> Видане > Низький старт: 8 нон-фікшн новинок Книжкового Арсеналу

Видане

Низький старт: 8 нон-фікшн новинок Книжкового Арсеналу

09.05.2017 0 Автор:

За якийсь тиждень стартує Книжковий Арсенал – певно найважливіша українська книжкова подія року. Десятки майданчиків, сотні презентацій – і ніяк не менше презентованих книг і різномастих видань на будь-який смак. Не загубитися посеред того моря – справа куди серйозніша, ніж може здатися на перший погляд. Саме тому ми пропонуємо вашій увазі книжкову добірку, в якій мова піде саме про нон-фікшн.

Звісно, такий список не претендує на жодну вичерпність, та й книги ці заслуговують розлогих окремих рецензій і навіть дискусій – з часом вони мають бути. А поки що спроба «першого наближення»: огляд нон-фікшн книжок, що на них, як мінімум, потрібно звернути увагу дещо розгублених, але спраглих усього нового і якісного читачів. Книжкового нам Арсеналу!

.

Єжи Стемповський. «Вибрані есе»

переклад В. Дмитрука / «Видавництво 21» 

Єжи Стемповський

Захований скарб, книжка, яка за всіма ознаками має бути бестселером. Стемповський – есеїст на межі геніальності, іронічний мислитель і блискучий літературний критик: книжки у нього, розібрані на деталі, стають підставою подумати про ті тенденції та нурти, які й формують лице будь-якої культури. Сам автор – поляк, що виріс і вчився на Поділлі і чий батько був міністром за Директорії; учасник польсько-радянської війни, автор легендарного часопису «Культура», мандрівник і не менший за Гедройця архітектор новітніх польсько-українських стосунків; до речі, був хрещеним батьком сина Маланюка.

Його стиль – це суміш борхесівської енциклопедичності й відповідальної грайливості Лешека Колаковського: література, мистецтво, історичні цикли, політика й естетика – не «своїх» тем у поляка нема, він починає копати вглиб – і читач провалюється туди разом із ним. Можливо, його погляди надто загальноприйняті сьогодні, але викінченість есеїстичного стилю Стемповського заперечити годі.

Читайте також: Що буде на Книжковому Арсеналі-2017

 . 

Ніл Ферґюсон. «Цивілізація»

переклад В. Циби / видавництво «Наш формат»

 nil

У британця специфічна, як на його фах, репутація: зверхній, надто самовпевнений, пише «поп-історію», був радником Джона Маккейна. А проте – діти вчяться на його ідеях в школі, от і до українського читача він добрався. Ферґюсон починає з 15 століття, коли про велич Заходу і мова не йшла (хвороби-бідність-кримінал), а далі, на п’яти сотнях сторінок, він покаже, чому все аж так змінилося.

Він стрибатиме від машинки «Зінгер» до європейських революцій, від гітлерівської євгеніки до японських міністрів-самураїв: іноді логіка стає незбагненною, а комусь за таке «високе невігластво» захочеться автора вдарити, і то не раз. Проте чи не найкращий це комплімент, зважаючи, що Ферґюсон пише про «сиву давнину», але таке наративне цунамі здатне вчепити сьогоднішнього пересиченого читача. Британцю далеко до прозрінь Даймонда чи фундаментальності Зайбта, і навіть Захід він ховає зарано. Та, чорт забирай, може, так і треба писати про історію «для всіх»: без авторитетів і на феноменальному куражі?

.

Прімо Леві. «Чи це людина»

переклад М. Прокопович / «Видавництво Старого Лева» 

 levi

Леві за фахом хімік, але саме йому судилося стати одним із перших – і найгучніших, попри природню скромність автора – голосів тих, хто вижив під час Катастрофи. Книжка вийшла друком рівно сімдесят років тому, та шлях до всесвітнього резонансу і визнання не був простим – інтелектуали і просто читачі ще мали до цього підготуватися. І це при тому, що Леві принципово не хоче нас лякати: його цікавлять, в першу чергу, «пригоди душі» в пеклі таборів смерті, тобто пеклі рукотворному. Письменник намагається окреслити ті хисткі межі, які вкрай легко перейти, але за якими стрімко починається процес розлюднення. Що важливо – процес цей стосується і жертв, і їхніх мучителів. Понад рік Леві був позбавлений волі, але, фіксуючи всі етапи (арешт-перший табір-Освенцим-хімлабораторія), автор куди більше думає не про себе, а про людську природу як таку. Поруч із книгами Франкла, Беттельгейма, Візеля, роздуми Леві є тим, чим і мають бути: книгою страшною і величною. І надія там є.

