Читомо > Інтерв’ю > Художник як куратор та куратор як художник: розмова з Катериною Носко та Валерією Лук’янець

Інтерв’ю

Художник як куратор та куратор як художник: розмова з Катериною Носко та Валерією Лук’янець

10.09.2017 0 Автор:

Український книжковий ринок уже встиг познайомитися з новим гравцем – харківським видавництвом «IST Publishing», а українські читачі з його дебютом – збіркою есеїв та інтерв’ю, що зосереджені на темі мистецького кураторства, особливо на його українському контексті. Читомо зустрілося з двома авторками-упорядницями цієї мистецької збірки Валерією Лук’янець і Катериною Носко та детальніше розпитало їх про роль куратора в мистецтві, початок розвитку українського кураторства та потенціал роботи куратора у літературному середовищі.

Чому «Де кураторство»?

Валерія Лук’янець: Тому що українське суспільство перебуває сьогодні у пошуках своєї ідентичності. Мистецтво, а особливо сучасне мистецтво, яке твориться сьогодні, є важливим елементом цієї ідентичності. Тому, можливо, це буде дуже пафосно говорити, що українське суспільство потребувало цієї книжки, але, тим не менш, ми хотіли зробити свій внесок у розвиток теорії сучасного мистецтва, дослідити таке багато в чому самобутнє явище, як кураторство українських художників. Чи вплине наша книжка на подальше формування мистецького дискурсу у нашій країні, покаже час. Сьогодні ж ми лише можемо констатувати, що здебільшого реакція мистецької спільноти та відгуки на книжку нас тішать.

Катерина Носко: Гадаю, коло тих, кому дійсно потрібна була ця книжка не надто широке. Однак, навіть розуміння того, що щось може бути потрібним поки лише невеликому колу людей, не стає приводом цього не робити.

Читайте також: Заархівоване кураторство: всі відповіді в одній книжці

Книжка, що сама по собі є збіркою розмов одну тему, зробила можливим наче вступити на територію пустки, що утворилась в результаті непростих взаємостосунків українських художників та кураторів. Крім цього, книжка вбудувалась у той процес, що поступово, але вже певний час, розгортається навколо теми кураторства в культурно-художньому полі України. Взяти навіть сам факт виникнення ідеї книжка – ідея прийшла мені під час «Кураторського інтенсиву» у Харкові. Наразі ці інтенсиви продовжуються, навіть мігрують іншими містами, інституції та освітні проекти влаштовують лекції та воркшопи. Тема також розробляється на академічному рівні.

Нам, своєю чергою, було важливо представити практику кураторства саме з позиції художника. Бо я дійсно переконана, беручи до уваги історію виставкових проектів, і не лише у межах України, що саме художникам найкраще вдається бути кураторами.
.

19366068_1860080097577370_5030917023335965742_n.

Крім цього, усім нам добре відомі проблеми, пов’язані з архівацією, дослідженням, аналітикою історії українського сучасного мистецтва. Так самі бесіди виходили далеко за межі теми кураторства як такого, чіпляючись ще й за самий контекст, у якому власне курування проявлялось. У цьому сенсі, такі відступи відбувались з нашої сторони наче задля втамування дослідницької допитливості, наміру поєднати, а, часом, зіставити, порівняти між собою окремі почуті раніше фрагменти з історії сучасних художніх практик та перевести їх з формату усного проговорення в дещо іншу площину.

В.Л.: Основною ідеєю було простежити тенденції розвитку кураторства та історію виставкових проектів у різних містах, у різних поколіннях та у різних художніх групах. При цьому ми звернулися до таких осередків, як Західна Україна, Київ, Харків, Одеса, тобто тих місць, де починаючи з кінця 80-х – початку 90-х вже виникали «протокураторські» проекти. Тобто там вже є певна  історія та навіть спадкоємність.

Нам також завжди ставлять питання, чому ми обмежилися лише 17 текстами художників.
Треба сказати, що тим колом авторів, представленим у книзі, звісно не обмежується кураторський досвід в Україні. Однак ми мислили видання як свого роду кураторський проект. Книжка не мала стати енциклопедією і тому довелось робити кураторський  вибір.

