Гуцульський текст: регіональна ідентичність та сірий кардинал Шекерик-Доників

Чим особлива гуцульська тема в українській літератур? Яку роль відіграли гуцульські тексти у формуванні регіональної ідентичності та хто такий Петро Шекерик-Доников? Про все це на 25 Book Forum розповідала дослідниця  Олександра Салій, яка не один день провела у горах для того, щоби дослідити феномен гуцульського тексту.

«Якщо один гуцул сказав іншому, що той файно вбрався – це вже погано. Гуцул має бути файно вбраний завжди, інакше він загубить свою ідентичність», – переказує гуцульську приказку дослідниця Олександра Салій. Її монографія «Сей край невичерпаної красоти: гуцульський текст в українській художній прозі кінця XIX – початку XX століття» була презентована в межах 25 Book Forum.

У дослідженні авторка проаналізувала творчість сімох відомих письменників, які торкалися теми тогочасного гуцульського буття: Івана Франка, Ольги Кобилянської, Михайла Коцюбинського, Марка Черемшини, Гната Хоткевича, Данила Харов’юка, Петра Шекерика-Доникова.

Промацування простору

Щоб писати про регіональний текст – замало читати лише самі твори. Потрібно занурюватися в гірський простір. Не було жодного літа, коли б я не ходила в гори. Це було промацування того простору, відчуття себе там, спілкування з гуцулами.

Чи автентичні тексти, про які я пишу? Чи самі гуцули впізнають себе в тих текстах? Зрештою, популярність «Тіней забутих предків» та «Камінної душі» доводить, що таки так, впізнають. Значить, ці тексти автентичні.

Читайте також: Анатомія кіно Сергія Параджанова

Шедеври гуцульських текстів

Після захисту дисертації, коли прийшла черга писати книжку, я для себе відкрила Петра Шекерика-Доникова з Гуцульщини. І зрозуміла, що без цього письменника про гуцульський текст говорити не можна.

Нехай вибачать мені Іван Франко, Ольга Кобилянська, Гнат Хоткевич, Михайло Коцюбинський, але центральним для мене став саме Шекерик-Доників. Його постать сама по собі дуже цікава. Він Коцюбинського водив на «грушки» (гуцульські ігри, в які молодь бавилася під час похорону), консультував Хоткевича з приводу «Камінної душі», з ним всі радилися.

Це нічого, що ми його поки не знаємо. Думаю, що мине кілька років і про нього заговорять. Але для цього потрібно опублікувати його твори не тільки гуцульським діалектом, а й літературною українською мовою, щоб його могли читати не тільки на заході, а й у інших регіонах.

Його роман «Дідо Іванчик» – найкращий зразок гуцульського тексту з надзвичайно багатою архаїчною мовою. Коли я читала цю книжку, то дуже багато слів підкреслювала, щоби пізніше перекласти. Навіть не всі слова були у словниках. Читати текст гуцульським діалектом важко, але це потрібно, якщо ми хочемо його збагнути. Не знаю, чи ще в нашому культурному просторі з’являться подібні шедеври.

Магія гуцульського тексту

Рукопис роману «Дідо Іванчик» Петра Шекерика-Доникова багато років пролежав закопаним у землі. Шекерик писав його про свого діда, який заповідав онукові написати щось важливе в житті. Через два тижні після того, як Шекерик закінчив свій твір, його забрало НКВД. Більше він на Гуцульщину не повернувся.

Ми досі не знаємо, де саме знайшли рукопис, але в цьому є якась магія. Я вірю, що це знак згори допоміг знайти цей роман, і тепер ми можемо ним насолоджуватися.

Гуцульські Ромео і Джульєтта

У багатьох історичних працях сказано, що самі гуцули наприкінці ХІХ століття не визнавали себе приналежними до української нації. Вони називали себе русинами або просто гуцулами. Тільки з початку ХХ століття, як кажуть історики, гуцули стали свідомо асоціювати себе з Україною. І мені видається, що тексти, про які я говорю в монографії, сприяли самоідентифікації гуцулів як українців.

Авторами цих текстів були не гуцульські письменники (Хоткевич, Франко, Коцюбинський), але завдяки їм гуцули змогли себе побачити ніби в дзеркалі. Функція локального тексту – писати про історичну пам’ять, фіксувати живих людей, живу дійсність. Марічку й Іванка з «Тіней забутих предків» Коцюбинського часто порівнюють з «Ромео і Джульєттою» Вільяма Шекспіра. Але для чого взагалі когось порівнювати? В них це класика світова, в нас – регіональна.

Читайте також: «Тіні забутих предків. Графічні історії». Спроба порозумітися зі спогадами