Читомо > Видане > «Блюз кентаврів» Яна Ваґнера: переклад як спроба наближення

Видане

«Блюз кентаврів» Яна Ваґнера: переклад як спроба наближення

12.09.2017 0 Автор:

Ян Ваґнер. Блюз кентаврів / переклад Петра Рихла, Марка Бєлорусця та Юрія Андруховича. – Чернівці : Видавництво 21, 2017. – 176 с.

15 вересня на XXIV Форумі видавців відбудеться подія справді непересічна – презентація збірки віршів «Блюз кентаврів» Яна Ваґнера від видавництва «Книги – ХХІ». «Читомо» вже встигло прочитати збірку й розповість, що характеризує творчість Яна Ваґнера, як перекладалися його тексти й чим збірка здатна зацікавити українського читача.

Сучасного німецького поета Яна Ваґнера в нас майже не знають. Не знають, хоча саме він у 2015-му році отримав престижну Премію Ляйпцизького книжкового ярмарку, вочевидь, змусивши журі передивитися власне визначення поняття «белетристика». Не знають, як і багатьох інших лауреатів Премії Георґа Бюхнера (Georg-Büchner-Preis), на що кілька років тому з прикрістю вказував Марк Бєлорусець у розмові з Євгеном Стасіневичем.

Ця премія була офіційно заснована 1923 року. А з 1951 року вона стала виключно літературною й присуджується щорічно автору, чия літературна творчість із неймовірною силою слугує німецькій мові та німецькомовній культурі. Її лауреатами були, серед інших, Ґоттфрід Бенн, Марія Луїза Кашніц, Еріх Кестнер, Макс Фріш, Гюнтер Айх, Пауль Целан, Інґеборґ Бахман, Генріх Бьолль, Томас Бернгард, Уве Йонсон, Еліас Канетті, Петер Гандке, Ельфріда Єлінек та Йозеф Вінклер.

Читайте також: 4 німецькомовних поетів Meridian Czernowitz та їхні вірші

Тим більше тішить, що зусиллями трьох перекладачів, чиї імена не потребують додаткового представлення, – Петра Рихла, Марка Бєлорусця та Юрія Андруховича – українському читачу запропонують, за визначенням Юрія Андруховича, стати «ваґнеріанцем». Окремі вірші перекладачі вже зачитували на поетичному фестивалі Meridian Czernowitz, під час Книжкового Арсеналу, на засіданні Німецької академії мови й поезії у Львові, а також під час Форуму видавців. Тепер вони виходять одним виданням. Упорядницями поетичної збірки виступили Марія Шубчик і Тетяна Супрун, а підтримку надав Ґете-Інститут.

Марк Бєлорусець в інтерв’ю для «Читомо»: «У мене була книжка Вагнера. Книжка вибраного. Вона називалася «Selbstporträt mit Bienenschwarm». Непогана назва, еге ж? Отже, на обкладинці, замість усіх цих символів, що в українському варіанті, були бджоли. Я гортав книжку й шукав вірші, які до мене промовляють. Які стоять близько до мого світу.

andruhovych_bilorusec_ryhlo

Саме ці вірші я спробував перекласти. Там були вірші, які до мене промовляють, але до яких я не можу говорити. Я пробую перекласти – і не вдається. Вони чудові, вони подобаються – але не виходить. І я змушений цього не зробити. Я не можу зробити так, щоб вони щось промовляли не тільки до мене, але й до російськомовного читача. Ось які жахливі зізнання для Вас»

Обкладинка української книжки, яку тримає в руках Марк Бєлорусець, і справді відрізняється. Вона не тільки різниться від обкладинки німецькомовної збірки Яна Ваґнера, але й вирізняється з-поміж обкладинок багатьох вітчизняних видань, навіть якщо взяти видання «Книги – ХХІ». Помітно, що серед обкладинок в останні роки переважають «спокійні» кольори – «тіффані», рожевий, червоно-білі.

line

«Блюз кентаврів» одразу впадає в око на означеному тлі своєю помаранчево-фіолетовою палітрою. Так само й ілюстрації Ярослава Філевича, якими рясніє збірка, не бояться експериментів і не поступаються дещо викличною яскравістю обкладинці: малинові, чорні, жовті, зелені, червоні.

line
Ярко Філевич ділиться з «Читомо»: «Усе почалося з плакатів. Спершу була виставка плакатів на Книжковому Арсеналі, присвячена поезії Яна Ваґнера, організована Ґете-Інститутом.

