> Інтерв’ю > Зоя Звиняцьківська: «Батьківський контроль» перевіряє підручники на сучасність

Інтерв’ю

Зоя Звиняцьківська: «Батьківський контроль» перевіряє підручники на сучасність

25.07.2014 0 Автор:

Почавши рік тому зі скандалу підручників на «Українській правді», сьогодні громадська організація «Батьківський контроль» здобула чималий авторитет. Ініціаторки проекту – небайдужі мами Зоя Звиняцьківська, Іванна Коберник та Оксана Макаренко відстежують зміст українських шкільних підручників, критикують їхніх авторів і отримують все нову підтримку від активістів. Читомо вирішило детальніше дізнатися про ініціативу й поспілкувалося із Зоєю Звиняцьківською про зміни в Міністерстві освіти, електронні підручники й найпоширеніші помилки.

– Як давно ви стежите за контентом шкільних підручників?

– Особисто я займаюся цим протягом двох років, відтоді як дитина пішла до школи. А організація як така існує близько року – це така собі компанія небайдужих мам.

– З якими саме підручниками маєте справу?

– Поки ми почали розбиратися з початковою школою, і виявилося, що там дуже багато питань. Світогляд, який формують підручники, соціально-культурна складова, сучасність текстів та завдань, нарешті, міждисциплінарні зв’язки, адже в підручнику з української мови або з математики може бути інформація абсолютно фактологічно неправильна. Ми зачепили лише верхівку айсберга, насправді питань до змісту шкільних навчальних видань дуже й дуже багато.

За якими критеріями переважно аналізуєте підручники? На що передовсім звертаєте увагу?

Головний критерій, за яким ми «перевіряємо» підручники – відповідність їхнього змісту вимогам сучасності. Я впевнена, що всі тексти, приклади та вправи, які є в підручниках, повинні мати відношення до життя дитини в сучасному світі, допомагати їй адаптуватися в ньому, навчати дитину необхідних правил та навичок. Історії про село або прогулянку в лісі? Чудово, але потрібні також тексти про те, як поводитися в громадському транспорті, аеропорту, як їздити в метро, відвідувати театр, спілкуватися з людьми – близькими друзями та невідомими на вулиці, як поводитися за кордоном, з іноземцями тощо. Саме сучасність змісту підручників – один з головних критеріїв їхньої якості, на наш погляд.

Що серед побаченого приголомшило Вас найбільше?

Найбільше вражають архаїзми, якими переповнені підручники. Значна кількість текстів відображає свідомість людей минулого або позаминулого століття – це стосується і змісту історій, і особливостей поведінки, психології. Усі жіночки в усіх підручниках невпинно миють посуд, вишивають або перуть. Мати вкладає дитину в ліжко і наказує їй спати – саме наказує. У підручниках повідомляється, що не можна розмовляти через поріг і тому подібні забобони. Трапляються і просто бездури – наприклад, в вищезгаданому підручнику математики є приклад, в якому бджілка Майя збірає за літо 15 кілограмів меду, а трутень Віллі 27. І нікого не обходить, що одна бджола збирає кульку грамів меду за сезон, а трутні взагалі мед не збирають. У розповіді про Кия, Щека і Хорива повідомляється, що пов’язані з ними події відбувалися на вулиці Боричів Тік – але незрозуміло, в якому місті. І жодного натяку на те, що взагалі-то це легенда, а не історичний факт. Таких прикладів можна наводити ще багато, на жаль.

pidruchnyky

– Чого наразі вам вдалося досягти?

– Майже рік тому восени ми досягли того, щоб підручник із математики для першого класу відправили на експертизу, яка визнала його непридатним для використання у навчальному процесі. При цьому важливим є те, що експерти у математичний зміст не вдавалися, а зважали лише на мовний аспект: як написані речення задач, прикладів і так далі. Фахівці знайшли у виданні купу помилок і надали відповідний письмовий висновок. На жаль, передруковувати цей підручник повністю не збиралися, але обіцяли принаймні вкласти туди сторінку із виправленнями. Зазначу, що мала нагоду ознайомитися з новим тиражем цього видання, але сторінок із виправленнями там не знайшла.

