uncategorized

Наріне Абґарян. Манюня пише фантистичний роман / пер. з рос. Вікторії Прокопович. – Київ: Рідна мова, 2017. – 352 с.

До Книжкового Арсеналу «Рідна мова» видала українською вже другу книжку Наріне Абґарян про Манюню – «Манюня пише фантастичний роман». Це добра новина для тих, хто полюбив це кумедне дівча з непростим характером і чекав на нову зустріч. І чудовий нагода для тих, хто з нею ще не знайомий, нарешті це зробити.

Познайомитися з пригодами Манюні та Наріне можна як з першої книжки, так і з другої. Вони ніяк не пов’язані між собою сюжетом, лише головними героями. Це дві автономні збірки історій. Щобільше, на початку другої книжки подано намальовані портрети основних героїв і короткі відомості про кожного з них. Це зручно: раз – і познайомилися.

Хто читав першу повість «Манюня», яка народилася з дописів письменниці в Живому Журналі, уже знає, що Манюня – це 10-річна безстрашна й цікава до всього дівчинка, генератор божевільних і веселих ідей, найкраща подруга 11-річної Нарки (це, власне, сама авторка). Дівчата повсякчас знаходять пригоди, вплутуються в різні ситуації та постійно щось вигадують, за що переважно бувають покарані батьками Нарки або отримують потиличники від Ба.

Це автобіографічна повість, як неодноразово розповідала в інтерв’ю Наріне Абґарян, але реальні події тут творчо доповнені й художньо обрамлені. Але так, що читач розуміє: перед ним реальні спогади про абсолютно реальних людей. І Манюня – це реальна дівчинка, з якою дружила Наріне. І з якою буквально з перших сторінок починає дружити й читач.

Першу повість Наріне Абгарян про Манюню в українському перекладі «Рідна мова» видала друком 2016 року. Ця книжка в яскраво-помаранчевій обкладинці асоціюється в мене із солодким і теплим від сонця абрикосом. За настроєм ці невеликі історії саме такі – теплі, зі смаком абрикосового варення, яке Ба варить на своїй кухні у величезній мідній мисці, часом зворушливі, часом кумедні, часом – трошки сумні. Але завжди динамічні, драматичні й по-доброму божевільні.

Щоправда, спочатку мене трохи бентежила Ба, яка щедро роздавала потиличники та не скупилася на різні не дуже приємні епітети для малих дівчат. Але сторінка за сторінкою – і ти відчуваєш, як сильно авторка любить Ба і як сильно Ба любить дівчат.

Друга повість «Манюня пише фантастичний роман», як я вже писала, не є продовженням першої. Це – нові пригоди Манюні й Наріне в тому ж таки вірменському містечку Берд, з тими ж таки родичами, сусідами, друзями. У тих-таки 1980-х роках тотального дефіциту всього: продуктів, речей, розваг і якісного дозвілля. Тож описані в повісті реалії, побутове тло, на якому розгортаються події, буде знайоме багатьом.

Але Наріне пише так, що читача огортає ностальгія й приємні спогади. Ні, не за Радянським союзом і життям у ньому, і вже точно не за дефіцитом, чергами і безгрошів’ям. Це все – про вміння радіти тому, що є, і в тих умовах, які є. Про вміння бачити прекрасне там, де його побачити складно. Про дитинство.

У новій книжці – історії про те, як дівчата зробили з Наріне живу снігову бабу, про похід на виставу «Отелло», про заняття в танцювальному гуртку «Сонечко» та багато інших історій про буденне. А ще значна частина повісті (особисто я би не називала це повістю, скоріше, збіркою оповідань) присвячена поїздці та пригодам у піонерському таборі.

Уже з перших сторінок новинки з’являється відчуття, що ти приїхав на канікули, а там на тебе чекають Манюня й Наріне, готові ділитися новими історіями та втягувати тебе у свої нові витівки. Або – якщо сказати точніше – витягувати з тебе спогади про твоє дитинство.

 Раптом якась незначна деталь, опис, слово витрушують з тебе власні історії, не менш драматичні, комічні та божевільні. І, можливо, саме в цьому успіх історій про Манюню.

Цю книжку, як і попередню, видавництво анонсує як видання для дітей. Але я би не назвала її дитячою. Скоріше, це книжка про дітей. Дорослі точно сміятимуться, читаючи її, а ось дітям багато речей будуть просто незрозумілими.

Тим не менш, можна порадити її підліткам. Їм напевне буде цікаво дізнатися, в яких умовах минало дитинство чи юність батьків. Особливо, якщо батьки візьмуться згадувати різні історії із життя, пояснюючи якісь незрозумілі моменти в повісті. Тож це добра книжка для сімейного читання та спільного обговорення – прочитаних історій і власних спогадів.

• Якщо любите згадувати дитинство;
• Якщо вмієте в усьому бачити позитив;
• Літніми вечорами;
• Зачитуючи цитати своїм батькам/дітям.

• Людям без почуття гумору;
• Любителям струнких сюжетних ліній і великих форм.