Book Forum

Як опублікувати свій перший твір: три кейси від молодих авторів

23.09.2018

Бачите помилку в тексті — виділяйте фрагмент та тисніть Ctrl + Enter

Як достукатися зі своїм текстом до видавця, чому молодим авторам варто зголошуватися на літературні конкурси та чому не варто боятися коротких форматів? Про все це на 25-му Book Forum розповіли молоді українські автори та учасники щорічного Семінару творчої молоді від видавництва «Смолоскип»: Наталія Матолінець, Андрій Тужиков та Андрій Безуглов.

 

«Коронація» Наталії Матолінець

«Конкурси – це класно, бо вони прокладають тобі шлях до видавця твоєї мрії», – розповідає авторка романів «Гессі» та «Варта у грі» Наталія Матолінець. Саме завдяки конкурсам вона увійшла у сучасну українську літературу як авторка фентезі.

 

«Я завжди писала, в якийсь момент написаного стало так багато, що треба було з тим щось робити. Всі довкола казали, що я не зможу нічого опублікувати, бо пишу у жанрі фентезі. Це не видають і не купують», – розповідає Наталія. Тож вона вирішила знайти інший шлях до видавництв – через конкурси. Письменниця говорить, що коли починалася її епопея з конкурсами, то їх було ще не так багато. Тому «Коронація слова» видалася їй найбільш статусним та впливовим літературним змаганням.

 

«Той факт, що фентезійна проза на цьому конкурсі не так часто отримувала відзнаки, напевно, ще більше розпалив у мені бажання підкорити його. Окрім того, якщо ти отримуєш відзнаку від «Коронації слова», то ти майже гарантовано зможеш видатися», – зазначає Наталія.

Зголошувалася вона на конкурс тричі. В один із разів її рукопис загубився навіть не доїхавши до офісу «Коронації слова». Ще одного разу Наталія Матолінець подала лише один рукопис, а вже наступного – чотири. Серед цих чотирьох була й переможна «Гессі».

 

«Я не очікувала, що саме на цей рукопис звернуть увагу, бо мої ставки були дещо іншими. Але я рада, що вийшло навпаки», – говорить авторка. Завдяки «Коронації слова» їй вдалося познайомитися з видавництвом Vivat, бо рукопис «Гессі» читала одна з представниць цього видавництва.

 

«І зрештою це був дуже правильний крок, адже багато авторів відправляють у Vivat свої рукописи. Тож існує велика ймовірність, що твій рукопис може загубитися серед інших. І саме завдяки «Коронації» вийшло так, що історія Гессі не тільки не загубилася поміж інших, а й була опублікована», – вважає письменниця.

Ще одна книжка Наталії «Варта у грі» перемогла у конкурсі «Крилатий лев». Цього року він відбувається лише втретє й частково проводиться під егідою Спілки письменників.

 

«Я на нього не ставила взагалі, тому що була велика ймовірність, що на фентезі там не звернуть увагу. Але мені пощастило, і книжка отримала відзнаку», – згадує Наталія. Перемога книжки у  конкурсі зіграла ключову роль. Ще до отримання відзнаки вона вела переговори з видавництвом, яке цікавилося «Вартою у грі». Але тільки після того, як рукопис відзначили, Наталія отримала остаточну відповідь, що книжку таки опублікують.

 

У цей же час вона зголосилася податися з «Вартою у грі» на ще один конкурс романів – «Львівське перехрестя», який організував Львівський жіночий літературний клуб. Там «Варта у грі» також отримала відзнаку. Тобто ще до публікації книжка мала два дипломи.

 

Тож вирок Наталії простий: «Не треба боятися програшу, це неправильний підхід. Завжди треба бути готовим до того, що на тебе можуть звернути увагу, а можуть і не звернути. Тому треба вдосконалюватися і продовжувати зголошувати свою творчість навіть тоді, коли не вийшло з першого разу. Зрештою конкурси – це дуже хороший старт для тебе як автора, бо твою книжку публікують не завдяки зв’язкам чи знайомствам, а завдяки перемозі».

