дубляж

Якісний дубляж – непомітний дубляж: як в Україні озвучують кіно

04.03.2020

Бачите помилку в тексті — виділяйте фрагмент та тисніть Ctrl + Enter

Ми вже всі давно звикли до дубляжу українською мовою й почали сприймати це явище як щось таке, що існує саме по собі. Наче ніколи й не було того часу, коли вся країна дивувалася першим серіям «Династії», а родини збиралися біля вечірніх телевізорів на перегляд чергового епізоду «Альфа» чи «Кенана і Кела». Але за будь-яким культурним явищем стоять живі люди, які перекладають, редагують, озвучують і зрештою зводять звукову доріжку в єдине ціле. Саме цих «сірих кардиналів» українського дубляжу ми й прийшли послухати у Літературну Лабораторію Мистецького Арсеналу. Сьогодні ми читаємо про найважливіше зі сказаного та почутого під час дискусії «Дубляж фільмів українською: процес, впливи, наслідки».

 

Учасники дискусії: актор та режисер дубляжу Павло Скороходько, перекладач Олег Колесніков, режисер дубляжу Анна Пащенко, звукорежисер Всеволод Солнцев. Модератор: Ростислав Семків.

 

Про місію українського дубляжу

Ростислав Семків: «Чи ви відчуваєте причетність до великого? Є багато різних справ, якими люди займаються, є багато перекладів, але український дубляж всі звикли бачити як такий собі незвичайний феномен, щось таке непересічне, щось таке, що межує десь із легендою, починаючи від «Альфа» і не закінчуючи, тому що процес триває. Чи є таке відчуття, що це щось більше за вас самих?»

 

Павло Скороходько: «Ми, як правило, робимо так, щоб фільм, котрий ви прийдете дивитися в кінотеатр, викликав позитивні емоції, а не негативні. Ми намагаємося тримати планку, тож дуже приємно, коли чуєш схвальні відгуки про роботу, яку ми з колегами робимо».

Анна Пащенко: «Звісно, дубляж накладає певну відповідальність. Перекладачка Олена Любенко, яка перед нами читала лекцію, влучно казала, що наше завдання – зробити переклад непомітним. Це справедливо й щодо дубляжу, бо ми маємо створити ілюзію того, що це магія: нічого не відбувалося, воно саме собою якось заговорило, чомусь весь Голлівуд раптом почав розмовляти українською. Цим ми, власне, і займаємося, на це і покладаємо зусилля в студії. Гарно, коли зусиль і важкої праці ніхто не помічає,  а видно тільки позитивне – те, що ми привносили, коли працювали». 

 

Всеволод Солнцев: «Повністю згоден з цією думкою про магію. Ми можемо говорити не тільки про дубляж, але і про магію кіно в цілому. Так, це ілюзія. Вважаю, що коли глядач не помітив дубляж, переклад, не помітив звук, то ми свою справу зробили класно. Ми допомагаємо розповісти історію, щоб на ці дві години чи півтори, глядач повністю розчинився у фільмі, забув про свої проблеми на роботі, в родині, де завгодно».

 

Читайте також: Oh shit! Як перекладати суржик і сленґ

Про творчу свободу

Ростилав Семків: «Я згоден, що технічно ніхто не повинен помічати, що це перекладено з іншої мови, і ми цілком тепер розуміємо, що насправді Бред Пітт говорить українською дуже природно, і лається він українською, і в нього широкий діапазон цієї лайки. Але я б сказав, що все-таки феномен українського дубляжу у тому, що це «феномен». Це справді щось таке, що будуть колись досліджувати. З одного боку – це суспільно важливе явище, бо ми розуміємо, що ніщо так не українізує зараз, як кіно, адже на фільми йдуть, слухають все українською. З іншого боку це й мистецький феномен.

 

Наскільки ви почуваєтеся вільним, коли працюєте з оригінальним текстом? Ми розуміємо, що це фільми міжнародного прокату, і там, напевно, багато що недозволено. Але що відбувається в межах того, що ви самі собі можете дозволити?»

