Читомо > Видане > «Нейромант» Вільяма Ґібсона: ретрофутуристичне візіонерство

Видане

«Нейромант» Вільяма Ґібсона: ретрофутуристичне візіонерство

07.11.2017 0 Автор:

Ґібсон В. Нейромант / Вільям Ґібсон : перший роман трилогії ; пер.  О. Любарська.  — Київ : Видавництво, 2017. — 352 с

Нещодавно, завдяки зусиллям Іллі Стронґовського та його команди, культовий роман Вільяма Ґібсона «Нейромант» заговорив українською — через 33 роки після своєї появи на світ. У 1984-му він став сенсацією, що дала потужний поштовх жанру кіберпанку і сформувала його канони. За останні три десятиліття кіберпанк встиг сягнути розквіту, потрапити до списку літературних небіжчиків і знову воскреснути у форматі посткіберпанку, а роман Ґібсона – увійти до фонду класики. Його розібрали на складові, розтягнули на цитати, але — так і не перевершили. Захопливий, інтелектуальний і дуже поетичний «Нейромант» лишається «золотим стандартом» жанру.

Розроблений Вільямом Ґібсоном жанр кіберпанку – закономірний наслідок стрімкого розвитку інформаційних технологій на початку 80-их років ХХ століття. Світ стояв на межі кіберреволюції, а в тому, що до завантаження свідомості в мережу залишалися лічені роки, мало хто сумнівався. Готуючись до нового, цифрового витка розвитку людства, митці з запалом кинулися досліджувати новий екзистенційний вимір: проблему людського буття в кібернетичному середовищі, де межа між віртуальною реальністю й фізичною стає все хиткішою.

Чудесний світ новий вабив і збуджував уяву. Наукова революція, як це часто буває, спонукала революцію літературну. Молодим та роздратованим авторам остогиділи зашкарублі жанрові кліше. Передчуття глобальних цивілізаційних зрушень гнало їх уперед — і вони дали ляпаса цілому світу. Один із засновників жанру Брюс Стерлінґ писав у передмові до збірки оповідань Ґібсона «Спалення Хром»: «Якщо поети — це невизнані законодавці світу, то фантасти — придворні блазні. Ми — Мудрі Дурні, які мають право стрибати, перекидатися, бурмотіти пророцтва та чухатися на публіці. Ми можемо гратися з Великими Ідеями, бо через яскраву строкатість нашого походження з дешевого чтива, ми видаємося цілком безпечними».

book4-1

Разом з тим автор відзначає, що в цьому і криється небезпека: «Нас не сприймають серйозно, хоча наші ідеї пронизують культуру, здіймаючись в ній невидимими бульбашками, наче фонова радіація».

Сетинг «Нейроманта» чітко відповідає критерію Дозуа: High Tech, Low Life. Це світ розвинених технологій (комп’ютерних і не лише), генних модифікацій і навіть безсмертя (якщо не бракує грошей). Водночас, вулиці міст-агломератів повняться злочинцями, злидарями та просто невдахами, яких викинуло на узбіччя життя. А заправляють усім безликі мегакорпорації. З похмурого, смердючого і понурого світу техно-нуарної реальності є рятунок — втеча в яскраву і динамічну матрицю.

.
denelline.
Ґібсон майстерно протиставляє безликий хронотоп справжнього світу, яким також мандрують персонажі, вибуховому екстазу, який дарує перебування у кіберпросторі.
.
denelline.

Персонажі роману – маргінали-одинаки, образи яких надалі тиражувалися як у книжках, так і в кіно. Протагоністом є типовий нуарівський антигерой Генрі-Дорсет Кейс, талановитий хакер – кіберковбой. (Нео з «Матриці»?) На початку історії він – затятий наркоман з суїцидальними схильностями, убивця і зрадник. Генрі обдурив ділових партнерів, а ті покарали його фізичним ушкодженнями, через які хакер більше не міг виходити в матрицю. Його партнерка – вуличний самурай Моллі з лінзами замість очей і лезами під нігтями.

Саме образ Моллі став багато в чому прообразом майора Кусанаґі з «Привида в обладунках» та Трініті з «Матриці». Разом вони виконують завдання містера Армітіджа, таємничої людини із заплутаним минулим, що є тільки пішаком у руках штучного інтелекту на ім’я Мовчозим.