 

«Короткий метр» Андрія Безуглова

«У будь-якому конкурсі треба знати, чого ти хочеш», – переконує Андрій Безуглов. Його дебют відбувся завдяки конкурсам малої прози. У 2018 році Андрій став одним із переможців «Львів. Доза. Порно», тож тепер його оповідання «Солодощі для дорослих» увійде до однойменної збірки, яка вийде незабаром.

 

Він вважає, що не варто йти на конкурс із думкою, що у тебе вже є текст зі схожою тематикою, бо це гарантований провал. «Якщо у тебе немає тексту зі схожою тематикою, то ти маєш написати його саме під цей конкурс», – запевняє Андрій. Переробляння текстів лише забирає час, а журі навряд чи це оцінить. Окрім того, написання таких коротких творів – це хороше тренування для гри на дальшу дистанцію, себто для написання чогось більшого.

 

«Для конкурсу «Львів. Доза. Порно» я писав абсолютно новий текст. Оскільки це контркультурний, а не антикультурний текст, то писався він досить екстравагантно та цікаво», – розповідає автор. Водночас він зазначає, що це не був його перший текст про Львів. Але специфіка конкурсу змушувала Андрія відповідати жанровим вимогам та межам. Наприклад, не можна писати у стилі Донцової, але на тематику «Львів. Доза. Порно».

 

Порада від Андрія Безуглова така: «Читайте умови та намагається подати своєрідний текст, написаний у своєму стилі, але такий, що відповідатиме умовам, які заявлені у конкурсі».

 

Читайте також: Літературне середовище у Чернівцях: бути чи не бути?

 

Класичний шлях Андрія Тужикова

«Цілком природно, що автор хоче видавати свої книжки, адже це певний спосіб самореалізації та спроба залишити слід в історії», – розповідає Андрій Тужиков, який вже не зовсім новачок на українській літературній арені. За його плечима є досвід як публікацій через конкурси, так і роботи із видавництвом на пряму.

 

«Видавець – це перш за все бізнесмен, який хоче отримати прибуток. І щоб продати книжку йому треба розуміти, хто ці люди, які купуватимуть видання. І тут з’являється певна колізія між тим, що хоче писати автор і що вимагає ринок», – розповідає Андрій.

 

Він має дві опубліковані книжки, які втілюють два протилежних підходи. Одна з них – це нон-фікшн «Коротка історія технологій, або як зрозуміти свій ґаджет».

«В Україні є компанія Lucky Labs, вони мають підпроект для підлітків Lucky Books. Тож коли ми почали співпрацювати та обговорювати, як цей нон-фікшн буде писатися, ми створили фокус-групу, це були школярі», – розповідає автор. Він написав п’ять сторінок, які у майбутньому мали трансформуватися у книжку. Потім «демоверсію» майбутньої книжки показали фокус-групі, щоб зрозуміти, які з термінів їм здаються незрозумілими, складними, або що треба додати, щоб зацікавити юних читачів. І лише після результатів фокус-групи Андрій Тужиков почав працювати над текстом.

 

«Коли я вже закінчив книжку, то ми знову зібралися з фокус-групою та працювали над правками. Тобто робота над текстом, який потрібен ринку, більш кропітка, матеріалістична та менш творча», – вважає Андрій.

 

Інша книжка Андрія Тужикова поетична. «Збірка «Тривожні маки» вийшла накладом у триста екземплярів. Це із розряду «автор щось сказав, а що він тим хотів сказати – ніхто не знає». Тому для видавця такий твір – це великий ризик. Завжди є ймовірність, що наклад у п’ять тисяч примірників потім буде зберігатися на складі. А якщо той склад вологий, то тираж взагалі зіпсується. А якщо таки виживе у складі, то просто піде на макулатуру. «Тому у цьому випадку краще недодукрувати, ніж передрукувати», – думає Андрій.

 

Читайте також: Як знайти видавця: поради від ілюстратора Віталія Бугари

 

Авторка: Ганна Аргірова

Підтримайте проект

Фондуючи незалежну редакцію Читомо, ви допомагаєте зростити нове покоління
професіоналів видавничої справи і збільшуєте кількість хороших книжок у світі.

Підтримайте проект