Олег Колесніков: «Наше головне завдання – це зберегти сюжетні нюанси, і зберегти нюанси драматургічні. Далі уже можна гратися. Іноді під час роботи виникає те, чого справді немає в оригіналі. Ти дивишся на це і думаєш: «А тут це буде смішно». Або: «Тут це буде доречно, воно спрацює, викличе якусь реакцію у глядача, реакцію, що відповідає ситуації». Інша річ це синхрон, тобто губи, зуби на весь екран, а також «ліпсинк». Ми маємо репліку «вкласти» в ці губи та зуби. Буває воно по-різному: часом нам на англійське «no» доводиться класти «Оу!», «Що?», «За що?!». Може бути багато варіантів (це вже технічні нюанси), але у таких ситуаціях нам доводиться гратися, дуже вільно поводитися з текстом».

 

Анна Пащенко: «Синхрон – це трохи моторошна річ, бо потреба «вкласти у губи» справді іноді змушує нас відходити доволі далеко від оригіналу. Але не так страшний чорт, як його малюють. Звичайно ж «укладка» – річ важлива і вибаглива. Я як режисер теж вичитую скрипти, вкладаю (чи перевкладаю) текст, як то кажуть, «під себе». Існує і редактура. Менеджер проєкту фактично виступає редактором, плюс моя вичитка, тож текст проходить подвійну редактуру. Коли я вичитую переклад, іноді додаю щось своє, можливо, десь пишу варіанти, котрі, як мені здається, можуть більш вдало спрацювати для актора. Іноді й самі перекладачі пишуть дуже багато варіантів.

 

Крім укладки, є й інші «підводні камені» –  такі речі, як локалізація, до якої я ставлюся обережно.

 

Мені здається, що часи простої радості від того, що щось влучне і впізнаване сказано українською, на сьогодні вже в минулому.

 

Можна, звичайно, локалізувати, привносити якісь наші реалії, але все ж таки ми підпорядковуємося створенню ілюзії, у якій не можна перегинати палицю. Це вже буде не дуже доречно. Як у «Кролику Петрику», коли ті провінційні кролики нарешті потрапляють до Лондона і бачать Біг Бен, то, можливо, комусь здалося б смішним сказати: «Ось ти який, Хрещатик!» Але я принципово проти таких речей. Я за те, щоби бути ближчими до оригіналу»

 

Павло Скороходько: «Завжди можна запропонувати свій варіант. Інша справа, чи режисер його візьме в роботу, бо фінальне слово завжди залишається за ним».

 

Якщо актор на моєму записі, на якому я виступаю як режисер, хоче зробити ще один дубль, то будь ласка. Треба давати акторам не повну свободу, але принаймні достатньо, щоб їм було комфортно працювати, бо всі актори люди творчі, вони, як правило, всі експресивні, всі приходять з якимось меседжем, якимось посилом. Якщо цю творчу енергію направити в правильне русло, то буде чудовий результат».

 

Ситайте також: Микола Лукаш: боротьба донкіхота з вітряками перекладу

Робота зі звуком як найскладніша частина

Ростислав Семків: «Що найскладніше в роботі звукорежисера дубляжу, режисера дубляжу, перекладача чи актора?»

 

Всеволод Солнцев: «Найскладніше у моїй роботі – це змусити звук працювати разом з зображенням, тому що у кіно постійно все змінюється, актори ходять по локації, але коли ми записуємо, то актор стоїть статично біля мікрофона. Ми можемо записувати на два мікрофони, на три, але на етапі міксу це треба все доводити до ладу. Акустика теж відрізняється. Актор може знаходитися на вулиці, потім він заходить у трейлер, у церкву, і це змінює звук. Найскладніше – це зробити так, щоб це працювало і не було помітним. Це і плановість (ближче-далі), і акустичні властивості приміщення».

Олег Колесніков: «Насправді я б сказав, що Сева описав десь 7 відсотків з того, що там відбувається, тому що це технічно дуже складний процес. Там кілька етапів: монтаж, мікс, затвердження міксу. Часом мікс робиться тут, часом — за кордоном».