Читайте також: Топ-10 дитячих новинок «Книжкового Арсеналу»

 . 

«Шевченків міф України Оксани Забужко та його критики»

видавництво «Комора»

zabuzhko

Звісно, цю книгу ми вже читали, та – чи прочитали і як зрозуміли? Перед нами п’яте видання, не просто доповнене – маємо справу зі зміною формату: не так ще одне перевидання, як приклад «книжки в пейзажі», і такого нам – коли і текст, і контекст – страшенно бракує. Коли знаковий інтелектуальний бестселер 90-их подається на тлі широкої рецепції: і професійної (репліки Скуратівського, Наливайка, Горського), і макабрично-некомпетентної (пасквілі Шелеста, Сизоненка, народні голоси штибу «якийсь набір слів і ніякісінького змісту»). Є й приклад самотлумачення – прикінцеве інтерв’ю Забужко Віталію Пономарьову. Та повернімося до обурених: без сумніву, «Шевченків міф» – книга не для всіх, там так і написано — «Спроба філософського аналізу».

Забужко намагається дошукатися того, що й сам Шевченко міг не розуміти – параметрів явленого в його творчості всеохопного міфу, де і Поет, і космогонії, і Бог. «Братство й упиризм», «крос-темпоральна єдність» — непідготовленому читачу (а таких, якщо чесно, багато) може запаморочитися, та й «люди знаючі» вільні не прийняти багато з тез авторки, апелюючи до «натхненної над-інтерпретації». Однак будьмо відвертими: за винятком праць Грабовича і Плюща, за останні 25 років нічого настільки свіжого і по-інтелектуальному провокативного (не аналіз – детектив) про Шевченка написано не було. Ну а що у нас досі нема добротної біографії ТГШ із прицілом на «широкі верстви», то хто ж тут винен?

Читайте також: Топ, без якого наша література доби незалежности немислима, від Забужко

 . 

Амос Оз і Фанія Оз-Зальцберґер. «Євреї і слова»

переклад Я. Стріхи / видавництво «Дух і Літера»

evrei

Амос Оз, автор «Мого Міхаеля» і «Повісті про любов і темряву», постійний претендент на Нобелівську премію і вкрай неполіткоректний публіцист, коли мова йде про арабо-ізраїльські конфлікти, разом із донькою-істориком взявся подумати про суть єврейства як такого. Не юдаїзм, а саме єврейства — Ози, по суті, атеїсти, що не заважає їм визнати: єврейство як цілісність постає саме через діалог із Ним, через тексти, які можна сприймати й поза статусом «священних».

Мандельштам казав, що не має біографії – є список прочитаних книг. Ози додають: прочитаних і таких, з якими ти так чи інак сперечаєшся і дискутуєш. І роблять це носії єврейської ідентичності все життя; не маючи держави, вони завжди мали традицію, зіперту на книги. Слова. Зухвальство, час, пам’ять, розмова про тексти як змога продовжити існування культури – нам, нації, без сумніву, літературоцентричній, тут також є над чим поміркувати. Лірична і прониклива книжка про найважливіше – як ми стаємо тими, ким є. І хто це взагалі – «ми»?

Читайте також: (Не лише) єврейське питання: дві нон-фікшн книжки не для всіх

 . 

Дмитро Горбачов. «Авангард. Українські художники першої третини XX ст.»

видавництво «Мистецтво»

sexy_pцвуа

Дмитро Омелянович Горбачов – гуру українського мистецтвознавства, присутність його імені на обкладинці — знак найвищої якості. Він один із піонерів у вивченні спадку історичного авангарду, на його рахунку щось близько п’ятнадцяти ґрунтовних видань, і це поза документальними фільмами й незчисленними «принагідними» публікаціями. Коротше, не дослідник – брила.

