Ніл Ферґюсон

«Ілюмінати захопили світ!», або чому людям подобається вірити у теорії змови

08.12.2018

Бачите помилку в тексті — виділяйте фрагмент та тисніть Ctrl + Enter

Ніл Ферґюсон. Площі та вежі. Соціальні зв’язки від масонів до Фейсбуку / Переклад: Диса Катерина — Київ: Наш формат. 2018. — 552 с.

Традиційний опис історичних процесів подає історію людства як ієрархічну структуру, вершина якої — правителі у високих вежах. За цією концепцією, зміни відбулися із приходом технологій, які поставили на перше місце мережеве суспільство. Історик Ніл Ферґюсон переконує: мережі — не новий феномен нашого часу. Інтернет лише пришвидшив і підсилив їхню роль, ставши новим варіантом утілення громадських площ, клубів за інтересами та середньовічних орденів. Але з чого все починалося?

У сьогоднішньому уривку з книжки «Площі та вежі. Соціальні зв’язки від масонів до Фейсбуку» ми дізнаємося про те, чому люди так люблять захоплюватися різноманітними теоріями змов й постійно все валять на Орден ілюмінатів.

 

Колись, близько 250 років тому, існувала таємна мережа, яка намагалася змінити світ. Її створили в Німеччині лише за два місяці до того, як 13 американських колоній Британії оголосили про свою незалежність.

 

Організація була відома під назвою Illuminatenorden — Орден ілюмінатів. Вона мала величну мету. Насправді основоположник ордену спершу назвав його Bund der Perfektibilisten (Ліга здатних до вдосконалення). За спогадами одного з його членів, засновник мав намір створити: асоціацію, яка використовуватиме найвитонченіші та найбезпечніші методи й метою якої стане перемога чеснот та мудрості над дурістю та мерзенністю; асоціацію, яка робитиме відкриття в усіх галузях наук, навчатиме своїх членів, як стати шляхетними та величними; асоціацію, яка забезпечить їм винагороду — у цьому світі вони досягнуть абсолютної досконалості, яка захищатиме їх від переслідувань, лихої долі та пригноблень, а також обмежить деспотизм у всіх його проявах.

Кінцевим завданням ордену було «осяяти розуміння сонцем розуму, що розсіє хмари забобонів та упереджень». «Моя мета — забезпечити вищість розуму», — проголосив засновник цього ордену. З одного боку, методи, до яких вони вдавалися, були освітніми. Відповідно до Загальних статутів (1781), «єдиною метою ліги» проголошувалась «освіта, яка полягатиме не в пишномовності, а в підтримці й винагородженні чеснот». З іншого боку, ілюмінати мусили діяти як суто таємне братство.

 

Члени ордену брали собі кодові імена, часто давньогрецького та римського походження. Самого засновника звали «братом Спартаком». Ілюмінати розробили складні ритуали ініціації, серед яких була обітниця зберігати таємницю, порушення якої каралося найстрашнішою смертю. Члени кожної окремої групи посвячених звітували вищому за рівнем, справжнього імені якого вони навіть не знали.

 

Спочатку ілюмінатів було небагато. Вони складалися з купки засновників, більшість із яких була студентами. Через два роки після створення ордену кількість його членів становила лише 25 осіб. Навіть у грудні 1779 р. їх налічувалось лише 60. Утім, уже за кілька років кількість членів зросла до понад 1300. На початку 1780-х рр. мережа ілюмінатів поширилась по всій Німеччині.

 

Крім того, до ордену приєдналося чимало німецьких князів, а також кілька десятків представників знаті. Ілюмінатами ставали й деякі інтелектуали, наприклад Йоганн-Вольфґанґ Ґете, філософи Йоганн-Ґотфрід Гердер та Фрідріх-Генріх Якобі, перекладач Йоганн-Йоахим-Кристоф Боде та швейцарський теоретик освіти Йоганн-Генріх Песталоцці.

 

Деякі дослідники відзначають вплив ілюмінатів на оперу Вольфґанґа-Амадея Моцарта «Чарівна флейта» (1791). На знаках ілюмінатів було зображено сову — птаха цієї богині, що сидів на сторінках розгорнутої книжки.