Куратор та його робота

К.Н.: Кураторська робота як вид нематеріальної діяльності є своєрідним поступовим розмотуванням особистого зацікавлення певною темою у ментально-емоційній зв’язці із тими, хто цей інтерес з тобою поділяє. Звісно, ця практика напряму пов’язана із художниками та самим мистецтвом, або як каже Обріст «йде за мистецтвом».
.

blue_line.
Крім генерування сенсів та створення ландшафтів нової реальності через кураторський проект, куратор, як вдало було написано в одному тексті, має владу того, хто поєднує точки. Він є тією ланкою, що зчіплює та робить проект можливим завдяки постійній комунікації усіх з усіма, закладанню динаміки процесів, контекстуалізації творів художників, роботі з публікою.
.
blue_line.

Це дійсно широкий спектр професійних зобов’язань та відповідальності, який треба усвідомлювати, перед тим як взяти на себе цю роль.

В.Л.: Художникам, яких ми долучили до нашого видання, фігура куратора бачиться надзвичайно багатогранною та багатофункціональною. Вони прагнуть бачити в ній і організатора, і дилера, і друга, і теоретика, і практика, помічника, союзника, однодумця, того, хто візьме на себе безліч різних обов’язків. Та головне – це те, що куратор сам має бути художником, не в сенсі практики, а у сенсі художнього мислення та вибудовування концепції, без цього кураторська робота не можлива.

«Формула» ідеального куратора

В.Л.: Гадаю, ідеальних кураторів не існує. І з позиції художника, і з позиції глядача усе дуже індивідуально. Художники-учасники нашої публікації розповідали про різний досвід, і майже всі, хто працював з Олександром Соловйовим та Віктором Мізіано, пригадують співпрацю з ними як приклад ефективної  взаємодії. Про цих двох кураторів було сказано так багато під час інтерв’ювання, що коли постало питання чиїми коментарями доповнити нашу книжку, ми вже розуміли у яких кураторів будемо брати інтерв’ю.

Олександр Соловйов – мистецтвознавець, куратор центру сучасного мистецтва PinchukArtCentre. Працював куратором проектів «Український живопис ХХ століття», «Простір культурної революції», «Прощавай, зброє», «Перевірка реальності», «Новий простір», Testing station та ін.

Віктор Мізіано – найвідоміший східноєвропейський куратор, критик, головний редактор «Художественного журнала»

К.Н.:
Я також не думаю, що є якийсь універсальний набір якостей, що визначає фігуру куратора ідеальною для усіх художників. Натомість трапляються вдалі співпраці, успішні комбінації, спільні потрапляння в певне поле ідей з їх подальшою колективною розробкою. Усі ці взаємодії можуть бути як тимчасовими, так і довгостроковими та неодноразовими. Для цього куратор має бути багато в чому однодумцем, виконувати свої обов’язки, що фіксуються професійною компетенцією, бути спроможним налагодити та підтримувати комунікацію як з самим художниками, так і з владними структурами, представниками ЗМІ, аудиторією. Виставка має відбутись і до цього завершення у спільній роботі з художниками куратор має впевнено дійти та бути готовим, що в останню мить щось може піти не так (хоч такі ризики і й закладаються з самого початку і є навіть інколи складовою кураторської стратегії).

.

20708283_1881617448756968_4323483555569551766_n
Катерина Носко та Валерія Лук’янець на презентації книжки «Де кураторство»

.

Художника як куратор та куратор як художник

К.Н.: Цим досить умовним поділом та структурними компонентами у межах книжки – есе художників-кураторів та інтерв’ю з кураторами (тобто тими, хто прийшов до кураторства не з художньої практики, а, в нашому випадку, – з історії та теорії мистецтва) – ми хотіли почути художників та зрозуміти, як це співвідноситься з позиціюванням у цьому сюжеті самих кураторів. Так бесіди з Олександром Соловйовим та Віктором Мізіано стали наче продовженням роботи над першою частиною книжки. Нам було важливо поставити питання про методологію їх роботи на основі того, що ми вже почули про неї раніше.

