Читомо > Казкарка > Книжки > Таємну кімнату відчинено: ілюстрований «Гаррі Поттер» від Джима Кея

Видане

Таємну кімнату відчинено: ілюстрований «Гаррі Поттер» від Джима Кея

22.12.2016 0 Автор:

Ролінґ Дж.К. Гаррі Поттер і таємна кімната / Дж.К. Ролінґ; пер. з англ. Віктора Морозова. – К. : А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2016. – 259 с.

«Чого варта книжка без малюнків та розмов?» Ох, Алісо, легко так казати, коли від початку маєш свого Джона Тенніела. Адже знайти ілюстратора для всесвітньо відомого, по-справжньому культового твору – завдання непросте. Звісно, охочих не бракує, але як обрати того, хто зможе «відчути» й заново відкрити чужий світ, не озираючись на примхливих фанатів?

Часом допомагає випадок. Якраз так сталося з легендарною Джоан Ролінґ. 2012 року письменниця натрапила на малюнки до фантастичного роману Патрика Несса «Поклик монстра». Їхній автор – британський художник Джим Кей – щойно отримав престижну медаль Кейт Ґрінвей, тому роботи широко розійшлися мережею. Хтозна й чому, але саме ця похмура, олівцева, «хорорна» графіка спонукала письменницю зважитися на створення першої ілюстрованої серії «поттеріани». За втілення задуму взялося лондонське видавництво «Блумсбері», яке запропонувало Кеєві оформити всі 7 книжок про хлопчика, що вижив (про восьму частину й серію «Бібліотека Гоґвортсу» тоді не йшлося).

Super_coverHP2

Звісно, від таких проектів не відмовляються. Навіть попри страх зіпсувати найпопулярнішу дитячу книжку в історії. Тож художник, який за щасливим збігом обставин виявився відданим поттероманом, почав роботу над першою частиною саги, що вийшла друком за 2,5 роки, викликавши непідробний фурор. Ще б пак! 110 кольорових ілюстрацій Джима Кея перетворили звичний «Філософський камінь» на літературний артбук, не менш ефектний, ніж екранізація Кріса Коламбуса. Книжка негайно розлетілася світовими видавництвами, не оминувши й «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГИ». Захоплені читачі завмерли в очікуванні «Таємної кімнати»: ану ж далі буде гірше?

Мучитися сумнівами довелося недовго. Уже за 8 місяців, акурат між прем’єрами «Проклятого дитяти» й «Фантастичних звірів», «Блумсбері» оголосило про вихід другої книжки з ілюстраціями Джима Кея. Незабаром, щоправда, трохи пізніше обіцяного терміну, з’явилося й українське видання, що остаточно розвіяло фанатські побоювання.

54-55

Кеєва «Таємна кімната» вийшла такою ж атмосферною, вигадливою, дотепною й по-англійськи педантичною, як і сама історія, котру оповідає Джоан Ролінґ. Малюнки вплітаються в текст настільки органічно, що здається, ніби вони були там завжди. Головне – відключитися від кінематографічних асоціацій і цілковито віддатися авторській фантазії.

Тим більше, що останньою Джим Кей не обділений. Це стає зрозуміло вже з обкладинки. Здавалося б, ну що оригінального в польоті на старенькому Форді «Англія»?  Була ж знаменита ілюстрація Кліффа Райта, що прикрасила обкладинку першого британського видання «Таємної кімнати». Але, пригледівшись пильніше, помічаєш у машині аж три руді чуприни. А отже, Кей зображує не екстремальну подорож до Гоґвортсу, а Гарріну втечу з-під домашнього арешту. Внизу височіє «Барліг», позаду ширяє звільнена з полону Гедвіґа, десь удалині стримить квідичне кільце, а в хащах ховається чи то упир, чи то багнюк.