Я мав змогу вернутися в улюблений жанр плакатів, знову вирізати з паперу і створювати нові образи під впливом неймовірних віршів. Мабуть, задоволення, яке отримав від цього проекту, було настільки великим, що до підготовки книжки і створення нових ілюстрацій я взявся без вагань і роздумів. Знаєте, видання я ще не бачив, але чекаю його як зустрічі з давнім другом. Цікаво, що з цього вийшло».

coverVagner

.

selbstporträt mit bienenschwarm
bis eben nichts als eine feine linie
um kinn und lippen, jetzt ein ganzer bart,
der wächst und wimmelt, bis ich magdalena
zu gleichen scheine, ganz und gar behaart

von bienen bin. wie es von allen seiten
heranstürmt, wie man langsam, gramm um gramm
an dasein zunimmt, an gewicht und weite,
das regungslose zentrum vom gesang…

ich ähnele mit meinen ausgestreck-
ten armen einem ritter, dem die knappen
in seine rüstung helfen, stück um stück,
erst helm, dann harnisch, arme, beine, nacken,

bis er kaum noch rühren kann, nicht läuft,
nur schimmernd dasteht, nur mit ein paar winden
in seinem innern, etwas alter luft,
und wirklich sichtbar erst mit dem verschwinden.

 

Jan-Wagner-2.

автопортрет зі бджолиним роєм

переклад Петра Рихла:

покіль ніщо, лише тоненька лінія
на місці уст – і бороди скіпець.
що набухає, поки з магдаленою
не стану схожим, волохатий весь

від бджіл, які злітались, невситимі,
і так повільно, лиш за грамом грам
в бутті зростали, у вазі й об’ємі,
незрушний центр співаючих мембран…

з руками розпростертими, бокатий,
я, наче лицар, що йому гуртом
допомагають одягнути лати –
корсет і панцир, шпори і шолом,

аж поки ворухнутись катма сил.
тож він стоїть у мерехкім сіянні,
лиш декілька вітрів здувають пил,
і зримим він стає лиш у зниканні.
.

Безліч образів, які зринають із поезії Ваґнера «роєм бджіл», схоплені ним із найтривіальнішого і найбуденнішого, звідки, за його концепцією, і народжуються лірика. Метафорика віршів – це щось приголомшливе. Дивовижно, як скажімо, можна крутити шапку гриба, приставивши до вуха, – і уявляти підбирання комбінації до відкриття сейфу. Як, сидячи в перукаря, побачити в обстриженому волоссі на підлозі повсталу проти тебе чернь?! А замість кліщів під сорочкою уявити булавки: «так знімає / з нас мірку кравчиня дика природа».

Чайний пакетик для нього – це рачок на річковому дні, зв’язковий між низом і верхом. Хвіст хамелеона подібний до єпископського жезла. Чорний рояль нагадує поету змерзлий ставок із його дитинства. А равлик – не що інше, як кораблик у травах. Маленькі мушки насправді є завислими в повітрі літерами з газет, шум із мотоциклетного мотора – дзижчанням зграї шершнів. Цей список можна продовжувати, але ми втримаємось від цього, щоб не зменшувати насолоду майбутніх читачів від розсипаних у збірці відкриттів. І зацитуємо те, що Марк Бєлорусець розповів «Читомо» про відкриття, зроблені ним під час перекладу:

Читайте також: Завадський: Поезія – це щось особисте, тому важче знаходить читача

«Для мене кожен переклад – список невдач. Ти точно знаєш, що тобі не вдалося все перетягнути в іншу мову. Але ти щось переніс. Чим хороший Ваґнер – чудові метафори. Є у нього прозорі, дуже точні образи. А є складніші. Ти можеш ці метафори спробувати передати. Ти йдеш за ним. Але ти точно знаєш, що на німецького читача метафора, для якої ти шукаєш російський еквівалент, звучить по-іншому. Ти намагаєшся щось таке створити. Хоча б показати, як Ваґнер робить цю метафору.

.

Vagner-cover

.

Я Вам наведу один приклад. Є один віршик, його перекладав Андрухович, перекладав я, «kleiner krähenhymnus». Там є такий образ – «wüstlinge im porzellanladen / einer magnolie». Знаєте, хто такі «wüstlinge»? Ну, грубо кажучи, хулігани. Є російська приказка – «как слон в посудной лавке». І є німецька приказка, вона така ж, як російська, майже схожа, але тільки майже: «як слон у лавці, де продається кришталь». Різниця, здавалося б, невелика. І що робить Ваґнер? «wüstlinge im porzellanladen / einer magnolie». Я не розумію! Я навіть написав листа Яну і питаю: «Де ти бачив porzellanladen einer magnolie? Я її хіба бачив? Так, в англійському парку є магнолія, то й що? При чому, при чому тут магнолія? При чому порцелянова лавка?».