– До кого найчастіше звертаєтеся зі своїми пропозиціями/вимогами?

– Раніше ми дуже сперечалися власне з авторами підручників, дорікаючи, що вони готують неякісні видання. Але згодом зрозуміли, що насправді те, яким буде зміст підручника, великою мірою залежіть не тільки від автора, а й від упорядника програми, за якою пишеться підручник. Навчальна програма – офіційний документ, який розроблений Міністерством освіти. До того ж, часто буває так, що і автор програми, і автор підручника – це одна й та ж людина. Зараз ми спробуємо долучитися і до розгляду навчальних програм також. Повторюся, що впливати на авторів немає сенсу, адже, при всій моїй повазі, це ще й люди дуже поважного віку – переважно за 50 років, а автору одного з підручників з трудового навчання – за 90. Ми мали з ними не один діалог, але наших аргументів вони зовсім не сприймають. За їх уявленням, підручники написані гарно, а ми упереджені і невідомо чим невдоволені батьки. Якщо будуть якісь серйозні зрушення, то, швидше за все, постане питання пошуку нових авторів, але де їх шукати – це теж проблема.

– Що можете сказати про співпрацю з новим керівництвом МОНу?

– Це небо і земля. Наприклад, Павло Полянський (заступник Міністра освіти і науки України – ред.) вийшов на нас із пропозицією взяти участь у круглому столі з авторами підручників. Така подія є справді безпрецедентною і для авторів, і для самого міністерства. Нас, представниць «Батьківського контролю» було троє, авторів – близько десяти. Готуючись до обговорень, ми проаналізували підручники для 3 класу і зробили невеликі доповіді. Розповідь кожної з нас про зауваження щодо книжок викликала в авторів справжній шок, бо до цього їм ніхто ніколи не висловлював зауважень, тим паче не доводилося їм це чути від осіб, які не мають прямого стосунку до організації освітнього процесу.

pidruchnyky_2

– Чим була зумовлена відсутність критики?

– За правилами, підручники мають проходити апробацію упродовж двох років. Формально у нас вона здійснювалася, але жодних висновків не оприлюднювали. Під час згаданої апробації автори разом із представниками відділів освіти відвідували школи, де проходили пробне навчання за випущеним підручником, і оцінювали те, як вчителі викладають за цими виданнями. Але ж зрозуміло, коли приїжджає автор із самого Києва та ще й з кимось із райвно, то вчителі не зовсім на критику налаштовані. Отже, так і виходить, що особи, які працюють над підручниками, не зустрічали тих, хто сміливо висловлює своє невдоволення стосовно того чи іншого навчального видання.

– А нині вчителі прагнуть долучитися до діяльності вашої організації?

– Звичайно, вони, як і батьки, звертаються до нас, ми контактуємо, зокрема, у Facebook. Насправді дуже багато людей прагнуть долучитися до нашої організації. Більше того, з того часу як ми почали провадити свою контрольну діяльність у публічній площині, не було жодного критичного відгуку в наш бік, на кшталт: «Неправда, це гарні підручники» або «Зараз війна, а ви займаєтеся дурницями». Натомість ми з подругами отримали сотні повідомлень, у яких батьки діляться побаченим і прочитаним у шкільних підручниках. До речі, опублікувавши на УП свою першу статтю, присвячену цій проблемі «Слова на букву “Х”, або новий український Буквар», я ще півроку отримувала в листах різноманітні ляпи, цитати з підручників. Це свідчить про те, що люди нарешті знайшли, кому можна розповісти про весь той жах, який їм трапляється у книжках, за якими вчаться їхні діти.

– На чому поки вдалося з МОНом зійтися?