HP-2_color

Замість схематичної райтівської замальовки (уславленої надміру вгодованими обличчями Гаррі та Рона) маємо ретельно виписане полотно, що транслює почуття абсолютної, нічим не затьмареної безтурботності, котра, може, й дисонує з детективним наративом, зате тонко нагадує, що «доросла» інтрига ще попереду, а поки що йдеться про дитяче фентезі, де смертоносний василіск ніяк не подужає жодного неповнолітнього маґлородця, а всі потрібні відповіді рано чи пізно знаходяться в бібліотечних книжках.

Звичайно, українським читачам, звиклим до більш промовистих (щоб не сказати «спойлерних») ілюстрацій Владислава Єрка, така обкладинка може здатися надміру нейтральною. Але то справа смаку. Зрештою, не надто практичну паперову обгортку можна просто зняти.

Чесно кажучи, без неї видання має не гірший вигляд. Цупка палітурка, лясе і лаконічне оформлення роблять важенний фоліант схожим на новенький підручник із «Флоріш і Блотс». Показну академічність розбавляє ялинково-мандаринова, ой, тобто зелено-помаранчева гама, особливо актуальна напередодні новорічних свят.

Що ж усередині? Канонічний переклад Віктора Морозова (той, що без подвоєння в усіх власних назвах, окрім сакрального «Гаррі Поттер»), густо помережаний неовікторіанською графікою Джима Кея. Без оздоби не лишилася жодна сторінка: кожну обарвлює якщо не малюнок, то принаймні вінтажна віньєтка, чорнильна плямка, рослинний орнамент чи «пергаментне» тло. На щастя, супровідний декор ненав’язливий, подекуди ледь помітний, тому читанню не заважає.

HP_146-147

Загальна стилістика ілюстрацій дещо відрізняється від попередньої книжки. У «Таємній кімнаті» відчутно більше кольору й динаміки. Ось Гаррі мчить за снитчем крізь зливу, ось – буквально «провалюється» в щоденник, а півсотнею розворотів раніше на примарному флуоресцентному коні вигарцьовує безголовий Патрик Подмор. І все це в соковитих, осяйних фарбах, здобутих поєднанням зворотного живопису, текстильних барвників і мокрого паперу.

Малюнки виразні й надзвичайно різноманітні: на сторінках трапляються й пейзажні акварелі, і кумедні карикатури, і чорно-білі ескізи, й абстраговані від кіношних образів портрети. Знову бачимо лиховісного Драко, чиє моторошно-симетричне личко стало безперечним «хітом» «Філософського каменя», по-книжковому довготелесого Рона, повновиду Герміону, змальовану з художникової небоги, кудлатого Гаррі, прототипом для котрого послужив випадковий хлопчик з лондонської підземки, а також Кеєвого улюбленця – простакуватого Геґріда з очима Вінстона Черчилля (це не жарт).

66-67

У «Таємній кімнаті» ілюстратор береться й за нових героїв: галерею викладацьких портретів продовжують Ґілдерой Локарт і Помона Спраут, родину Візлі представляє матріарх Молі, спільноту шкільних привидів – Плаксива Мірта, а  гільдію «безпаличкових» чарівників – довгоносий, лупатий, зворушливо-занедбаний Добі. Але їх значно менше, ніж у попередній книжці, де «ожили» Албус Дамблдор, Мінерва Макґонеґел, Северус Снейп (ще старший і похмуріший, ніж у фільмах), Квірінус Квірел, Майже-Безголовий Нік, Ґрипхук і феєричні Дурслі.

Джим Кей не показує читачам ані Артура Візлі, ані малу Джіні, ані Луціуса Мелфоя,  котрі вперше виходять на авансцену саме в другій частині «поттеріани». Розчарованими будуть і прихильники Волдеморта: портрета юного Тома Редла серед ілюстрацій теж немає.

Зате є страхітливий асортимент магазину «Борджин і Беркс», небезпечна алея Ноктерн, «смертенинне» застілля й подібна до гоголівського чорта Герміона. Поміж рядків бігають Араґоґові дітки, ковзають слимаки, вигулькують велетенські зелені очиська (вгадайте, чиї), на етикетці безневинного «Косторосту» бавляться скелети. Так що прихильники темної магії все ж мають, чим потішити око.

