Читомо > Видане > Хто і що потрапить у Ноїв ковчег: три поетичні книжки сезону

Видане

Хто і що потрапить у Ноїв ковчег: три поетичні книжки сезону

27.12.2016 0 Автор:

Цьогоріч з’явились відразу три поетичні книжки молодих авторок: «lichtung» Елли Євтушенко, «Необхідне підкреслити» Вікторії Дикобраз та «Супергерої» Олени Гусейнової. І якщо для першої збірки головним завданням, як здається, є пошук ідей, а для другої – спроба провокації, то третя – це зразок жіночої лірики.

Для Олени Гусейнової та Вікторії Дикобраз – це вже другі збірки, тобто авторки не мали б промацувати ґрунт під ногами, а могли відразу діяти; а от для Елли Євтушенко – це достойний та цікавий дебют. Важливо й те, що всі три книжки, з одного боку, є хорошим візуальним продуктом, а з іншого – правильною платформою для наступного, принципово нового кроку.

Елла Євтушенко. lichtung

Тернопіль: Крок, 2016. – 96 с.

lictung

Дебютна книжка Євтушенко – це пошук (тем, ідей), намацування (концептів) та експеримент (із формою). Наскрізним тут стає дослідження світобудови, адже для авторки відчуття всіх глибин та вигинів реальності – важливіше за все інше. Збірка-мандрівка (із молитвою на початку – щоб подорож вдалася) складається із восьми розділів і дає можливість придивитись до світу, знайти просвітлення (власне lichtung), виміряти показники «середньої температури по палаті», попрацювати з різними прийомами та художніми засобами.

Перша збірка Елли Євтушенко – це пошук свого шляху, джерела світла, така собі Одіссея спроб і помилок, у якій поетка випробовує міцність човна та підливає до різних берегів. І, звичайно ж, не все їй вдається: занадто часте використання повторів, бажання постійно вдаватись до мовних ігор і чи не за раз, в межах одного тексту, «обкатувати» всі доступні технічні прийоми.

Серед усіх тем та ідей книжки варто виокремити чотири основні: біблійні мотиви, образ стихії, концепт часу та урбанізм як такий. Так, з’являється новий пророк, який загрузає у висохлому морі й не здатен рухатися далі («море всередині висихає, залишаючи сіль»), і тоді й сіль навколо нього перетворюється на сніг («я іду по снігу, твердому, як сіль, босоніж»).

Основна стихія, яку авторка не здатна підкорити – це вітер. У вірші «оголошення» йдеться про стихію, яка заселяється у будинок: «шановні мешканці/ нашої новобудови!/ 17 березня, у вівторок/ до подвір’я заселятиметься вітер». Дії вітру – людські: він, як і людина – вільний та непідвладний соціуму, який нічого не може вдіяти, щоб контролювати чи перешкоджати вчинкам, стати на перепоні стихійним проявам «я»; тож змушений прийняти факт існування індивідуума (або не прийняти і не змиритись – але це інша історія): «він розмітатиме волосся кожного/ хто насмілиться йому завадити». Такою живою є і сама стихія, а її вчинки чи бездіяльність поступово заповнюють життєвий простір людини. Цей образ, вірогідно, втілює максималізм самої Елли, її наївну, хоча й по-своєму симпатичну інфантильність.

BLUE_LINEСеред усіх величин, які поетка поспішає розглянути, однією з основних і базових є чаc

BLUE_LINE

Він не залишається недооціненою одиницею, бо потребує найбільше уваги та кількості кутів, з яких його варто розглядати: «час перетворює дерева на контури дерев/ час перетворює людей на контури людей». Час є сумнівом та екзистенцією (саме так називається один із розділів), і водночас: «час – це сосна, яку ми самі можемо розхитати/ а може, це лише відображення сосни у нашому вікні». Поезія Євтушенко твориться із великої любові до всього живого та всіх проявів цього світу, однак власне любов – найбільша загадка: авторка не розкладає її на елементи та не намагається осмислити, як робить це з усім іншим (а може, ще просто не час?).