Крім цього, такий поділ є досить логічним, з огляду на численні дискусії щодо роботи художника у ролі куратора, який у зв’язку зі своїм статусом перетворює простір виставки у твір мистецтва, подекуди, виражено власний. А також часом насильницьки діє стосовно до робіт інших художників. Не є новиною й зізнання кураторів, що за найбільш неочікуваними експозиційними рішеннями та побудовами виставок стоять саме художники. Однак не можна не зважати й на численні успішні приклади співпраці художника або групи художників з куратором, які спільно здатні вести продуктивні діалоги та переводити їх у такий формат як виставковий проект.

.

blue_line.

Позиції «художник як куратор» та «куратор як художник» повинні були дещо привідкрити, «діючи» разом в одному виданні, мотиви, наміри, сподівання та травматичні досвіди, здобуті в процесі взаємодії обох сторін.

.

blue_line.

Чи потрібен куратор?

В.Л.: Тут усе залежить від особистості художника. Комусь він потрібен більшою мірою, комусь меншою. Не всі розуміють, навіщо потрібен куратор, допоки самі не спробують організувати масштабний виставковий проект. Тоді з’являється розуміння, які функції куратор виконує, та від яких турбот захищає художників.

К.Н.: З одного боку, Олександр Соловйов у своєму інтерв’ю сказав, що «найкращий куратор – це куратор, якого не видно». Тобто коли куратор знаходиться поруч, але його присутність на нависає, не тисне. Натомість у певний момент у художника може виникнути необхідність звернутись до куратора, який своєю чергою зможе дати пораду чи вирішити проблему. Дистанція парадоксальним чином зближує. А усвідомлення власної самотності стає умовою для закладення фундаменту для чогось спільного та більшого з кимось іншим.

З іншого боку, певний тип проектів, більшою мірою, процесуальних, вимагає більш активну участь куратора. Наприклад, у своєму тексті Алевтіна Кахідзе говорить про те, що їй подобається «сісти куратором за проект iз чистим листом», а для Юрія Лейдермана сам процес співпраці з куратором має приносити «відчуття певного творчого шляху, лінії взаємного становлення, трансформації». Відтак в залежності від художніх стратегій, характеру самого проекту та міри природної необхідності у спілкуванні зв’язка «куратор-художник» може стати непересічним досвідом, а визначення дистанції у ній – вибором та правом кожного з з учасників.

Made in Ukraine

В.Л.: Наприкінці 80-х у таких містах України, як Львів, Ужгород, Київ, Одеса, Харків,  автономно один від одного почали виникати ті чи інші проекти та явища, які тоді ще не називалися кураторськими виставками чи кураторством.. Саме слово «куратор» в ті часи мало зовсім іншу конотацію, з мистецтвом не пов’язану.

Сьогодні українське кураторство продовжує розвиватися. Треба дивитися на речі оптимістично. Створюються проекти, з’являються нові локації для їх проведення. Існує досвід старшого покоління, яке стояло у витоків українського кураторства, і є взаємодія з молодими кураторами зі свіжими ідеями та широкими поглядами. На жаль, весь розвиток відбувається переважно коштом приватних ініціатив, але мистецьке життя в Україні стає дедалі цікавішим і нам є куди рухатись. За умови достатнього державного фінансування тут можуть створюватись масштабні кураторські проекти, яким передує тривала дослідницька робота та залучення різних ресурсів.
.

18698664_1905787756114191_1534410485_o

.
Кураторство поза межами художніх виставок

В.Л.: Термін «куратор» сьогодні використовується досить широко, тому як би не хотілося мистецтву закріпити право на цей термін за собою, треба визнати, що майже будь-яка робота пов’язана з організацією міждисциплінарних проектів, творчим підходом, наявністю певної концепції може називатися кураторською діяльністю.