І тут мені пан Ваґнер пояснює: «Це ж так просто. Квіти магнолії, якщо подивитися збоку, схожі на перегорнуту чашку. А чашки бувають із порцеляни. Тому порцелянова крамниця. Це так просто, невже ти не розумієш?». І що я можу написати? Андрухович написав: «гульвіси в порцеляновій ятці магнолії». Що таке порцелянова ятка, ми залишимо на совісті Юри Андруховича. Я теж морочив собі голову, ламав. З глузду можна з’їхати. Але мені хотілося, мені вірш страшно подобається. Я страх як люблю круків. У цьому проблема моя. Я написав іще гірше, я написав: «посланцы небывалой тьмы, / грозят хрусталь магнолии / весь расколотить». А це вже справа читача – уявити «хрусталь магнолии». Ну, що сказати? Отак я підманув читача вперше. І не востаннє».

Читайте також: Поезія дивану й суфійство у літературі кримських татар: конспект лекції

Для поетичного світу Яна Ваґнера, отже, цілком логічно й просто поглянути на квітку магнолії – і уявити перегорнуту чашку. Щоб пояснити собі «незнайомий» образ, наблизитися до нього, Ваґнер від нього парадоксальним чином віддаляється, підбирає йому відповідник серед уже знайомих. Його світ – це величезний світ аналогій, світ, де одне пояснюється через інше й таким чином вписується в авторський міф. Світ, де панує імагінативна логіка. Для подорожі ним читачу – й ліричному «Я» – потрібна особлива оптика: погляд водночас по-дитячому зачудованими та відсторонено-очудненими очима. Вірш будується за принципом загадки, відповідь на яку пропонується намацувати разом:

schlehen

was war so blau wie abende im herbst
oder schwarz wie die bibel? hing durch nebelschleier,
oktoberschauer, war so herbe, herbst,
daß alles sich zusammenzog? die schlehe.

wir zogen ihnen nach dem ersten frost
am waldrand entgegen: busch um busch barbaren,
verschanzt hinter den dornen – und vereist
der boden, wo wir knieten, nach den beeren

zu tasten, ihrer zarten und damas-
tenen haut, um vorsichtig hineinzugreifen,
zu suchen wie der ungläubige thomas
im wundmal. zeit genug, um abzuschweifen,

an anderes zu denken – an osmose,
die nächste klassenarbeit, nylonstrümpfe,
an nina wriggers’ brüste und den kosmos,
der irgendwann in naher zukunft seine
grenze, jenen punkt der großmöglichen
ausdehnung erreichen und zu schrumpfen

beginnen würde, himmel, länder, schule
und stadt, wie selber, bis die ganze welt
von nichts als einem zweiglein hinge: schlehe.
kein wunder, wie schwer die eimer waren, gefüllt

mit tiefster bläue. hinter uns die sträucher –
ein text, fast ganz befreit von den vokalen,
ein dickicht, ein paar wirre federstriche.
die reste überließen wir den vögeln.

колючі сливи

переклад Петра Рихла

що бувало таким голубим як вечори восени
або чорним як обкладинка святого письма? що
звисало в туманнім серпанку,
жовтневим тремтінням, бувало терпким, наче осінь,
аж стискалося все? колюча слива.

ми вийшли їм навстріч після перших морозів
на узліссі: за кожним кущем чужинці,
що окопалися за колючками – і замерзла
земля, де ми вклякали, шукаючи ягід,

щоб доторкнутись до їхньої ніжної, шов-
кової оболонки, щоб обережно діткнутись до них,
наче невірний тома до рани.
часу вдосталь, щоб відхилитись від теми,

подумати трохи – про осмос,
наступну контрольну роботу, панчохи з нейлону,
про груди ніни віґґерс і космос,
який у найближчі часи
досягне своєї межі,
апогею розширення, щоб розпочати

знову стискатися, небо, різні країни, школа
й місто і ми самі, аж поки усенький світ
не звисає з єдиної з гілки: слива.
тож не дивно, що такими важкими стали відра, повні

найглибшої голубизни. за нами кущі –
текст, майже вільний від голосних,
гущавина, кілька довільних штрихів пером.
решту ми полишаємо птахам.