 

Однак у червні 1784 р. баварський уряд видав перший із трьох наказів, що забороняли орден ілюмінатів, оголосивши їх винними в «зраді та ворожому ставленні до релігії». Слідча комісія взялася очищати університети та чиновництво від членів ордену. Дехто з ілюмінатів утік з Баварії. Інші втратили роботу або опинилися у вигнанні. Щонайменше двох було ув’язнено. Сам засновник був змушений шукати притулку в Ґоті. Попри всі свої наміри та завдання, ілюмінати зійшли зі сцени наприкінці 1787 р. Однак їхня погана слава пережила їх надовго.

 

Прусського короля Фрідріха-Вільгельма ІІ попереджали, що ілюмінати лишаються небезпечною підпільною організацією, яка діє на всіх німецьких землях. У 1797 р. видатний шотландський фізик Джеймз Робінсон опублікував працю «Докази існування таємної змови проти всіх європейських релігій та урядів, яка реалізується на зборах масонів, ілюмінатів та читацьких спілок». Кульмінацією діяльності цієї організації, як наголошував Робертсон, стало не що інше, як Французька революція.

 

Міф про ілюмінатів дожив до наших днів. Дещо з написаного про орден — це художній вимисел, зокрема опублікована в 1970 р. трилогія «Ілюмінат!» Роберта Ші та Роберта Вілсона, роман Умберто Еко «Маятник Фуко» (1988), фільм «Лара Крофт» (2001) та трилер Дена Брауна «Ангели і Демони» (2000). Значно важче пояснити поширену віру в те, що ілюмінати справді існують і навіть тепер залишаються такими само могутніми, як колись уявляв собі їх засновник.

Точно існує низка веб-сайтів, які претендують на те, щоб представляти ілюмінатів, але жоден із них не видається надто професійним. Та все одно дехто стверджує, що кілька президентів США були членами ордену ілюмінатів; серед них не лише Джон Адамз і Томас Джефферсон, а й Барак Обама. Надзвичайно розлога і нудна цитата (цей жанр дуже поширений) описує ілюмінатів як «неймовірно заможних представників владних еліт, які прагнуть створити рабське суспільство»:

 

Ілюмінатам належать усі міжнародні банки, нафтовий бізнес, найвпливовіші компанії у сфері промисловості й торгівлі; вони проникли в політику та освіту й управляють більшістю урядів чи щонайменше їх контролюють. Їм належить навіть Голлівуд та музична індустрія… Також ілюмінати відають наркоторгівлею… Ключових кандидатів у президенти ретельно відбирають з-поміж окультних нащадків тринадцятьох родин ілюмінатів… Головна мета полягає у створенні Єдиного світового уряду, який вони очолюватимуть, щоб загнати весь світ у рабство і встановити диктаторський режим… Вони хочуть створити «загрозу ззовні», сфальшувати навалу інопланетян, щоб усі країни світу захотіли об’єднатися в ОДНУ.

 

Стандартна версія теорії змови пов’язує ілюмінатів з родиною Ротшильдів, Круглим столом, Більдерберзьким клубом та Тристоронньою комісією; не забуваймо також і про керівника хедж-фонду, спонсора політиків та філантропа Джорджа Сороса.

 

Чимало людей вірить у такі теорії чи принаймні серйозно ставиться до них. Трохи більше половини (51 %) із 1000 опитаних у 2011 р. американців погодилися з твердженням, що «більшість того, що відбувається сьогодні у світі, вирішує невелика й утаємничена група осіб». Аж чверть від більшої вибірки з 1935 американців погодилась із тим, що «нинішню фінансову кризу таємно підготувала невелика група банкірів з Волл-стрит, щоб розширити вплив Федеральної резервної системи (ФРС) і встановити контроль над світовою економікою». І майже кожен п’ятий (19 %) погодився з тим, що «за таємною змовою, мета якої — дестабілізувати американський уряд, узяти під контроль ЗМІ і керувати світом, стоїть мільярдер Джордж Сорос». Популярні автори — прихильники теорії змови, зокрема Алекс Джонс, також постійно пов’язують Сороса з ілюмінатами. Це може здаватися маячнею, але вона приваблює силу-силенну людей.

