Book Art

«Щоденник токійського підлітка: японсько-американська дівчинка здійснила подорож до землі стильної моди, хай-тек туалетів і мейд-кафе» (Diary of a Tokyo Teen: A Japanese-American Girl Travels to the Land of Trendy Fashion, High-Tech Toilets and Maid Cafes, 2016) — таку довжезну назву має книжка Крістін Марі Інзер (Christine Mari Inzer) — юної наполовину американки, наполовину японки, яку можна без особливих зусиль відшукати на Amazon. Це своєрідний травелозький комікс, який припаде до душі й любителям коміксів, і скечноутерам, і японофілам — інший погляд юнки на сучасну Японію.

У Крістін Марі Інзер американець тато і японка мама. Народилась дівчинка 1997 року в Токіо, але вже у 2003-му з батьками переїхала до Сполучених Штатів. Зараз вона на другому курсі коледжу, але влітку, перед тим, як їй мало виповнитися 16-ть, вона, за порадою батька, самостійно поїхала до Токіо, аби наново відкрити для себе місце свого народження. Дівчинка залишилася на літо у своїх дідуся й бабусі, які живуть у маленькому містечку Кашіва (??/Kashiwa), що у префектурі Чіба поблизу Токіо.

Інзер намалювала свою книгу «Щоденник токійського підлітка» за два місяці літньої поїздки до Японії, коли вона була ще в середній школі. А більш рання самвидавна версія була опублікована ще в 2014 році й мала назву «На півдорозі додому» (Halfway Home: Drawing My Way Through Japan).  Тоді Крістін самостійно продала цю чорно-білу версію через Amazon. Книга отримала багато позитивних відгуків і дівчинка була дуже здивована, що навіть її кумири, такі як Люсі Найслі (Lucy Knisley), Хоуп Ларсон (Hope Larson), Джеф Сміт (Jeff Smith) і Кейт Вільямсон (Kate Williamson), написали на книжку рецензії. Потім її знайшов «Таттл» і запропонував видати кольорову книгу.

Читайте також: Топ-5 підліткових новинок «Книжкового Арсеналу»

Тож свою подорож, яку Крістін задокументувала в ілюстраціях, записах і фото, опублікувало Tuttle Publishing — всесвітньо відоме видавництво, що було засноване ще в 1948 році у двох містах — Ратленд, штат Вермонт, і Токіо, Японія, і сьогодні розглядається як головний видавець і продавець книжок, який розповідає про азіатську культуру, мову та історію.

Широкоформатна книга на 128 сторінок у м’якій обкладинці, повністю кольоровий «Diary of a Tokyo Teen» виглядає як високоякісний графічний роман і легко читається. Кожен короткий епізод у книзі поєднує в собі малюнки з дрібними деталями, фотографії, спостереження і орієнтири: хто є хто в японській телевізійній комедії, які є характерні фестивальні закуски і т.д.

В одному з інтерв’ю Крістін розповідає, що у старшій школі дуже цікавилася графічними новелами. А книга Люсі Найслі «Французьке молоко» (Lucy Knisley «French Milk», 2008)  познайомила її з жанром травелогу, який вона вирішила використати, щоб описати свою поїздку.

Завдяки своєрідному стилю письма та ілюстраціям дівчинки, значно краще запам’ятовується багато фактів із японського щодення, яких, вочевидь, не можна знайти у звичайних путівниках. Як писали Publisher’s Weekly: «Читачі не просто хочуть поїхати в Японію до кінця цього мемуару — вони хочуть поїхати саме з Інзер». І ця привабливість книги в тому, що дівчинка не намагається щось порадити відвідати чи скуштувати, а розповідає лише про свої відчуття від почутого, побаченого й пережитого.

Читайте також: Анна Хьоґлунд: «Це книжка, яку я хотіла б мати в 13 років»

Крістін була в Японії протягом восьми тижнів і більшу частину свого часу провела в Токіо, де «досліджувала» японську моду в районі Хараджюку, їла найкращі суші у своєму житті на знаменитому рибному ринку Цукіджі, подорожувала шінкансеном. Але вона також і розповідає про свій перший візит до стародавнього міста Кіото, де вона вистежувала гейш, і про поїздку до Нари та годування оленів, а також про місцевий фестиваль у рідному місті своїх дідуся і бабусі — Кашіві.

Звісно, Крістін може дещо «прикрашати» свої пригоди, але варто згадати, що (на момент написання книги) вона була всього лиш типова дівчинка-підліток. Але її стиль розповіді якнайкраще підходить для зображення своїх спостережень за життям еклектичної Японії. Вона дуже талановитий аматор у малюванні, її дещо плоский, незграбний стиль ефективний у досягненні мети оповідання.

Читайте також: Аудгільд Сульберґ: «Зовсім не ОК – цькувати інших»

Книга повна кумедних спостережень, смішних анекдотів, веселих історій та іронічних ілюстрацій. Також дещо можна дізнатися і про її сім’ю, тобто дідуся та бабусю (Baba and Jiji). Наприклад, під час відвідування древньої столиці Нара, Крістін пройшла ритуал, пролазячи через порожнистий стовбур дерева. А коли її бабуся запитала у буддійського монаха про символіку цього дійства, він відказав, що «всі просто роблять це для задоволення. А загалом у цьому немає ніякого сенсу».

Читайте також: Класнюча дівчинка та її бджоли

Фото christinemari.com, publishersweekly.com, tuttlepublishing.com