Інтерв’ю

Роман «Маестра» британської письменниці Лізи Хілтон спочатку може вам нагадати «50 відтінків сірого». Мистецтвознавиця і дослідниця історії писала біографічні романи, а потім агентка авторки запропонувала Лізі спробувати написати еротичну прозу, поки на неї був попит. Так з’явився нетривіальний сюжет трилера «Маестра», що підкорив читачів у понад 30 країнах світу.

Українською роман з’явився у видавництві «Рідна мова», який переклала Євгенія Кононенко. Спеціально для Читомо вона розпитала у Лізи про роман «Маестра» та головну героїню Джудіт Рашлей, стосунки між чоловіками та жінками та антигероїв у поп-культурі.

– Помста за приниження є однією з найбільш цікавих тем в популярній літературі. Це дуже приємно – відчувати справедливість, яка рідко є в реальному житті. Але чи не занадто радикальна у своїх діях Джудіт Рашлей?

– Джудіт, справді, радикальний персонаж. І те, як вона реагує на події, – просто фантастично. Мені цікаво гратися з кримінальним та нуарним жанрами. Це справді незвично – бачити таку холоднокровну, фатальну жінку, що перевершує детектива. Проте, я не думаю, що вона зацікавлена в справедливості, принаймні в першій книжці трилогії. Вона просто реагує на обставини так, щоб отримати те, що їй потрібно.

– «У книжці немає позитивних персонажів!» – таке було перше враження від роману. Єдиними, хто міг би бути такими, є епізодичні фігури, такі як Дейв або Френкі. Чому так?

– Я думаю, що Джудіт – дуже позитивний персонаж! Принаймні, я сподіваюся, що вона весела … Деякі з персонажів, як-от Руперт, однозначно є жахливими, але інші, як Рено, мають більше відтінків, нюансів. І тому мені це видається таким реалістичніше.

– Ваша книжка може розглядатися майже як безбожна, однак функції Бога перебирає на себе мистецтво й картини старих художників. Ви справді вважаєте, що всі прояви вищого духу належать минулому?

– Естетика надзвичайно важлива для Джудіт, це єдине, що вона насправді розуміє. Ваше запитання змусило мене згадати цитату Івліна Во: «Цивілізація – і під нею я маю на увазі не кінотеатри чи консервовану їжу, і навіть не хірургію чи лікарні, а всю морально-художню організацію Європи, – не має в собі сили для виживання. Вона прийшла в буття через християнство і без нього сила контролювати вірність не має ні значення, ні влади». Я не можу вигадати нічого кращого, ніж ці слова.

– Чи вірите ви в нормальні стосунки між чоловіками і жінками? Чи це всього лише стосунки на кшталт «купівля-продаж», чи агресія, в той час як все інше – лицемірство.

– Я не впевнена, що знаю, які це «нормальні» ґендерні відносини… Думаю, що книжка показує реальність, що багато сучасних стосунків є транзакційними і призводять в результаті до звичайного шлюбу. Я не збираюся засуджувати тих дівчат, – вони просто зображають реальність. Не єдино можливу чи, ймовірно, бажану, але все-таки реальність.

cdn.illibraio.it

– Джудіт переважно виступає як персонаж масліту. Проте, ці довгі описи покупок іноді дратують. Яку мету вони мають? Можливо, хочете поглузувати над плебейською звичкою героїні? Чи вважаєте, що жінка в пальто з роздрібної крамнички – негідниця?

– Зовсім ні, опис покупок слугує для різних цілей. Я думаю, що правильно було б сказати, що одяг персонажа може діяти як щось, що співвідноситься з його внутрішнім станом (один думає про панчохи Емми Боварі), і в цьому відношенні самотрансформація Джутіт на різних етапах, тісно пов’язана з її одягом.

На початку роману Джудіт близько 25 років, це дитина надзвичайно матеріалістичної культури і цілого покоління, для якого бренди діють як свого роду стенографія. Її прагнення і амбіції значною мірою виражаються в одязі. Що стосується мене, то я насолоджувалася як підліток гламуром таких романів, як «Мереживо», в якому одяг виступає чи не повноцінним персонажем. Я хотіла, щоб читачі книжки «Маестра» відчували подібне задоволення.

– Журналісти кажуть, що всі сексуальні меншини готові поділитися своїм оригінальним досвідом. Всі, за винятком тих, що зображені у вашій історії. Це всього лиш спроба епатувати, чи це вираження віри в те, що тільки незалежність від чоловіків, робить жінку справді сильною?

– Вважаю, що я просто намагалася писати про те, що роблять дорослі, словами, які ці ж дорослі вживають. Переважна більшість матеріалів у мережі наводить на думку, що ситуації в книжці «Маестра» є абсолютно звичайним явищем.

Я думаю, що це вже тенденція, коли журналісти шоковані такими речами більше, ніж громадськість. Знову ж таки, я не кажу, добре це чи погано – зрештою, це ж просто вигадка!

Можливо, мої запитання знайдуть відповідь у наступній частині «Маестра», яку вже очікують фани, в тому числі і я. Думаю, що друга книжка «Доміна» вас здивує.

Переклад Вікторії Костовської

Чільна світлина economistua.com