 

Цей феномен притаманний не лише США. Під час війни в Іраку чимало німців вірили в те, що відповідальність за терористичні атаки 11 вересня лежить на «пов’язаних між собою та водночас децентралізованих і позатериторіальних мережах із надзвичайно широкими сферами інтересів, які необов’язково відображають наміри окремих осіб чи цілих колективів…».

 

У Великій Британії та Австрії значна кількість виборців, схоже, також вірить у теорії змови — навіть у ті, які вигадали самі дослідники. Російські письменники страшенно полюбляють теорії, у яких ідеться про сплановані американцями змови, та ніде у світі теорії змов не є такими популярними, як у мусульман, де «змовництво» розбуялося починаючи від 11 вересня. Подібні уявлення можуть мати трагічні наслідки.

 

Одного з американських творців теорій змов Мілтона Вільяма Купера застрелили, коли він став опиратися поліції, яка намагалася його заарештувати за ухиляння від сплати податків і незаконне використання вогнепальної зброї. Свій опір предстаникам влади він пояснював вірою в те, що федеральний уряд контролюють ілюмінати. Судячи з усесвітньої статистики про тероризм і його мотиви, мусульмани, які вірять у те, що існує американсько-сіоністська змова проти їхньої релігії, більш схильні вдаватися до насильства, ніж американські «шукачі правди» (Truthers).

 

Історія ілюмінатів вияскравлює ключову проблему, пов’язану з дослідженням соціальних мереж, особливо тих, що воліють лишатися таємними. Ця тема принаджує диваків, тож професійним історикам важко сприймати її всерйоз. Навіть тим із них, які, попри все, намагаються якось упоратися з тим, що мережі нечасто лишають по собі доступні архіви. Баварські архівісти зберегли свідчення про кампанії проти ілюмінатів, як-от оригінальні документи, конфісковані в членів ордену, але дослідники лише недавно системно (і надзвичайно ретельно) проштудіювали вцілілу кореспонденцію та правила ілюмінатів, частини яких опинилися в абсолютно різних місцях, зокрема і в архівах масонських лож.

 

Ця своєрідна перепона пояснює, чому один визначний оксфордський історик стверджував, що може писати лише «про те, як уявляють і що кажуть про таємні організації, а не про самі таємні організації». Але жоден інший приклад не проілюструє історичне значення мереж краще за ілюмінатів. Самі по собі вони не були впливовим рухом. Певна річ, це не вони спричинили Французьку революцію (та й навіть у самій Баварії ілюмінати не викликали значних заворушень).

 

Але вони стали важливими тому, що їхня добра слава розлетілася саме в ті часи, коли політичний розпад, пришвидшений Просвітництвом (що, власне, було досягненням неймовірно впливової мережі інтелектуалів), сягнув революційної кульмінації по обидва боки Атлантики.

 

У цій книжці ми намагаємося віднайти золоту середину між традиційною історіографією, яка зазвичай недооцінює роль мереж, і теоріями змов, які значно її перебільшують. Тут запропоновано новий історичний наратив, у якому важливі зміни (що беруть свій початок від епохи Великих географічних відкриттів і Реформації, якщо не раніше), по суті, розглянуто як серйозні виклики традиційним ієрархіям з боку мереж. Ця книжка також ставить під сумнів переконливі твердження деяких сучасних експертів про те, що, коли мережі підривають ієрархічний устрій — це завжди на краще. Крім того, досвід ХІХ–ХХ ст. допомагає з’ясувати, як можна стримати революційну енергію, яку випромінюють мережі.

 

Читайте також: «21 урок для 21 століття»: технологічний прогрес та непотрібність людини

Підтримайте проект

Фондуючи незалежну редакцію Читомо, ви допомагаєте зростити нове покоління
професіоналів видавничої справи і збільшуєте кількість хороших книжок у світі.

Підтримайте проект