Meridian Czernowitz

Гамлет, принц закарпатський, в романі Андрія Любки «Твій погляд, Чіо-Чіо-сан»

03.09.2018

Бачите помилку в тексті — виділяйте фрагмент та тисніть Ctrl + Enter

Андрій Любка. Твій погляд, Чіо-Чіо-сан. – Чернівці: Meridian Czernowitz, 2018. – 336 с.

Зазвичай класика – не те, чим вона здається. Скажімо, Вільям Шекспір – центральна постать канону – писав достатньо просто, щоб задовольнити публіку без витончених аристократичних вподобань. Він розважав, утримував увагу, десь цитував античні сюжети, десь – фольклорні. Інколи він ставив важливі філософські запитання, але достатньо добре розбавляв драматичні розумування жартами і грою слів.

Зрештою, натовп добряче розважався, проковтуючи, як пігулки, з усім фаном серйозні теми. Андрій Любка, ставлячи в назву свого другого роману «Твій погляд, Чіо-Чіо-сан» ім’я героїні відомої опери Джакомо Пуччіні, цілить саме туди, у діалог з вічним високим мистецтвом, яке насправді повідомляє публіці прості істини.

 

«Твій погляд, Чіо-Чіо-сан» починається з того, що головний герой, Марк Задорожний, переживає смерть своєї дружини Ралуки. Типова історія: вона переходила дорогу на пішохідному переході – і тут у неї в’їхав нетверезий місцевий суддя. Хто винний? Усім українським читачам без суду і слідства очевидно, що суддя. Чи посадять винного? Знову ж таки, без тексту ясно, – не посадять. Типова новинна драма, яку люблять смакувати диванні аналітики у Facebook. От тільки роман Андрія Любки – не новинна/фейсбучна стрічка, та й аналітик (цілком диванний) тут буде лише один.

 

Коли герой заливає своє горе абсентом, йому спадає на думку ідея помсти. Якщо суддя вбив його дружину, він, Марк, вб’є суддю. Ця думка визріває в ньому дуже швидко, наче все його попереднє життя – шлях до цього акту. І далі півроману тривають приготування, стеження за суддею та вибір зброї для цього священного ритуалу. А в той час, коли Марк не носиться зі своєю помстою, читачам подається ретроспективна історія його стосунків з Ралукою. Історія дуже мила й романтична, яка, однак, показує героя з нового ракурсу. І якщо на початку книжки очевидно, хто тут герой, а хто поганець, то зачекайте до кінця роману: такий стан справ дуже зміниться.

 

Нестерпна легкість новинного кліше

Звісно, нікому з читачів не спаде на думку, що суддя невинний. Де це бачено? Судді й чиновники завжди їздять на дорогих машинах, часто роблять це нетверезими, збивають безневинних дівчат, а потім замолюють свої гріхи в церквах московського патріархату. Коротше, Любці навіть не було потрібно наповнювати суддю деталями. Усі лакуни образу читачі легко заповнять самостійно завдяки новинам з будь-яких доступних медіаресурсів.

От тільки під час читання роману проступають назовні несподівані деталі. Ви теж уявили суддю таким статечним дядечком із черевцем? А тут виявляється, що суддя Микола Зінченко стежить за собою, та ще й має дуже чіткий робочий розклад, від якого ніколи не відхиляється. Чого, до слова, не скажеш про трагічного героя роману. Його ми весь час бачимо за пиятиками, неробством і споживанням принагідної нездорової їжі. Ну окей, Марк підкреслює, що він інтелектуал. А інтелектуалам якось не личить стирчати в качалці. Але протягом книжки його образ героя і жертви обставин поступово розвінчується.

 

Якщо герой попереднього роману Любки «Карбід» хотів утекти з України і прикривався благородною ідеєю, то тут продовжується тема страху та ненависті на Закарпатті. Марк повсякчас планує покласти своє життя на вівтар Батьківщини. Він бачить себе тою постаттю, яка припинить чиновницьке свавілля  в Україні ціною своєї свободи. Він бачить себе Гаврилом Принципом, який розв’язує світову війну, ніяк не менше.

 

Виношуючи ідею помсти, герой впивається своєю майбутньою славою. Марк швидко перетворює свою злість на політичний акт і ледь не розсилає журналістам пояснення, в чому полягає його епохальний вчинок вбивства судді.

 

У той самий час у чоловіка є робота в організації «Нова Європа», покликаній досягати реальних змін якщо не в країні, то в регіоні точно. І от замість того, щоб повільно лупати сю скалу, генерувати ідеї, шукати шляхи розвитку України, Марк женеться за швидкими результатами. Попри всю свою інтелектуальність і аналітичність, він разом із багатьма громадянами України переконаний: достатньо переобрати неправильного президента, вбити поганого політика, усунути винуватця всіх людських нещасть. Та тільки «нова Європа» будується іншими методами.

 

Читайте також: Андрій Любка про бразильські джунґлі та Artes Vertentes

 

Проблеми українського Агасфера

«Твій погляд, Чіо-Чіо-сан» – це типовий текст на широку аудиторію читачів: є впізнаваний мотив (убивця – чиновник), є віковічна традиція помсти, є милі оку читача дрібнички. Якщо «Карбід» відсилав до тексту Вольтера «Кандід», то тут маємо значно прозоріший натяк на оперу Джакомо Пуччіні «Мадам Баттерфляй». Чіо-Чіо-сан – так любовно називає Марк свою жінку-румунку Ралуку. І доля української Чіо-Чіо-сан буде схожа на долю її оперної улюблениці.