Нова книга – яскраве тому підтвердження, до того ж, увага тут концентрується не на явищі як такому: тема в підзаголовку окреслена достоту точно. Богомазов, Бойчук, Екстер, Єрмілов, Малевич і ще зо три десятки часто не менш цікавих і важливих для історії великої світоглядної революції митців: перед нами доступно і не без іронії написані статті й нариси плюс три сотні репродукцій. Можна не погоджуватися з Горбачовим навіть у його засновках (вплив іконопису і селянського мистецтва на авангард, свідома ідентичність того чи іншого митця), але не можна не розуміти: йдеться про видання найвищого ґатунку. Без дурнів.

Читайте також: 5 книг про мистецтво, на які не шкода грошей

 . 

Ернандо де Сото. «Загадка капіталу»

переклад М. Климчука / видавництво «Наш формат» 

kapital

Перевидання важливої книжки перуанця, якого президент Клінтон назвав колись «найвеличнішим з сьогоднішніх економістів». Де Сото багато зробив для покращення економічно-соціального клімату в Перу, був радником уряду. Одразу зафіксуємо: перуанець не лише теоретик – він ефективний практик, а таких серед авторів «бізнес нон-фікшну» ох як мало.

«Загадка капіталу» – спроба відповісти на питання «чому капіталізм перемагає на Заході й ніде більше»; написана у 2000 році, сьогодні ця робота – класика. Догмат суворого дотримання майнових прав (узагалі – найпильніша увага до прозорого зображення активів), наявність у тексті таблиць, відсутність карколомних прикладів (композиційної ефектності) і не надто розв’язна манера оповіді – так, де Сото не володіє багатьма прийомами сучасних «творців економічних бестселерів», він радше reader-friendly, та все ж. «Загадка капіталу» — жвава і (знову) своєчасна книжка, фундаментальна, а втім, не «Капітал» Пікетті. І це перуанцю лише на користь.

 . 

Тімоті Снайдер. «Чорна земля»

переклад П. Білак, О. Камишникова, Т. Родіонова / видавництво «Медуза»

timoti

Голокост залишається точкою відліку новітньої історії, інша справа, що у нас про це пишуть вкрай мало. Вихід «Чорної землі» – можливість цю ситуацію суттєво поліпшити: Снайдер – не просто один із найяскравіших європейських істориків сьогодення, його можна схарактеризувати і як публічного інтелектуала, і навіть як мислителя (вочевидь, ліберального штибу). Тому тут, поруч із віртуозно підібраним фактажем (а нині, коли про Катастрофу написано так багато, свіжість і новизна великою мірою досягаються саме монтажем, коли відомі елементи витворюють неочікувану єдність), є міркування іншого порядку, недарма на обкладинці зазначено: «Голокост як історія і застереження». Дослідник міркує таким чином: 30-40-і роки XX століття були часом завершення першої глобалізації, сьогодні ж момент, коли завершується друга. І мова ненависті, разом із бажанням шукати винних серед Інших, потенційно може спровокувати щось подібне до Шоа. Ми ближче до цього, ніж собі думаємо.

Читайте також: Все буде нон-фікшн: 13 важливих книжок року

 . 

line_yellow (1)

 . 

 Ще п’ять книжок, на які варто звернути увагу:

  • Вілл Ґомперц. «Що це взагалі таке? 150 років нового мистецтва в одній пілюлі» (ArtHuss)
  • Насім Талеб. «Чорний лебідь. Про (не)ймовірне у реальному житті» (Наш формат)
  • Сергій Тримбач. «Кіно народжене Україною» (Самміт-Книга)
  • Ґульнара Бекірова. «Півстоліття опору: кримські татари у 1941-1991 рр. Нарис політичної історії» (Критика)
  • «Українські жінки у горнилі модернізації» (КСД)

.

Усі новинки «Книжкового Арсеналу» можна проглянути на нашій вітрині

Для чільного зображення використано графіку із lookatme
Поделиться в facebook'е Поделиться вконтакте Поделиться в twitter'е

Щоб залишити свій коментар, будь ласка, увійдіть через аккаунт Vkontakte чи Facebook

*

Соцмережi