Jan-Wagner

Перекладати Яна Ваґнера нелегко, й не тільки через насичену метафорику його віршів, але й через фонетичну забарвленість, яку українською мовою складно відтворити. Петро Рихло зазначив у розмові з «Читомо»: «Інколи б’єшся, б’єшся, інколи втрачаєш надію, а потім воно десь вигулькне раптом, несподівано, коли ти навіть про нього не думаєш. Тому що воно в підсвідомості залишається. Воно мучить тебе в підсвідомості». На думку Марка Бєлорусця, консультуватися в цьому питанні з автором – це часто-густо «пусте діло». Адже переклад – це, за його словами, «коли шукаєш виходу і знаходиш інший вихід. Ти не йдеш за поетом, а йдеш за мовою. Так буває. І тоді раптом виходить щось таке класне, а раптом виходить пшик». Про місце так званої «неперекладності», з яким йому довелося зіштовхнутися, розповів нам Петро Рихло:

Є у Ваґнера фонетична гра у вірші «giersch» – «яглиця». Тут він відтворює уже звучанням цього слова шум – «giersch», – і ти відчуваєш, що все це буяє, оця вся яглиця скрізь, вона ж така рослина, яка, по суті, паразитична, її намагаються всі викорчовувати, а боротьба проти неї безперспективна, бо вона все одно росте. Але, оскільки в українській мові немає іншого слова для «giersch», то я вже виходив зі слова яглиця і намагався всі ці звукові компоненти припасовувати до українського «яглиця», наприклад, яглиця, білолиця, біла квітка – і так далі.

Читайте також: Оголосили переможців конкурсу перекладів Metaphora-2017

До схожого експерименту доводиться звертатися також Юрію Андруховичу в вірші «botanischer garten» («ботанічний сад»), майстерно передаючи фонетичну гру в словах «wachs» «gewächs/haus»: «das licht aristokratisch fahl wie wachs – / sah ich am hügel gläsern des gewächs – / haus, seine weiße rippen» в українському перекладі звучить як «і світло що бліде як бламанже – / на пагорбі я бачив оранже – / реї білі ребра». Для того, аби зробити виклад зрозумілим, Макр Бєлорусець часто вдається до радикальної зміни авторської пунктуації, як-от у вірші «erinnerung an las vegas» («воспоминание о лас-вегасе»). Трапляються також деякі свідомі перекладацькі неточності, які, втім, не спотворюють загального змісту.

Так, наприклад, Марк Бєлорусець у вірші «im norden» («на севере») замість «verlorene zehnpfenningstücken» («потерянные десятипенсовики») пише «потерянные монетки». Юрій Андрухович дещо вільно перекладає в вірші «chamäleon» («хамелеон») слово «abstand» («дистанція») у рядках: «ein astronom / mit einem blick am himmel und dem andern / am boden – so wahrt es den abstand / zu beiden». Виходить: «астроном / що одним оком до неба й іншим / до землі – так він зберігає баланс / між першим і другим». Наприкінці того ж вірша хамелеон не «ховається серед світу», а «розчиняється в барвах світу», тоді як в оригіналі: «doch es regt / sich nicht, verschwindet langsam zwischen / den farben. es versteckt sich in der welt».

Читайте також: Найочікуваніші художні переклади до Форуму видавців

А у вірші «alter biker» («старий байкер») виходить трохи незрозуміло, хто ж, ситий, відлітає, з’ївши всіх японських коропів: «zehn japanische karpfen darin, dann sieben, zwei, / bis er den grauen reiher sah, der satt / davonflog» – «десять японських коропів, потім лиш сім, потім два, / аж поки не уздрів сіру чаплю, яка ліниво / злетіла над воду». А у вірші «blues im august» («блюз в августе») у перекладі Марка Бєлорусца йдеться радше не про абстрактні «берега», а про «сушу», про наближення до якої сповіщає біблійного Ноя голуб, приносячи оливкову віть: «das warten, dass ein brief im kasten flattert, / der weiße vogel mit der nachricht: land» – «жду я: / в ящик запорхнет письмо / белой птицей с вестью о берегах». Проте можна цілком погодитися з Петром Рихлом, який із цього приводу стверджує:

line«Прозу можна більш-менш адекватно перекласти. Але кожен поетичний переклад – це певне наближення, це певна апроксимація тільки.

line

Тому існують багато варіантів віршованих перекладів. Жоден перекладач не може відтворити всі конотативні значення, які закладені у вірші. Він чимось жертвує, щось компенсує, він дає свою інтерпретацію, але, звичайно, це не може повністю замінити оригіналу. Тому поряд я завжди даю оригінал».

