Видавництво Старого Лева

Генрі Марш: Мої жарти під час виступів вигадує дружина

05.10.2018

Бачите помилку в тексті — виділяйте фрагмент та тисніть Ctrl + Enter

«Ви не можете бути хорошим лікарем, якщо люди вас не цікавлять», – зізнався відомий нейрохірург Генрі Марш у публічному інтерв’ю Мар’яні Савці під час Book Forum.  На початку заходу вона представила його, як письменника-неписьменника, який увійшов у професію зовсім іншу не залишивши свого покликання бути хірургом.

 

«Добре писати – це те саме, що зробити якісну хірургічну операцію. Адже точність слова так само важлива, як точність хірургічного скальпеля», – такими словами Мар’яна Савка запросила Генрі до розмови, а “Читомо” побувало там та записало найяскравіші цитати англійського хірурга-письменника.

 

Я із самого дитинства мріяв стати письменником. Коли мені було дванадцять, то я почав вести щоденник. У 22 я його перечитав. Я був настільки засоромлений тим, що там написав, що знищив його. Нині я про це жалкую, бо підліткові роки надзвичайно важливі у нашому інтелектуальному та мистецькому розвитку. Попри те, що водночас ми досить дурненькі у цьому віці. І неврологія може пояснити, чому так відбувається. Адже саме у підлітковому віці розвивається та частина мозку, яка відповідає за емоції.

 

Я глибоко та віддано закоханий у англійську мову. Саме у підлітковому віці я вивчав Шекспіра та інших видатних англійських письменників, що у подальшому вплинуло на мою любов до письма. Окрім того, я багато читав, бо моя родина мала дуже добру бібліотеку.

 

Багато людей стурбовані впливом цифрових технологій на сучасних підлітків. Але ж ми знаємо, що будь-яка нова технологія у той чи інший період розвитку людської цивілізації спричиняє революцію. У XV столітті друкована книжка зробила таку революцію. Тоді також були побоювання, що люди замість того, щоб працювати будуть цілими днями читати книжки. Тому наразі важко говорити про вплив та наслідки цифрової революції. Водночас не забуваймо, що це те ж саме спілкування за допомогою слів та мови, просто у дещо іншому форматі.

 

Я не можу вийти із книгарні не купивши хоча б однієї книги, попри те, що маю вдома стоси непрочитаних книг. У Оксфорді, де я живу зі своєю дружиною, є одна відома книгарня. Я завжди купую там книги, ба навіть інколи почуваю себе тривожно, якщо вийду звідти без книги. Окрім того, я намагаюся уникати Amazon. Хоча інколи навіть там купую книжки, бо він дуже зручний.

 

 

У нас багато спільного з моєю дружиною Кейт Фокс (авторка книжки “Спостерігаючи за англійцями” – ред.). Вона читає весь час, навіть більше, ніж я. Окрім того, ми обоє любимо говорити і зацікавлені майже у всьому. Кейт – антропологиня, відповідно вона цікавиться людською природою. І я так само. Взагалі-то ви не можете бути хорошим лікарем, якщо люди вас не цікавлять. Тож коли ми разом, то переважно говоримо про антропологічні теорії.

 

Майже всі жарти, які я використовую під час своїх лекцій та виступів, придумала Кейт. Хороше почуття гумору – ще одна річ, яка нас об’єднує.

 

Наші знання про людський мозок та його будову – це те саме, що карта міста. Ви можете досконало вивчити схему розташування вулиць та будинків, але ви навряд знатимете, хто вони ті люди, які там живуть, чому вони рухаються по вулицях у тому чи іншому напрямку. Адже мізки – це найскладніша та найбільш комплексна річ, яка існує у цьому світі. Тому все, що ми вже знаємо про людський мозок, це радше дряпання по поверхні, аніж занурення. Неврологія не замінить психологію чи мистецтво поезії.

 

Штучний інтелект не замінить людину. А Ілон Маск та Стівен Гокінг, які говорять про існування такої загрози, значно недооцінюють, яким комплексним є наш мозок.

 

Історично та традиційно склалося так, що філософи розрізняли емоції та здоровий глузд. Але нові тенденції у неврології говорять, що таке припущення неправильне. Ухвалюючи рішення ми покладаємося на свої почуття та не вирахуємо все так раціонально, як комп’ютер. Тому техніка людину не замінить.

 

Наше суспільство напряму залежить від того, чи даруємо ми любов нашим дітям у дитинстві. Перші два роки є ключовими у подальшому житті людини. Я люблю провокувати дискусії, що гроші, які людство вкладає у винайдення ліків від раку, краще інвестувати в освіту дітей та покращення їхнього дитинства. Переважно рак – це хвороба літнього віку. Любов, яку ми отримуємо у дитинстві, співвідносна із майбутньою здатністю дитини не тільки дарувати цю любов іншим, але й взаємодіяти зі світом. І що мене лякає у сучасному світі, так це кількість дітей, які сьогодні проводять своє дитинство у таборах для біженців.

 

У англійській мові є декілька слів, які описують позитивні почуття щодо іншої людини. Перше – це «емпатія». Воно означає, що ти відчуваєш біль іншої людини. Інше слово – це «співчуття», коли ми співпереживаємо, але це не означає, що ми відчуваємо цей біль. Третє – це “співстраждання”, що є на півдорозі між емпатією та співчуттям. І якщо ти лікар, який дійсно відчуває емпатію, то це може стати для тебе великою проблемою.

 

Можливо, хірурги стають хірургами, бо вони не мають емпатії. Але мій досвід доводить, що перші роки своєї лікарської практики ти витрачаєш на те, щоб цю емпатію приглушити. Тому дуже вжко знайти баланс між емпатією та науковою відстороненістю.

 

В Україні все стало значно краще. Попри те, що справи тут і досі погані. Я не можу уявити собі подібну зустріч років двадцять тому. Можливо, один із найщасливіших періодів у моєму житті, – це час проведений на Євромайдані. Я був свідком того, як твориться історія. До Майдану я багато працював в Україні і мені було дуже приємно почувати себе його маленькою частинкою.

 

Ми вже одного разу записували лекцію Генрі Марша про мозок, політиків і командну роботу.

 

Авторка: Ганна Агірова

Підтримайте проект

Фондуючи незалежну редакцію Читомо, ви допомагаєте зростити нове покоління
професіоналів видавничої справи і збільшуєте кількість хороших книжок у світі.

Підтримайте проект