Читомо > Інтерв’ю > Юлія Орлова: «Азія відкрита до всього нового і хоче комунікувати»

Інтерв’ю

Юлія Орлова: «Азія відкрита до всього нового і хоче комунікувати»

21.12.2016 0 Автор:

Директорка видавництва «Vivat» Юлія Орлова побувала у майбутньому, дізналася, що цікавить азійську аудиторію та переглянула свій редакційний план на 2017 рік. Спеціально для Читомо вона розповіла про Шанхайський дитячий книжковий ярмарок і про те, чому нам варто рухатися і на Схід. 

– Нещодавно ви відвідали Шанхайський дитячий книжковий ярмарок. Наскільки пам’ятаю, це ваш не перший вихід на китайський ринок?

– Вихід на китайський ринок відбувся в рамках Франкфуртської виставки, де ми познайомилися з одним із китайських агентств і згодом підписали договір про продаж прав на наші українські книжки в Китай. Видавці розбили нашу книжку «Ліпимо з пластиліну» на декілька м’яких, тому важко сказати, що вийшов саме той проект, який ми продавали. Але в будь-якому разі, це був наш перший досвід співпраці з китайцями.

– Тобто до Китаю ви дісталися пізніше, ніж ваші книжки?

– Можна й так сказати, в Китаї ми побували вперше. Цього року ми хотіли розширити свою присутність на Сході, і вирішили взяти участь у Шанхайській дитячій книжковій виставці – вона менша, ніж Пекінський ярмарок *, проводиться лише вчетверте, відтак там легше зорієнтуватися та придивитися до ринку, щоб, власне, підготуватися до Пекінського ярмарку.

* Для порівняння дані за 2016 рік: Пекінський книжковий ярмарок – понад 2 010 експонентів з 75 країн, Шанхайський дитячий книжковий ярмарок – 300 експонентів з 30 країн, Франкфуртський книжковий ярмарок – понад 7 150  еспонентів зі 100 країн, Болонський дитячий книжковий ярмарок – 1 278 експонентів з 74 країн світу (Читомо).

shanhai

Читайте також: Україна на міжнародних виставках: новини, досвід і поради

– Наскільки це вдалося?

– Звичайно, це дуже великий досвід. Найперше, я побачила деякі недоліки у нашому представленні: і в каталозі, і в подачі проектів, і в key points, які ми там відмічаємо. А вміння комунікувати і вміння слухати, почути те, про що в тебе питають – це запорука успіху. Навіть проаналізувавши запитання, що нам ставили, ми вже багато для себе відзначили і навіть додали деякі зміни до нашого видавничого плану на 2017 рік.

– Продати права китайцям – це як зірвати джек-пот? Чи метафора не зовсім коректна?

– Напевно, ні. Просто азійський ринок цікавий у зв’язку з чисельністю населення, а що більше населення, то більші тиражі, до яких Європі, – а тим більше Україні, – далеко. Вихід на китайський ринок для мене не іміджевий хід, це бізнес-процес, а поїздки мають окупупитися продажем прав. Я не намагаюсь брати участь в будь-якій книжковій виставці, їх зараз вдосталь по всьому світу. Для себе я виділила, наприклад, Франкфурт, Болонью. Азія, з такими демографічними показниками, нас, безумовно, теж цікавить.

– Кожен впливовий ярмарок світу має свою «нішу». Франкфурт – «Олімпіада прав», де продають чи не 80 % світових видавничих ліцензій, Болонья – «мекка дитячої візуальної книжки». Чим вирізняється Шанхай?

– Це дитячий digital-ярмарок. Кількість електронних пристроїв така, що в перший день я навіть не знала, з чого почати і куди бігти. Це надзвичайно цікавий ринок, з величезним сегментом навчальної, енциклопедичної, довідкової літератури – практично весь навчальний контент поданий у формі гри, едьютейнмента.

shanhai5

– Розкажіть детальніше, як усе організовано. Чи є якась різниця, крім digital-складової?

– Найперше – це дуже добре організована виставка. Весь простір розділено на дві частини: частина Trade (книжковий ярмарок) та частина Business (зона професійного спілкування). Вони прекрасно розуміють, що ярамарок хочуть відвідати не лише видавці та агенти, але й читачі. Тому, щоб не заважати одна одній, ці аудиторії розмежовані. Це дуже зручно, оскільки видавці можуть виставлятись там, де вважають за потрібне. Наприклад, видавництва, які не можуть продемонструвати щось нове, можуть виставлятися лише для читачів, у торговій зоні – тут є кафе, сюди приходять з дітьми, а батьки можуть відпочити. Я бачила таке вперше, попри великий досвід відвідання виставок, і мені ці здалося дуже мудрим і цікавим.

Читайте також: Видавничий контент: чи готовий ринок до «динамічних публікацій»

– Якщо характеризувати китайський ринок мовою цифр – які б ви назвали?