Поетка вкорінена в міський простір та його кровоносну систему («моє місто під шкірою зовсім пустельне/ замість неба у нього стеля/ я сама йому небо й стеля»), вона мислить себе його невіддільною частиною – і центральний текст збірки якраз про це: «у мене під шкірою розташувалось гігантське місто/ у мене дні урбаніста/ у мене сни урбаніста». З одного боку, це природній стан речей: утверджуючи себе в місті, налагоджуючи з ним зв’язок, поетка втілює максималістське бажання відчути його повністю («а я в будинки та вікна вчитуюсь,/ у незграбні чорнильні сніжинки – сп’янілі літери») – звідси й зв’язок із літературними 20-30 роками ХХ століття. З іншого – вона намагається спростити місто та зробити його ближчим, чим так активно і багато займались поети-двотисячники, і саме в цьому помітно їхній конкретний вплив на Євтушенко.

Петро Мідянка зазначає: «Попри тривалий побут у мегаполісі, вона надзвичайно тонко й щемливо вловлює світобудову, найменша рослинка й комашинка в неї наповнена музикою, світлом, рухом», і саме тому в авторки «великі ліси проростають з бруківки міста», і саме через те настільки вагомим стає розділ «бестіарій», в якому вона через тварин пізнає людей.

У поезії авторка зустрічається із дорослістю тет-а-тет і прирівнює її до божевілля, яке потрібно долати («божевілля гніздиться в очах, у самих зіницях./ як думки – поїзди, то вірші – це залізниці»). Книжка – утвердження власної готовності та бажання пізнавати себе дедалі глибше і краще, адже другим поняттям, яке Євтушенко вивчає у розділі «екзистенція», є власне життя: «я і хочу, й не хочу, щоб все було так доросло».

Книжці «lichtung» не вистачає правильної післямови. Насправді, для дебютної збірки чи не найважливішою складовою, окрім власне текстів, якраз і є післямова, тобто ґрунтовне розкривання/розривання секретів, аналіз образів, усвідомлення, в одному напряму із ким творить автор, або навпаки – на противагу кому постає; як у книжці проступає (і чи проступає взагалі) потенціал. Одним словом, потрібен авторитетний погляд зі сторони. Ані ілюстраторка, яка перейнялася текстами та відчула їх зсередини, ані чоловік поетки не змогли – бо і не повинні були – розкласти книжку на елементи. Подивитися на неї на просвіт.

Читайте також: Ростислав Семків про дебюти молодих авторів

Вікторія Дикобраз. Необхідне підкреслити

Київ: Смолоскип, 2016. – 144 с.

dykobraz

Друга поетична збірка Вікторії Дикобраз «Необхідне підкреслити» – це такий собі повторний дебют, або ж «спроба №2», адже це «смолоскипівська» лауреатська книжка, а вони найчастіше бувають саме першими, дебютними. Скидається на те, що авторка вперше утверджує писання віршів як процес, що його необхідно проговорити, озвучити, на який навмисне потрібно вказати: «скільки разів я казав/ собі що покину ці вірші/ бо знав що ніколи не/ кину тебе чи курити». Це свідчить про невпевненість і вагання щодо того, що письмо – частина єства, чи говорить про максимальне спрощення цього процесу та зведення його до чогось побутового? Запитання.

Книжка «Необхідне підкреслити» – рух Вікторії Дикобраз проти (умовної) системи: «Ми кидаємо виклик системі,/ вона його приносить назад, як палицю». Хоча правда й те, що читачам доведеться докласти чимало зусиль, аби з’єднати розрізнені тексти у цілісну (всі завжди переймаються – чи читаються разом зібрані під однією обкладинкою тексти?) збірку, розгадавши код тем і отримавши від авторки підказку – шифр: «Згодом я зрозуміла, що таких нас – не одиниці,/ подекуди не нулі».

