Автори та ілюстратори

Галина Ткачук  – дитяча письменниця української «нової хвилі», якщо так можна означити орієнтацію у вітчизняному дитліті на інтертекстуальність, інтелектуальне письмо, достовірність дитячого голосу і свіжість мови. Тексти Галини відомі і дорослим, і юним читачам в Україні. Сьогодні на Читомо маємо нагоду зазирнути у творчу майстерню авторки.

1. Назвіть книжки, які ви написали.

Я видала дві збірки поезії: «Біле благо» (моя перша книжка, написана в дитячому віці) і «Я та інші красуні”.

Дві книжки короткої прози: «Славка» та «Найкращі часи».

Дві повісті для читачів від восьми років: “Вікно до собаки» та «Вечірні крамниці вулиці Волоської».

І дві книжки для читачів-початківців: «Великодній пікнік» та «Гойдалка під кленом».

А також одну таємну книжку страшних історій, яка ось-ось вийде друком.

Читайте також: Дитячі книжки, на які варто звернути увагу під час Форуму видавців

2. Що для вас означає термін «дитяча література»?

Дитяча література – це цілий світ, в якому мені цікаво. Це мій спосіб думати про нашу культуру і мій місток для розуміння інших культур. Зрештою, дитяча література – це моя улюблена справа.

3. На які теми вам найскладніше писати? Чому?

Як на мене, найскладніше в межах кожної теми обрати такий підхід, таку форму, яка би пасувала для мого авторського бачення, голосу і стилю. Для мене усе дуже тісно пов’язано: тема, жанр, форма, голос, герой, стиль, художні засоби. Поки я не відчую, що бачу певну точку, де все назване може зібратися і зазвучати більш-менш гармонійно – я не беруся писати.

Читайте також: Оновлена програма: як і що читатимуть діти в молодших класах

4. Уявіть час як 100-відсоткову шкалу. Cкільки відсотків ви відводите читанню і скільки – письму?

Мабуть, за такою шкалою, 95% часу іде на читання, слухання, міркування, обговорення і 5% – на письмо. У цьому плані я зануда і, зізнаюся, цього літа на Підлітковій літературній школі навіть відмовляла юних авторів від наміру написати роман за тиджень. Бо орієнтувалася на себе, яка може читати-думати-обговорювати тиждень, а потім написати одну сторінку.

Однак, коли я все це виповідала юним майстрам пера, поруч сидів письменник-фантаст Володимир Арєнєв, і він подивився на мене дуже суворо. Відтоді я остерігаюся наполягати на правильності мого підходу до цієї справи, але, оскільки ви вже спитали, то я чесно відповіла.

Читайте також: Поліфонія дитячих історій: книжки-білінгви і трилінгви

5. Які книжки допомагають вам у творчій роботі?

Майже всі (сміється). Якщо ж серйозно, то під час роботи над певною книжкою я люблю створити довкола неї певне смислове поле читання: читаю наші та зарубіжні книжки цього жанру, відповідні літературознавчі праці. А потім коло стає все ширшим і все менш передбачуваним: поезія, література факту, мотиваційні книжки, статті-лонгріди – усе, що зачепилося за якусь нитку навколо моєї роботи. Це як хмара, яка наростає-наростає – аж поки не гримне грім і не з’явиться блискавка. А грім і блискавка дуже допомагають у творчій роботі (сміється).

6. Опишіть ваше робоче місце.

Сосновий письмовий стіл біля вікна, за яким видно трошки Києва, трошки лісу, багато неба і зовсім трошки Дніпра.

Читайте також: 7 запитань письменнику: Іван Андрусяк

7. Ким із літературних персонажів ви могли б бути?

Із персонажів, які є в моїх книжках, могла би бути білкою Рататоск. До речі, у страшній книжці, яка має з’явитися найближчим часом, героїня найбільш моторошної історії про вовкулаків – я (тобто, за текстом, Галюня). Бо з такою халепою краще розбиратися самотужки, а не підставляти невинних героїв.

А загалом, звісно, це жарти, бо, як на мій смак, приміряти на себе якусь уже описану історію – це як заходити у клітку. Мені здається, одне з найважливіших значень читання сьогодні – це відчуття багатоманітності та багатоваріантності нашого життя. Сучасний світ дає нам мрію про унікальну індивідуальну долю, неповторну ні за яких обставин і тим цінну. Тож ця ідея мене надихає.

Читайте також: Анна Хромова: «Потрібні книжки, які “спустяться” до щоденних дитячих проблем»

Чільне фото Ірини Брязгун