– Загалом у події взяли участь 300 експонентів з 30 країн світу. Ми ж були єдиними візитерами з України. За результатами маємо кілька протоколів про наміри, які ми хочемо перетворити у договори. Дохід цифрової видавничої індустрії в Китаї в 2015 році виріс в порівнянні з минулим роком на 30%. Китайці в середньому читають приблизно 8 книжок на рік (за статистикою 2015 року), і більшість з них надають перевагу читанню з мобільних телефонів. Із восьми книг, які прочитав китаєць в 2015 році, три були в цифровому форматі. У середньому мешканець Китаю провів більше години — 62,2 хвилини на день, – за читанням. Масштаби всього – просто неймовірні.

shanhai3

– Які книжкові проекти чи формати цікаві для китайського ринку?

– Китайці досить чітко формулюють, що це повинна бути закінчена історія, тобто вона повинна починатись і чимось закінчуватись. Історії, які схожі на опис, певні рефлексії – це все не дуже користується попитом в Китаї. Найчастіше це має бути повчальна історія, найкраще у формі притчі. Буддизм накладає свій слід на те, як виховуються діти. Взагалі не зацікавили східну аудиторію ті наші проекти, які мені здавались, потенційно для них цікавими: тематика лицарського козацтва, наприклад. До речі, манера презентувати книжки в них теж зовсім інша: в усіх є плазмові панелі або величезні планшети, кнопки величиною з долоню. Дітки підходять, граються в гру за мотивами книжки, наприклад, у формі загадок, тобто це дійсно цікаво. Мені здалося, що ми живемо не в тому столітті.

– А як взагалі сприйняли участь видавництва з України на східному ринку?

– Сьогодні ми там мало відомі. У виставці в Пекіні бере участь російський стенд, але українського національного стенду, звісно, не було. Нам поки хоча б в Італію поїхати загальним стендом. Розумієте, тут дві складові: іміджева та бізнесова. Обидві дуже важливі та справді дієві. По-перше, це заявллення держави, по-друге, об’єктивно нам є що показати і продати. Але просто цим потрібно займатись.

Читайте також: Радзивилівський літопис у стікерах для азійського ринку: цензура, продажі, кавай

– Складність домовитися про зустрічі полягала в тому, що ви новачки серед учасників?

– Ми досить пізно визначились, чи їхати в Шанхай, чи ні, тому, на противагу Франфуркту, коли у нас розписані кожні півгодини, тут встигли призначити небагато зустрічей. Але практично ніхто не відмовив нам у зустрічі та спілкуванні, що свідчить про те, що Азія відкрита до всього нового і хоче комунікувати.

Починати щось нове – це завжди страшно, але я розумію: якщо страшно, то потрібно робити. За місяць люди зустрічі не призначають, переважно графіки вже затвердженні, та й з новачками це було практично неможливо. Але попри це ми вирішили їхати, і я вважаю, що загалом усе пройшло добре. За тих же обставин, я не впевнена, що це вдалося б у Франкфурті, тому що великі видавництва не прийняли б нас на перемовини, так як прийняли в Китаї.

Не знаю, чому так, але нам вдалося провести серію зустрічей достатньо успішно. Там були присутні багато видавництв, агентств та інших виставок. Наприклад, там було представництво Франкфуртської виставки і дуже багато представництв європейських країн, тобто брали участь не лише азійські країни. Але ми робили ставку саме на останні, тому що маючи всього три дні, ми намагались використовувати час максимально ефективно та зустрічатися з тими видавництвами, де вірогідність продажу прав була найвища.

shanhai1

– А ви не ставли собі за мету купувати права?

– Скоріше, ні, – ми це робили на Франкфуртській виставці та в Болоньї.

– Спостерігаючи за азійськими видавцями на світових ярмарках, можна помітити, що вони мають дещо вибагливий смак, фактично непередбачуваний. Ви це відчули? 

– Напевно, саме вибагливий. Тому що у них є можливість вибирати, їхнй ринок цікавий, є можливість вибирати, до них їде безліч представництв з Америки, з Великобританії, з Німеччини. На жаль, найчастіше вони вибирають книжки не українського виробництва. Коли ми щось пропонуємо, то вони кажуть, що мають такі книжки з Нідерландів, інші – з інших країн і так далі. Азійські наклади цікавлять насправді всіх, і ми, на жаль, не граємо тут першу скрипку.

Однозначно, шлях подолає той, хто йде. Тому я й казала про загальний стенд.  Я не готова зараз говорити про пріоритетні для колективного чи національного експонування виставки у Китаї, бо в Пекіні я поки що не була. З одного боку, Шанхайський ярмарок обмежений жанрово, а з іншого боку, він набагато менший за Пекінський, де ми всі можемо загубитись.

Yu-Orlova_Sh

Читайте також: Українці на книжкових виставках у Турині, Стамбулі і Парижі

– Грубо кажучи, на Шанхайському ярмарку представити себе простіше, ніж у Франкфурті? Все ж півсотні експонентів проти 7 тисяч – це зовсім інший ефірний простір.