Марк у цьому романі – не тільки псевдогерой, ореол якого поступово розвінчується. Це також постійне іронізування з образу інтелектуала. Якою б чудовою не була Ралука, та Марк переконаний, що він є розумнішим за неї. Зрештою, вона вирішила, що політична аналітика – це нудно й пішла вчити дітей румунської, що для її чоловіка – видима ознака регресу. Це аж ніяк не заважало Марку запозичати думки й ідеї своєї дружини так, щоб вона цього по можливості не помітила. Лагідний родинний плагіат як він є.

 

Є й іронія із дій головного героя книжки. Натрапляючи на випадкового покупця в супермаркеті, який влаштовує тираду на тему «всіх розстріляти» через суму чеку, Марк обриває незнайомця логічним випадом, мовляв, краще б чоловік пошукав причину в собі.

 

Звучить просто як елемент внутрішнього діалогу. Наче Марк знає правильну відповідь на питання «Що робити в цій ситуації?», але не бажає дослухатись до власних порад.

 

До речі, є у Марка Задорожного ледь вловимий зв’язок з іншим відомим українським Марком – Пекельним або Проклятим. Це український інваріант Агасфера, який за свої злочини приречений вічно ходити землею. І якщо читачі стають свідками початку вічних блукань Задорожного, то в чому полягатимуть його вічні муки стає зрозуміло вже на останніх сторінках.

А ще він цілком вкладається в традицію українських інтелектуалів і культуртрегерів ХІХ століття, описаних у «На розпутті» Бориса Грінченка, «Юрій Горовенко» Олексія Кониського, «Хмари» Івана Нечуя-Левицького. І оскільки вічні блукання – спільна риса всіх героїв цього типу, це лише підкреслює проклятість ролі українського інтелектуала.

 

А от деталі в книзі розчарують частину читачів. Ні, самі по собі деталі хороші: непопсова весільна подорож героїв південно-східною Європою, підйом на гору Олімп, острів, де Овідій відбував заслання. Одна біда – всіх їх Любка вже використовував у своїй попередній книзі «Саудаде». А так послідовно повторюватися – не дуже елегантно.

 

Закарпатський Шекспір Андрій Любка

Після тисяч слів, сказаних про класичність і знаковість Шекспіра, важко повірити, що він писав для натовпу. Але інколи нам дають змогу це вповні відчути. Сьогодні в замку Гамлета, тобто в Кронборзі, що у Данії, спрощений варіант трагедії про нього щоденно виконується для туристів. Актори заграють з аудиторією, смішать її, граються маленькими спецефектами типу інтерактивної появи привида батька Гамлета в підземеллі. А монолог «Бути чи не бути» збирає, напевно, всіх відвідувачів у тронній залі. Кому ж не хочеться сфотографувати Гамлета, що розгулює з черепом. Те ще видовище. Вловили? Шекспірові глядачі мало відрізнялися від цих спонтанних туристів у Данії. Всі хочуть видовища, всі його отримують.

Це все добре, скажете ви, але до чого тут Любка і його новий роман? Та річ у тім, що «Твій погляд, Чіо-Чіо-сан» – це як «Гамлет» у замку Кронборг. Ви приїхали поробити селфі, а вам дві години читають Шекспіра. І, що найдивовижніше, ви слухаєте від початку й до кінця. Те саме тут. Любка 300 сторінок розповідає нам про поганих чиновників і мажорів, для яких закон не писаний. Ми «такаємо» на все це, а наприкінці сюжет загортається так, що ми опиняємося перед питанням: а що, власне, зробили ви, га?

 

Герой же робить цілком по-шекспірівськи. Привид сказав: «Помстися за мене!» – Гамлет знизав плечима і пішов мститися.

 

Голос Ралуки на перехресті говорить Марку: «Вбий цього покидька». І Марк такий одразу: «О! Кльова ідея». Нащо ту «Нову Європу» розбудовувати, нащо виправляти власний спосіб життя. Можна ж і за кохану жінку помститися, і героєм України стати (друге в персонажа явно у пріоритеті).

 

Марк навіть намагається проговорювати своє внутрішнє «бути чи не бути». Тільки його відповідь, як іронізує роман, хибна. І це саме питання Андрій Любка в «Твій погляд, Чіо-Чіо-сан» ставить кожному з читачів. Бути чи не бути? В чім більше гідності: терпіти мовчки безлад у країні, перекладати відповідальність на зажерливих чиновників і намагатись їм гучно помститися чи стати проти всіх негараздів країни, узяти відповідальність на себе й повільно виправляти все?

 

Таки Шекспір щось знав про правильну постановку питань у популярних текстах.  

 

 

Читати:

  • Про життя і смерть на Закарпатті

 

 

Не читати:

  • Якщо ви прочитали «Саудаде» більше ніж один раз
  • Якщо ви не піддаєтеся масовому психозу і не звинувачуєте чиновників у всіх смертних гріхах

 

 

Читайте також: Андрій Любка. «Ключ у пальті, або Нотатки на полях «Нічного постояльця» Аґнона»

 

Авторка: Тетяна Петренко

 

Ілюстрації: Олеся Бачинська. Фото: Вікна

Підтримайте проект

Фондуючи незалежну редакцію Читомо, ви допомагаєте зростити нове покоління
професіоналів видавничої справи і збільшуєте кількість хороших книжок у світі.

Підтримайте проект