принц закарпатський, в романі Андрія Любки «Твій погляд, Чіо-Чіо-сан»

 

Вечір суботи пройшов з Павлом Коробчуком та гуртом «The velvet sun», після яких виступила емоційна та готова заряджати енергією на сцені – Христина Халімонова. Наступного дня з музично-поетичним перформансом також виступила й Мар’яна Савка.

Недільний день – домашній та ламповий, на сцені усі свої. Лучанка Надія Гуменюк презентує роман «Дожити до весни», потім розмова з Оксаною Забужко. Давно вже вона на Волині не живе, але її тут завжди зустрічають як рідну, та й говорить про своїх: у руках письменниця тримає книгу «Notre Dame d’Ukraine: Українка в конфлікті міфологій». Українська література від війни до війни, боротьба за незалежність, навіть у час незалежності. Микола Хвильовий, Олександр Довженко, Повло Тичина, Максим Рильський, Ліна Костенко, Іван Багряний, Володимир Сосюра, Юрій Клен… Саме ці та ще багато інших людей творили літературу 20-го століття, боролися, попри репресії, табори та Сибір.

 

Ну а про те, як Луцьк пережив століття, розповів місцевий краєзнавець Олександр Котис: «Ось тут були комуністи…».

«А про сучасників треба не говорити, а слухати їх», – повчає мене старший чоловік. Мені доводиться слухати. Каже, щоб я приходила наступного року, і він прийде теж, бо ж має знов прийти побачити «того Бойченка», а також сподівається таки зустрітись з Юрієм Андруховичем, бо цього року його не було.

 

Читайте також: Слідами поетичного фестивалю Meridian Lutsk

 

Авторка: Наталя Климко

Підтримайте проект

Фондуючи незалежну редакцію Читомо, ви допомагаєте зростити нове покоління
професіоналів видавничої справи і збільшуєте кількість хороших книжок у світі.

Підтримайте проект