Поетка претендує на рух тими шляхами і маршрутами, які ще не освоєно: якщо дивитись на сторінки збірки проти світла, то ключові слова, речення і знаки вже буде підкреслено (з назви зрозуміло, що це саме те, що «необхідне»); парні сторінки пронумеровано, а непарні мають унікальні комбінації чисел; є кілька блоків синіх сторінок, на яких тексти написані білим, наче на стіні під трафарет, – у довільному порядку та різними літерами. Звісно, у книжці є якийсь свій, тобто визначений порядок віршів, але як саме її читати – ми підказок не отримуємо: «Необхідне підкреслити – кажуть згори,/ а я підкреслюю любов» – усе необхідне уже і так підкреслено, а решта – не має значення.

Лауреатів та лауреаток літературного конкурсу видавництва «Смолоскип» волею-неволею можна впізнати. Так, у поезії Дикобраз легко проводяться паралелі з такими премійованими раніше авторами, як Анна Малігон, Михайло Жаржайло, Заза Пауалішвілі. Однак, якщо попередники пізнавали дивовижі світу та виводили власні методи, як писати про вино чи Бога, то для поетки чи не найважливішим є рух на схід (чи то пак – Схід): «Страшно зізнатися: схід тобі дико ближчий», що говорить нам про персональне переживання авторкою актуальних подій та їхнє громадянське нею відчування.

Героїня текстів стає то сестрою, то дружиною (хоча, зрештою, у цивільному житті дивиться на власне заміжжя як певну далеку перспективу) і намагається знайти відповіді на дуже різні питання. Зокрема, що таке а.т.о. (якщо «Історію довелось вивчати на живих уроках»), як вивчати способи виживання у світі («Битися до смерті властиво кожному, хто має серце./ Бо кому, як не серцю, це властиво первинно»), як оновлюється географія та знання про території («Дихає у потилицю Лисичанськ,/ перебитою вовчою лапою вказує напрям,/ де піднялися в повітря ями зі снігів,/ колиски зі збитих грубих соснових дощок»).

BLUE_LINEТем та ідей можна було б виділити безліч, однак структура (чи її відсутність) збірки постійно вибиває з рівноваги, читати тексти за певною системою стає неможливимBLUE_LINE

Тут і постійна наявність образу ножа та потреби різати, і подорож не «кудись» і не «звідкись», а просто процес прокладання шляху до моря, де водна гладь стає простором ззовні та водночас тим, що наповнює ліричну героїню зсередини. Так само – чотири пори року, яким герої приділяють достатньо уваги, віддаючи їм свою ненависть, любов, спрагу і волю. Осінь, наприклад, приходить із тим, щоб якнайшвидше піти.

Важливо, що у другій книжці, незалежно від наповнення, авторка вже готова визначити свою «ars poetica»: «Що б ти обрав, якби вибору не було?/ Ось це є мистецтво. Віддати себе всього/ в кредит до гливкої долі: не мати волі,/ мати рутинну працю, навколо – кращих,/ в грудях – пустку, в макітрі – тим більше,/ навіть не мати глузду».

Насправді, читання поезії Дикобраз – справа складна, тому читачу тут доведеться перечіплятись через слова і долати кожен рядок: через спеціально розставлені акценти, наголоси, збиті ритми і відсутні рими, або навмисне виокремлення останнього слова. Здається, що всі ці прийоми мали б приховати технічну вторинність текстів, підкресливши необхідне – зміст. Однак авторка поставленої мети не досягає.

Читайте також: П’ять свіжих збірок більш-менш молодих українських поетів

Олена Гусейнова. Супергерої

Львів: Видавництво Старого Лева, 2016 – 188 с.

huseynova

«Супергерої» – книжка про жінок та їхні стосунки з чоловіками, про те, що відбувається між двома людьми: тексти розгортаються навколо взаємодії «я» і «ти» або «вона» і «він». Йдеться про ще один приклад жіночого голосу, який апелює до постійних дій на кшталт «рахувала, забувала, приміряла» (тобто знову йдеться про впорядкування хаосу), являє перед нами спроби мовних ігор та наголошує на потребі розповісти про свої почуття.