– Зараз Міністерство надає нам, як представникам громадськості, максимально широкі можливості. Також одна з наших мам, Іванна Коберник, увійшла до колегії МОНу, відтепер вона відвідує засідання Міносвіти, має право голосу. У цьому питанні значну роль відіграє громадськість, при чому ті люди, які, можливо, не є освітянами за фахом, але розуміються на системі знань. Тому, на мій погляд, зараз ми маємо допомогти Міністерству. До того ж варто усвідомлювати, що це дуже непростий процес, бо крім організаційних питань, усе «впирається» в значні фінансові затрати. Зауважу, що підручники за реформою Табачника (зміни в навчальних програмах і стандартах середньої освіти, проведені два роки тому – ред.) щойно надрукували, а випущений підручник, за правилами, школярі мають використовувати не менше ніж п’ять років. При цьому зрозуміло, що з огляду на нинішній економічну ситуацію про наклади нових видань не йдеться.

pidruchnyky_4

– В ефірі Громадського радіо ви говорили, що ваша подруга Оксана Косарєва намагається просувати ідею з електронними підручниками. А що ви думаєте з приводу таких видань?

– Використання таких підручників змогло б вирішити чимало проблем. Але просувати цю ідею дуже складно: автори шалено опираються, аргументуючи це тим, що дитина не може сидіти більше 20 хвилин біля комп’ютера, адже екран мигає. Схоже, вони не знають, що монітори давно вже не мигають, а рідери, що мають пасивні екрани, взагалі не шкодять зору. Непросто реалізувати ідею з е-підручниками й тому, що, по-перше, потрібно отримати відповідний дозвіл Міносвіти, по-друге, не можна просто взяти і відсканувати сторінки паперових підручників. Це мають бути зовсім інші видання – інтерактивні. І найголовніше, що для втілення цього задуму необхідна значна кількість коштів, аби забезпечити учнів тими ж таки рідерами. Можливо, це має бути розроблена загальнонаціональна програма із залученням спонсорів тощо.

– Розкажіть детальніше про сайт, який ви плануєте запустити для публічного обговорення ситуації з підручниками?

– Головне завдання цього ресурсу – дати змогу людям згуртуватися і спільно обмірковувати те, що відбувається довкола навчальних видань для школярів. Принаймні вся інформація, пов’язана з цією проблемою, буде сконцентрована в одному місці. Ми плануємо зробити такий собі портал, під парасолькою якого сконцентруємо різні галузі обговорення: навчальні програми, дизайн підручників, налагодження міжгалузевих зв’язків, електронні підручники тощо.

– А як ваша донька ставиться до вашої участі в «Батьківському контролі»?

– Вона звикла до цього, бо я взагалі небайдужа мама. Почала я з аналізу саме її підручників, у яких помітила неприйнятні речі, але ж існує певна батьківська етика, і я не можу відверто сказати, що у навчальному виданні написана неправда. Хоча, як чинити, коли в підручнику з математики для другокласників зазначається, що дванадцять поділити на два дорівнює дванадцять? Я не можу пройти повз такі речі. Коли бачиш такі приклади й при цьому усвідомлюєш, що ми живемо в епоху глибокого наукового сприйняття, виникає бажання жбурнути цією книгою об стіну і сказати дитині: «Не роби домашнього завдання, і взагалі не ходімо до школи». Але, звичайно, я цього не роблю. Попри все, нам дуже пощастило з першою вчителькою. Я певна, що саме вчителі, які працюють у школах, є такими собі буферами між підручниками і реальною системою навчання. Вони докладають значних зусиль, щоб ці кострубаті видання не надто калічили дітей.

Світлини Alekcey Zalevskiy, Наталка Дяченко

Поделиться в facebook'е Поделиться вконтакте Поделиться в twitter'е

Щоб залишити свій коментар, будь ласка, увійдіть через аккаунт Vkontakte чи Facebook

*

Соцмережi