К.Н.: Здається, сьогодні може «куруватись» будь-що. А «куратором« може назватись будь-хто. Шкода, якщо це відбувається, але для цього немає передумов у зв’язку з відсутністю професійної компетенції. Мені досить часто доводиться зустрічати вживання поняття «куратор», яке застосовують як до особи, що проводить виставки, так і до тих, хто формує для тебе на сайті підбірку холодильників, які тобі «можуть сподобатись» на основі твоїх попередніх запитів, керівників шоурумів, ресторанів та навіть ватажків ультраправих угрупувань.

Читайте також: 8 настільних книг для культменеджерів

Крім цього, не стане новиною, якщо сказати, що сьогодні постійно необхідно робити вибір: місця, куди поїхати на вихідні, пісень, що увійдуть до плейлисту, закладу, де повечеряти. Ба більше, тобі навіть дають можливість самому собі зробити салат. Невипадково у Subway відвідувачів, які «збирають» собі сендвічі стали називати sandwich artist.Ті самі соціальні медіа роблять нас усіма кураторами. Ти щоразу прискіпливо обираєш фотографії для свого профайлу чи посилання для поширення.

Здається, така робота по збиранню, поєднанню, поширенню різних речей, в основі яких – твій особистий вибір, смак, зрештою, ти сам – справа захоплива. Певно, це одна з основних причин культу кураторства. Тоді як у полі мистецтва після затвердження кураторської практики як легітимної, спостерігається зворотна тенденція: професійних кураторів витісняють дилетанти, і перші приходять до називання себе просто «організатором виставки».

Кураторство в літературі

В.Л.: Це теж різновид кураторської діяльності. Тобто добре, коли в організації таких подій використовується кураторський підхід. Гірше, коли його немає, концепція не зчитується, а задекларовані меседжі не артикулюються.

.

blue_line.

У кожній сфері своя специфіка, тому звісно різниця між кураторством у мистецтві та в літературі, звісно, існує. Так чи інакше, мистецтво в першу чергу пов’язане з візуальною складовою, навіть якщо в тому чи іншому проекті вона не є домінантною. Натомість у літературі візуальність не є обов’язковою.

.

blue_line.

Тому власне у нашій книзі ми і й приходимо до висновку, що куратор виставок повинен бути художником у сенсі художнього бачення та світовідчуття.

Робота над створенням видань, присвячених візуальній культурі, на кшталт нашої книжки, багато в чому нагадує процес створення виставки. І подібне відчуття виникає не лише у нас, а й у багатьох дослідників сучасного мистецтва та редакторів часописів. Тут важливо розуміти: те, що продукує художник, чи то твір, чи то текст, за певних умов та контексту може стати мистецьким твором або жестом. Тож дослідник працює з цією «субстанцією», так само як куратор виставки працює з об’єктом, інсталяцією, відео чи будь-яким іншим медіа, обираючи його, осмислюючи, надаючи йому відповідне місце у своєму проекті.

Читайте також: Хто такий куратор? Із мистецтва — в літературу

К.Н.: Абсолютно можливе. Таке взаємопроникнення є цілком закономірним у зв’язку із розмиванням меж між різними сферами культури. Тож вміння виокремити, визначити, зібрати у ціле та пояснити свій вибір – це якраз ті речі, які робити необхідно, у тому числі, в області літератури. Кураторський проект також важливий ще й тому, що це зазвичай досить приватна історія, що базується на особистості, вподобаннях та візії її ініціатора. Тому щоразу мені як відвічувачці надзвичайно цікаво мати справу саме з кураторськими літературними програмами, бо вони пропонують певний фаховий погляд та позицію, закладають передумови для здобуття неочікуваного читацького досвіду та подекуди розширюють кордони твоїх колишніх уявлень про те, чим книжка в принципі може бути. До речі, саме з цим пов’язане й особисто моє зацікавлення створенням книжкових серій з текстами різних авторів, об’єднаних однією темою, над якими ми працюємо у рамках проекту IST Publishing.

Фото: Facebook

Поделиться в facebook'е Поделиться вконтакте Поделиться в twitter'е

Щоб залишити свій коментар, будь ласка, увійдіть через аккаунт Vkontakte чи Facebook

*

Соцмережi
Нове з рубрики
artarsenal bookforum publish messe