Насправді, захоплення власним егоїстичним відчуванням «любові» затьмарює решту тем і мотивів збірки, адже потреба ділитись здобутим (або по-новому осмисленим) досвідом і захопленим станом «закоханості» – є наскрізною. Маючи потребу загострити власні світо-відчуття, лірична героїня (а можна припустити, що, попри зміни кутів зору, завжди йдеться про ту ж саму людину – альтер-еґо авторки) вдається до персоніфікації та матеріалізації почуттів. Тому й виходить, що ніжність – це жінка, яка опиняється в лікарні («Моя ніжність повертається/ після інтенсивної терапії. Її кровообіг відновлено, вона дихає самостійно»), а «відсутність» коханого – лежить у шухляді й чекає його повернення («Відсутність твоя була цибулиною»); тоді як троє елементів одягу на героїні мають більше можливостей рухатись і змінюватись, ніж власні емоції всередині, якими потрібно керувати, до яких варто дослухатись («Моя жакетка з вовни./ Одягаю светр і шалик. «Під» і «на»./ Утрьох їм можна все./ Навіть ділити на нуль»).

BLUE_LINEАвторці «Супергероїв» важливо прояснити причини непорозуміння, зрозуміти – де пролягають межі людського конфлікту, адже люди грубі, їхні висловлювання гострі

BLUE_LINE

Олені Гусейновій, без сумніву, хотілося би бачити цей світ добрішим: «Бачиш недобрих людей» – і світло заламується, якщо на них дивитися. Тому авторка й намагається збудувати свою реальність лише з добрих, тих, хто несе радість. Людина меншає і поступово може зникнути зовсім, а тому збереження в собі здатності думати, відчувати – це цінність. «Людину в мені можна/ з’їсти нараз./ Вистачить одного/ широко відкритого рота,/ одного міцного притиску щелеп,/ одного ковтка»: світ ліричної героїні на стільки хороший, що навіть любовні страждання перетворюються на радісні очікування.

Посеред класичних колізій Гусейнова намагається розібратися і в конфлікті сучасних, адаптованих героїв «Снігової королеви». Так, є три листи («Кай – Ґерді», «Маленька Розбійниця – Ґерді», «Ґерда – Каю»), які, щоправда, не проливають жодного нового світла на андерсенівську загадку: Кай запрошує (очевидно, не вперше) Ґерду приїхати в гості, розповідаючи їй про своє життя («У мене тут/ невелика кімната,/ але вміщається все./ Стіл, крісло, ліжко/ і холодильник»); Маленька Розбійниця, зі свого боку, дражнить Ґерду та намагається відгородити себе від неї; а Ґерда, натомість, є холодною й непорушною («І – ні, я не приїду./ Бо не люблю цей твій/ Печерськ». Різкий діалог двох уже дорослих людей – Кая і Ґерди – не дає зрозуміти: чому вона на нього досі ображена, адже холодильник і лід – не ті гострі кути, які розділяють героїв, а лише метафори, які тут, вочевидь, не наближають, а віддаляють можливість порозуміння.

Не менш складними видаються і подружні стосунки Орфея, який готовий творити за будь-яких умов і обставин, та Еврідіки, яка вимагає уваги і готова йти проти принципів. Так, через відсутність слуху вона не хоча чути пісень без назв: «Я не море тобі – / мене не вгамуєш так просто». Зате, наче пазл, складається з трьох позицій одна історія в поезії «For Family Only»: Альби, яка померла, Адама, який помер, і Лали, яка оберігала спокій обох і також померла. У тексті немає трагедії та контексту: що всі вони значили у житті одне одного, чому відхід одного стає травмою та точкою неповернення для іншого? Читач хоч-не-хоч перетворюється на детектива: він володіє інформацією про деталі побуту та може сформувати цілісне бачення ситуації («Тільки під диваном,/ біля олівця зі зламаним грифелем,/ лишилась стара перепустка./ Адам на ній посміхався»). Однак може статися і по-іншому.