– У Франкфурті нам було набагато легше, тому що там у нас майже не було мовних проблем. Небагато хто в Китаї знає англійську мову, спілкуватись достатньо важко. Це була одна проблема. Друга — у нас більше досвіду, оскільки ми багато років їздимо у Франкфурт. Ми маємо хоча б розуміння наших помилок, знаємо про смаки, які там є, правила гри, а от в Азії ми абсолютно нічого не знали, тому це були складні три дні.

Окрім мовних проблем, постало питання про те, як працює східний ринок, розуміння контенту їхнього ринку, і навіть факту елетронізації всього. Це призводить до того, що друкований носій далеко не в пріоритетах. Кількість електронних носіїв була новиною, я взагалі не очікувала такої руйнації стереотипів та наскільки «просунуте» населення в Шанхаї, практично немає платіжних карток, всі розраховуються з телефону за допомогою QR-коду і touch ID. І це всюди: від супермаркетів до покупки квитків на проїзд у метро.

Франкфурт трохи інший. У Франкфурті конкуренція, напевно, вища, але безліч видавців та агентів їдуть туди для того, щоб купувати права, а в Шанхаї з’їхалися достатньо сильні гравці з Америки, Великобританії, Італії, Франції, Іспанії, Німеччини – безпосередньо для того, щоб продати права * на свої книжки китайцям. Нам дійсно було дуже важко, тому не дуже хочеться говорити про конкретні договори. Я поки що не можу зрозуміти, чи вони перетворяться на договори, враховуючи азійську ментальність, чи він так і залишаться протоколами про наміри.

Читайте також: Франкфуртський книжковий ярмарок: де варто було б бути

*  Зокрема за даними 2013-го року китайські видавці придбали 900 ліцензій на видання іноземної літератури.

shanhai2

– Які правила поведінки на азійському ринку, що основне у бізнес-етикеті?

– Якщо подавати візитну картку так, як прийнято в Європі, однією правою рукою, це вважається не ввічливим. Потрібно подавати її тільки двома руками. Покласти два великих пальці поверх цієї візитки, і обов’язково вклонитись, при цьому дивлячись співрозмовнику в очі – будь-які інші рухи вважатимуться некоректними. Хоча враховуючи нашу несхідну зовнішність, нам робили деякі поблажки. Взагалі ж Шанхай дуже вестирнізований – не відразу розумієш, що ти в східному місті.

Мене вразило, що в Шанхаї не користуються Google, Facebook чи Viber. У них є власні соціальні мережі, китайські, вони користуються переважно WhatsApp, вони незалежні від іноземних розробок. Вони захоплються своєю культурою, своєю релігією, своєю мовою, і в цьому їхня незалежність.

– Уявімо, що китайські чи просто азійські видавці точно купують права на три ваші будь-які книжки. Які б з них ви б обрали для видання для східних читачів – з точки зору бізнес-інтересу та з культурного просвітництва?

– З бізнесової точки зору (думаю, у них це може користуватися попитом) це були б «1000 англійських слів»: англійська мова їх цікавить, до того ж, ця книжка видана у форматі вімельбуха, який тут користується попитом. Окрім цього, в книжці поєднані ігровий момент і навчальний. Також, думаю, вдалим рішенням було б видати там «Атлас тварин» та «Географічний атлас», без національного чи релігійного забарвлення. З культурною місією – хоч я вже казала, що попиту на національно забарвлену книжку там нема, – я би хотіла, щоб це були «Українські казки». Вона зроблена в дуже незвичній манері, високопрофесійним художником Катериною Разінковою. У дитячому контенті найкоротший шлях до азійського читача, звісно, через ілюстрацію. Як і в усьому світі.

shanhai4

– Наскільки часто китайські видавці цікавляться правами на електронні версії книжок?

– Практично завжди. Питання піратства не виникає, бо проблема вирішена на державному рівні.

– Найяскравіше враження з Шанхаю?

– Напевно, оця «машина часу»: це як побувати в майбутньому. Це абсолютна руйнація стереотипів про «китайські товари» як про неякісні й дешеві. Все не так. Це прогресивна, самостійна країна, що має повагу до себе, де величезну роль грає державна підтримка. Наприклад, залізничного транспорту: і метро, і потяги, які ходять зі швидкістю 290 км/год – відлагоджена робота, чистота, і при цьому пересування не коштує якихось нереально великих грошей. Попри 24 мільйони населення Шанхаю, у мене не було відчуття перенасиченості, все пронизано спокоєм, можливо, через той-таки буддизм.

Читайте також: Маніфести на 5 хвилин для видавців майбутнього

Фото: архів Юлії Орлової, прес-служба Шанхайського книжкового ярмарку
Поделиться в facebook'е Поделиться вконтакте Поделиться в twitter'е

Щоб залишити свій коментар, будь ласка, увійдіть через аккаунт Vkontakte чи Facebook

*

Соцмережi
Нове з рубрики
artarsenal bookforum publish messe