 

Ростислав Семків: «Чи додаються у дубляжі локальні спецефекти?»

 

Всеволод Солнцев: «Дубляжній команді надаються окремі готові треки – музика та ефекти, скорочено – M&E. Або іноді M&E розкладається на декілька стемів. Дуже добре, якщо студія-замовник нам надає опції (option) – треки, де можуть бути прописані дихання, реакції, тобто їх ми вже не обов’язково мусимо записувати у студії. А якщо цього дуже багато у фільмі, то процес істотно спрощується».

 

Павло Скороходько: «Якщо, наприклад, ви дивитеся фільм жахів, де жертва йде і голосно дихає 5 хвилин, ми можемо не змушувати наших акторів це робити, оскільки це вже надихано оригінальними акторами. Але буває й таке, що цього немає. Тоді у нас відбуваються цілі баталії в студії: маніяки несуться з кинджалами, крекчуть-дихають-кричать, і ми це все теж мусимо писати».

 

Запорука хорошого дубляжу – це полюбити той матеріал, який ти робиш, любити тих людей, з якими ти працюєш.

 

 

Олег Колесніков: «Найскладніше – це схопити настрій фільму, тому що коли його вже схопив, воно якось саме йде. Фільм сам себе перекладає, а я тільки записую. Я не хочу розмежовувати на погане кіно, хороше кіно, бо я маю любити все кіно однаково, але часом є таке, що дивишся, а воно тобі не подобається. Якби я був глядачем, я б таке кіно дивитися не став, але ж я маю з ним працювати. Тут треба спіймати цей настрій, вловити його, і це складно, бо треба змусити себе полюбити, змусити якось заглибитися, співчувати». 

Чому жарти – це завжди складно

Ростислав Семків: «Є різниця: серйозні фільми і веселі фільми? Є таке, що на серйозному фільмі складніше?»

 

Анна Пащенко: «Жартувати складніше. Або адаптувати жарти, або привносити їх туди, де їх немає, і щоб усе гармонійно працювало. Якщо ж не додавати жарти, то якось забарвити текст на лексичному рівні. Якщо хтось на екрані впав обличчям у підлогу, то це візуальний ґеґ, який завжди працює. На текстовому рівні це значно складніше зробити. Тому іноді ми справді змушені щось додавати вже на етапі дубляжу. Різні бувають ситуації. В «Angry birds» був момент, коли пташина малеча пливе посеред океану, а один з пташенят дуже дорослою мовою пояснює, що має зараз відбутися, що потрібен якийсь драматичний ефект, який абсолютно ламає логіку сюжету. Друга пташечка не розуміє і каже «Не вкурила». І ми довго думали, що ж таке має третя сказати, щоб смішно завершити цей мікродіалог, щоб була панч-лайн з цієї тріади. І народилося у нас зрештою: «І я не курю». Спонтанно виникло на записі і, як мені здається, спрацювало».

Олег Колесніков: «Одна з найскладніших штук у таких фільмах – це контроль студії-мейджора. Вони хочуть розуміти, як ми жартуємо. Тож існує табличка з ключовими іменами, назвами та жартами, де ми пропонуємо свій переклад і даємо свій back translation, тобто перекладаємо наш жарт на англійську. Вони на це дивляться, оцінюють і кажуть «Ні, це не смішно». Це дуже складний процес, особливо тоді, коли ми не бачимо там інших варіантів, окрім того жарту».

Про особливості Дублювання мюзиклів

Павло Скороходько: «Мені доводилося співати, і,  на щастя, неодноразово. Я співати дуже люблю, тому щасливий був, що в деяких фільмах, у «Мері Поппінс повертається», наприклад, я дублював Бена Вішоу (він грав містера Бенкса). У нього було кілька чудових пісень. Я завжди в захваті від того, що ми можемо віддублювати ці пісні, переспівати, а якщо вже брати мультфільми, котрі виходять досить часто на екрани, то там це взагалі невід’ємна частина. Дуже дивно було б, якби діалоги були дубльовані, а пісні лишилися в оригіналі, бо діти мають все розуміти».