Візуальний бік поетичної збірки – вражає. Те, як «Видавництво Старого Лева» видає поезію, викликає щирий захват: тут і сучарт із мозаїками Жанни Кадирової у «Метрофобії» Мирослава Лаюка, і образи чоловіків, жінок, дітей та міст у книжці Юлії Мусаковської, й атмосферність поетичних листів Маріанни Кіяновської та Мар’яни Савки. Спільні проекти творчого об’єднання «Аґрафка» – беззаперечна перемога видавництва. У «Супергероях» від першої й до останньої сторінки саме «супергеройство» – витримане, адже візуальна історія прочитується навіть окремо від тексту. Там є все: від масок і можливості «вдягнути» супергероя, до його команди і автомобіля, побуту і допінгу.

sypergeroi_5

Та найбільша загадка книжки – невідповідність назви (правда, поясненої у прикінцевому інтерв’ю), концепції та оформлення книжки її змісту, тобто власне поетичним текстам. Авторка розмірковує про те, хто ж такий «супергерой», а промо збірки всіляко наголошує на тому, що герої та героїні цієї збірки точно є з префіксом «супер-» та володіють усілякими над-можливостями і над-силами.

Проте ліричні герої не протистоять нічому і нікому злому та здебільшого не змінюють зовнішній світ, а тому й відповідей на запитання штибу «чому Бетмен не може просто вбити Джокера», які Гусейнова прагнула надати читачеві, – немає. Так само це не є збірка, де яскраво вираженою стає тема героїзації як такої: якщо пересічні люди з їхнім побутом та душевними переживаннями враз стають кимось геть іншими, тоді певно може йтися про перекодування світу «простих смертних» на світ «супергероїв», із випрацьовуванням, скажімо, нових відповідних термінів і механізмів. Звідки росте ця концепція і як вона ще (окрім оформлення) тут втілюється – незрозуміло. І зрозумілим врешті лишається тільки те, що книжка постає спробою «маскулінізувати» жіночу лірику, зробити її, якщо хочете, ефектнішою. Який не який, а теж результат.

Читайте також: Книжкові новинки сезону: поетична дюжина

Авторки всіх трьох книжок перебувають у непевному стані, вони намагаються зрозуміти: місто, далекий/близький схід, власні почуття. Хоча спільним для усіх трьох збірок є не лише те, що вони вийшли восени, але й наявність образу Ноєвого ковчега на різних етапах поетичного висловлювання: прийняття, сумніву та не-усвідомлення. Так, якщо героїня Елли Євтушенко після великого потопу не планує змінювати світ і бере у свій ковчег всіх без винятку, обіцяючи їх виправити («я буду, подібно до Ноя,/ збирати в скриньку наляканих перехожих/ я їх там вилущу, я їх там вирощу, я їх випещу,/ потім вода відійде – і я всіх випущу»), то ковчег Вікторії Дикобраз, пливучи серед затопленого Львова, гостро ставить питання: кого саме слід рятувати, а кого ні, не покладаючись виключно на природній відбір («Зізнайся сусідам на пласі,/ чи варта жінка така,/щоб її вартувати»). Тоді як усвідомлення місії Ноя та проблеми вибору у героя Гусейнової лише попереду: «Їй було шкода того чоловіка, /який прожив довге життя,/ не сходячи з риболовецького траулера».

Помічаючи це, можна сміливо припустити, що саме така ідея – кого брати до умовного ковчега, а кого залишити ззовні, хто є парою до кожної тварі, а хто може бути самотнім; ковчег як місце концентрації творчих енергій і ситуація вибору як серйозного виклику – і розроблятиметься у мистецтві в 2017-му році.

napys1

  • дослідникам і дослідницям урбаністики;
  • хто давно хотів отримати бодай якусь із премій видавництва «Смолоскип», але ніяк не вдавалося;
  • закоханим або тим, кому не вистачає почуттів посеред сірих буднів.

napys2

  • тим, для кого поезія Ліни Костенко – не лише еталон, але і єдиний варіант існування поезії в цьому світі;
  • усім, кого не цікавить процес пізнання цього світу;
  • тим, для кого термін «творча молодь» – образлива лайка.

 

Чільне зображення – ілюстрація творчої майстерні «Аґрафка» 
із поетичної збірки «Супергерої» / starylev.com.ua
Поделиться в facebook'е Поделиться вконтакте Поделиться в twitter'е

Щоб залишити свій коментар, будь ласка, увійдіть через аккаунт Vkontakte чи Facebook

*

Соцмережi
artarsenal bookforum publish messe