І все ж не виходить обійти увагою моменти – посутні, але неприємні, – які в наступному накладі можна було б покращити або усунути. Перш за все дрібку недоглядів, таких як велика літера, якої у Ваґнера немає і яка, очевидно, виправлена далеким від поезії комп’ютерним розумом з маленької на велику після крапки на сторінках 81, 116 та 28. Також залишилися непоміченими відступи між словом та наступною комою на сторінках 84 (після «люди») і 91 (після «них» у примітках). Вигулькнули зайві коми на сторінках 45 (після «мийка» та після «нічого»), 115 (після «споживав») та 120 (після «грози»), натомість не поставлена кома – яка, погоджуюся, не завжди має стояти в поезії, та все ж тут малася на увазі, – на сторінці 91 (після «сага»). Прикро також за типографську помилку «Got» замість «God» в епіграфі на сторінці 92.

.

Vagner-cover

.

Існують у виданні й перекладацькі неточності, які зміст таки переінакшують. Так, у вірші «champignons» («печериці»), перекладеному Андруховичем, «alles was gut ist, sagte sie, / füllt man mit wenig mehr als mit sich selbst» (буквально: «усе що добре, казала вона, наповнюють чимось трохи більшим, ніж собою») передано як «усе що добре, казала вона, / слід наповнити ще кращим тобто собою». А коли йдеться про вже згадуване вигадливе порівняння прокручування шапок грибів із підбиранням комбінації сейфа («später in der küche hielten wir / die pilze ans ohr und drehten an den stielen – / wartend auf das leise knacken im innern, / suchend nach der richtigen kombination»), перекладач використовує не надто відповідне слово «єднання»: «пізніше на кухні ми прикладали / гриби до вуха й викручували їм ніжки – / в очікуванні ламкого хрускоту, / в пошуках істинного єднання».

У вірші «guerickes sperling» («горобець ґеріке») в перекладі Андруховича замість «прорізав» варто б написати «прорізали», адже дійовою особою в реченні виступає не Пацифік, а плавники: «der globus auf dem tisch, wo eben erst / neuseelands rückenflosse den pazifik / durchschnitten hat, und wie aus weiter ferne / das zähe trotten eines pferdefuhrwerks» в оригіналі – «на столі глобус, на ньому вперше / нової зеландії спинні плавники пацифік / прорізав, і наче з дальньої далини / лунке двиготіння кінного екіпажу».

Читайте також: 10 зіркових гостей Форуму видавців 2017

У вірші «quittenpastete» («айвове повидло») пан Юрій, очевидно, розуміє «schemenhaft» як «той, що робиться за схемою», тоді як насправді йдеться про «схематичні» й «нечіткі» рухи в випарах соковарки: «wir schnitten, / viertelten, entkernten das fleisch (vier große / hände, zwei kleine), / schenemhaft im dapmf des entsafters, gaben / zucker, hitze, mühe zu etwas, das sich / roh dem mund versagte». В українському перекладі стоїть натомість: «ми краяли, / четвертували, відривали від кістки м’якуш (чотири / великі руки, дві менші), / згідно з інструкціями до соковарки, докладали / цукру, вогню, зусиль до чогось, що сирим / не любить піддаватися піднебінню». Також, можливо, суто через неуважність при остаточному наборі тексту Адам, перша біблійна людина, перетворюється на Адамса в вірші «der westen» («дикий захід») в перекладі Андруховича: «all das tragen wir / in adams alte karte ein, benennen / arten und taten» – «усе це ми вносимо / до старої мапи адамса, даємо назви / всьому що бачимо».

line

Ян Ваґнер – гравець інтертекстами та перекладач американських та британських поетів, тож окремою й неоціненно вагомою роботою українських перекладачів стали примітки, без яких розуміння деяких віршів було б неповним.

line

У післямові до «Блюзу кентаврів» Юрій Андрухович зазначає про них: «Історія піратського ватажка Штертебекера, а точніше, його привселюдної страти через відрубування голови, чи, скажімо, випадок жертовного бідолахи-горобця, що його смерть винахідник вакууму Отто фон Ґеріке демонструє публіці як доказ свого винаходу, вже й самі по собі вражають. У Ваґнеровому, на межі з легко-пародійним, переосмисленні вони виростають понад усі свої конкретно історичні та розмито-леґендарні сенси й стають універсальними поетичними шедеврами іншої, можливо, навіть і не теперішньої, а прийдешньої свідомості». І під цим як навернена Андруховичем «ваґнеріанка» не можу не підписатися.
.

napys1
• переконаним ваґнеріанцям
• тим, хто досі знав тільки про Ріхарда Ваґнера
• прихильникам сучасної німецької поезії
.

napys2
• тим, хто не любить загадок
• тим, хто не готовий «белетристикою» визнавати нічого, крім прози

Поделиться в facebook'е Поделиться вконтакте Поделиться в twitter'е

Щоб залишити свій коментар, будь ласка, увійдіть через аккаунт Vkontakte чи Facebook

*

Соцмережi
artarsenal bookforum publish messe