 

Анна Пащенко: «Мюзиклів було багато на дубляжному шляху.Вже на прикладі мульфільму «Коко» можу впевнено сказати:  це справді більший виклик, ніж прозові речі. Коли ми почали працювати над класичним «Королем Левом» для перезапуску в 3D, це був такий дотик до дитинства… Ми не могли повірити, що ми ще раз проживемо, ще раз заспіваємо це.

Вибір між дублюванням чи субтитруванням пісень у мюзиклах, як правило, робить студія-виробник на етапі перемовин з дистриб’юторами. Так, субтитри дають дорослому глядачу змогу почути все так, як воно задумано, без тих нашарувань, що накладають синхрон та укладка. Мабуть, всі пам’ятають фільм «Знедолені». Цей мюзикл ішов у нас з субтитрами, і прекрасний перекладач Роман Кисельов зробив віршований переклад, який повністю зберігав ритм і поетичний розмір оригіналу. Його можна було б навіть заспівати, але це було подано у вигляді субтитрів. Мені здається, що це для мюзиклу такого масштабу було оптимальним підходом. Я не скажу, що існує якесь ідеальне рішення з цього приводу. Іноді краще переспівати пісні.

 

Існує така практика, як voice match. Тобто ми не просто знаходимо максимально близький за тембром, забарвленням, регістром голос до оригіналу, а шукаємо два голоса, на діалоги і на вокал, які мають бути між собою схожими».

Про інструкції щодо перекладу

Олег Колесніков: «Зазвичай скрипт, сам текст, який нам надходить, містить здебільшого коментарі стосовно реалій, які ми теоретично тут можемо не знати. Часом там є розшифровка певних фраз, які можуть збентежити. Інструкції щодо перекладу містяться у спеціальному документі, який називається creative letter. У ньому розписується те, що хочуть почути від акторів, дається стислий опис персонажів і деякі поради щодо перекладу. Але іноді там все таке очевидне, що ми їх читаємо тільки для ознайомлення. З цінних інструкцій там буває щось типу: «Цю пісню ви не можете перекладати чи субтитрувати через конфлікт авторського права».

Анна Пащенко: «Згадуючи «Одного разу в Голлівуді» Тарантіно: і в креативному листі, і в скрипті було прописано, що всі рації, всі ролики, радіо, реклами і таке інше, весь цей оригінальний «саундскейп», звуковий пейзаж, який Тарантіно вималював, викохав, — все це не мало перекладатися. Вони це сумлінно коментували. Це був задум авторів, атмосфера.

 

А іноді коментарі складаються з фрази: «Note humour» – «Зауважте – тут смішно».

 

Павло Скороходько: «Інколи буває, що пишуть: «Ви впевнені, що у вашій країні знають, що таке бейсбольна бита? Чи впевнені, що у вашій країні знають, що таке тірамісу?» Такі смішні штуки буває трапляються під час роботи».

Про важливість профільної освіти

Павло Скороходько: «Щодо фаху актора, то у мене режисерська освіта, хоча починав я як актор дубляжу, а режисурою почав займатися лише в 2015 році. В нас є багато акторів дубляжу, котрі не мають спеціалізованої акторської освіти. Багато хто вчився або на режисера, або на телеведучого. Тож це не є обов’язковою вимогою, хоча й дуже бажано мати таку освіту.

 

Анна Пащенко: «Освіта ще не робить тебе актором. Людина або є актором, або ні. Якщо внутрішньо ти здатний прожити сцену, то це значить, що ти актор, а не актор виключно дубляжу чи озвучки. Є справді дуже талановиті люди, які привносять свою яскраву, неповторну енергетику, як, наприклад, Сергій Бабкін, який був Грінчем. Я можу тільки зняти капелюха, адже це було блискуче та шикарно».

 

Читайте також: Неспішна культурна експансія: переклади українських книжок за кордоном 2019

 

Фото: Мистецький Арсенал

 

Підтримайте проект

Фондуючи незалежну редакцію Читомо, ви допомагаєте зростити нове покоління
професіоналів видавничої справи і збільшуєте кількість хороших книжок у світі.

Підтримайте проект