Читайте також: Найочікуваніші художні переклади до Форуму видавців

Роман Вільяма Ґібсона, попри футуристичну спрямованість, є метафорою вісімдесятих. Він повниться страхами й передчуттями, що пронизували свідомість інтелектуалів межової доби. Якщо читачі середини двадцятого століття з острахом видивлялися ознаки пришестя Орвеллівського «1984», їхні колеги з вісімдесятих з пересторогою приглядалися до розвитку комп’ютерів, очікуючи, що нічне кібержахіття втілиться в дійсність.
.

William_Gibson_by_FredArmitageВільям Ґібсон
.

Дитя постмодерну, «Нейромант» постає як багатошаровий текст, своєрідний монстр Франкенштейна. Йому притаманна дифузія жанрів, що поєднує кіберпанк, наукову фантастику, дистонію, нуар і детектив. Попри глибокі філософські міркування, роман лишається динамічним і захопливим. Ґібсон вправно веде читача калейдоскопом пригод і стрибків між світами, що змусити його замислитися про штучний інтелект, віртуальну реальність, а також вплив технологій на філософію, культуру й мораль суспільства.

Читайте також: Фантастика і містика: як поєднати їх з детективом

Проза Ґібсона — щільна, в’язка і заплутана. Вона вимагає пильної уваги до себе й не пробачає недбалості, за яку карає миттєвим викиданням з «матриці» контексту. «Нейромант» — хитромудре мереживо епітетів, метафор і техно-сленгу, в якому так легко загубитися, не маючи звички. Яскраві візуальні образи сприяють глибокому зануренню в естетику кіберпанку. Та не варто боятися книжки через незнання технічної термінології, адже, як слушно зазначила перекладачка Ольга Любарська, це не посібник з програмування. Сам Вільям Ґібсон — гуманітарій, який мав вельми опосередковані знання про комп’ютери. Його витвір — радше політ уяви, сюрреалістична фантасмагорія, сон візіонера. Крізь нетрі кіберпростору читача веде свідомість поета.

Українське видання «Нейроманта» від «Видавництва» Іллі Стронґовського здатне захопити навіть найвибагливішу публіку, даруючи читачам естетичну й інтелектуальну насолоду.

.
denelline.
Щиро вражає поліграфічна якість книжки: обкладинку прикрашено варіозображенням та об’ємним чорним лаком, а текст роману надруковано на дизайнерському папері унікальним шрифтом, розробленим спеціально для «Нейроманта»
.
denelline.

Та не лише красою цінне українське видання. Окрім самого роману, книжка містить кілька бонусів, які досі лишаються рідкісними звірами в нашому книговиданні. Увазі читача пропонуються змістовна передмова від Богдана Стасюка про історію жанру «кіберпанк», а також цікава післямова перекладачки Ольги Любарської про лінгвістичні особливості «Нейроманта».

«Удвічі яскравіша свічка горить удвічі менше, а ти горів дуже-дуже яскраво», — каже президент корпорації «Тайрел» своєму творінню — досконалому, але не довговічному андроїду Рою Бетті в культовому фільмі Рідлі Скотта «Той, що біжить по лезу». Цей суворий вирок стосується всього жанру в цілому. Він виник на початку бурхливих 80-тих — і вже в кінці століття його оголосили мертвим. «Я хочу більше життя», — благав творця реплікант. «Мені є ще, що сказати», — стверджував жанр, заговоривши іншими мовами: кіно, музики, комп’ютерних ігор та мистецьких перформансів. Переклад — це ще одна із таких мов.

Читайте також: 7 українських фантастичних книг, на які варто звернути увагу

Нарешті український читач має змогу зазирнути в минуле — і побачити сучасний для себе світ очима людини, для якої наш час був майбутнім. Звісно, годі шукати абсолютної тотожності між цими картинками, але спільних рис буде значно більше, ніж може видатися на перший погляд. Взяти хоча б те саме небо: хіба воно сьогодні не нагадує «екран не налаштованого телевізора»?
.
napys1

  • Шанувальникам розумної фантастики
  • Фанатам класичних версій «Того, що біжить по лезу», «Привида в обладунках» та «Акіри»

napys2

  • Шукачам легкого розважального чтива

Автори: Катерина Грицайчук, Анатолій Пітик

Поделиться в facebook'е Поделиться вконтакте Поделиться в twitter'е

Щоб залишити свій коментар, будь ласка, увійдіть через аккаунт Vkontakte чи Facebook

*

Соцмережi
artarsenal bookforum publish messe