Читайте також: «Прокляте дитя»: Гаррі Поттер і смак розчарування

Однак «лячні» моменти – то лиш приправа, а не основний інгредієнт. Переважають яскраві, смішні, оптимістичні, супердеталізовані малюнки. Гострохарактерні гноми, пустотливі корнуольські ельфи, молоденькі корінці мандрагори, немов скопійовані з ботанічного атласу часів Леонардо да Вінчі, несподівані мініатюри, підібрані за змістом кожного розділу, – скрізь читається натхнення й метода. Власне, чого ще чекати від людини, яка споруджує картонний Гоґвортс, ліпить пластилінового Добі, перевдягає давніх друзів у чаклунські мантії, аби писати «з натури», бо так реалістичніше?

Кеєві ілюстрації продумані до дрібниць: готично-ренесансний замок пускає деревне коріння, з куполу гербологічної теплиці проростають невідомі квіти (вочевидь, даються взнаки роки роботи в ботанічних садах К’ю), у розпал фінальної сутички над Гарріною головою кружляє криваво-червона пір’їна, а на розвороті, «позиченому» із записів Ньюта Скамандера, наочно продемонстрована різниця між самкою й самцем фенікса.

Читайте також: 10 фактів про нову книжку «Гаррі Поттер і прокляте дитя»

Та апофеозом художникової скрупульозності є алея Діаґон. У тексті вона описана фрагментарно, тому видавництво дозволило ілюстратору заповнити простір на свій розсуд. І Джим Кей дав волю уяві: поруч із «бутиком» мадам Малкін мов гриби після дощу повиростали химерні крамнички з розкішними назвами, гідними пера самої Джоан Ролінґ. The Harpy’s Bazaar, Creepy Scrawlers («Жахливі закарлючки» – чудовий бренд для канцелярських товарів), Mr. Trismus, Mouth Magician (стоматологи оцінять), Herbert’s Sherbets – то ж просто знахідки для знавців англійської мови! Неймінгом художник займався особисто, тому деякі назви мають подвійний сенс. Наприклад, Caput Mortuum означає не тільки «нікчемні залишки», що неабияк пасує магазину скелетів. Так зветься й колькотар – коричнева мінеральна фарба, котрою той намальовано.

60-61

Читайте також: Детективи Джоан Ролінґ: якісно, масово, але не в нас

Крамнички оздоблено в найкращих традиціях Ієроніма Босха. Звісно, з поправкою на фентезійний антураж: китайські ліхтарики, дикі химери, антимандрагорні навушники, пожежні гідранти, воронячі гнізда, бузковий дим – усього й не перелічити.

Такий ґрунтовний підхід додає виданню особливого, душевного шарму, якого бракує решті цьогорічних проектів Джоан Ролінґ. Джим Кей зробив «Таємну кімнату» ще більш лячною, хуліганською, естетською й щирою – з мінімумом маркетингових хитрощів. Її легко читати, приємно гортати, цікаво роздивлятися. Єдиний мінус – зо два друкарські чортики. Та хіба то суттєво?

napys1

  • затятим поттероманам від 9+
  • англофілам і латиністам;
  • візуалам від літератури;
  • уголос;
  • удома під ялинкою;
  • як вімельбух.

napys2

  • фанатам фільмів, а не книжок;
  • філологам-радикалам;
  • арахнофобам;
  • у разі алергії на крейдований папір;
  • у громадському транспорті;
  • похапцем.

Ілюстрації: А-ба-ба-га-ла-ма-га

Поделиться в facebook'е Поделиться вконтакте Поделиться в twitter'е

Щоб залишити свій коментар, будь ласка, увійдіть через аккаунт Vkontakte чи Facebook

*

Соцмережi
artarsenal bookforum publish messe