Book Forum

Худoжники на рoзвopoтах: як Пікассo, Матісс і Далі створювали артбуки

09.11.2018

Бачите помилку в тексті — виділяйте фрагмент та тисніть Ctrl + Enter

Багато хто вважає, що книжки існують лише для письменників, що це саме їхня форма самовираження. Але дуже часто художники та дизайнери також полюбляють зайти на цю територію й скористатися перевагами книжкового формату для реалізації власних візуальних ідей. Про те, як найвідоміші художники-модерністи створювали арт-буки, чому Пабло Пікассо вважав себе нездарою та яку моду у книговидавництві започаткував Далі, на 25-му Book Forum розповідала мистецтвознавиця Діана Клочко. 

Всі ми прекрасно знаємо тріаду художників-модерністів. Це Пабло Пікассо, Анрі Матісс і Сальвадор Далі. З одного боку, про них багато сказано і написано, в Україні, зокрема. Але з іншого, ми дуже мало знаємо про книжки, над якими вони працювали. А це дуже цікаво, тому що саме вони змінили уявлення про те, що таке книжка художника, що таке арт-бук. Цікаво поговорити про цінність і вартість цих книг і про те, чому всі вони стали раритетами.

Пабло Пікассо і його боротьба з текстом

Пікассо у 20-х роках створив велетенську серію, яка зверталася до класичного мистецтва, до античності як такої. Вона була мальовничою, але у 30-х роках у нього ніби забрали колір і він перейшов у графіку, опанував техніку офорта. В 1934 році Пабло Пікассо ілюструє «Лісістрату» 6-ма офортами, вибраних видавцем з 18-ти створених художником за угодою.

Книга друкувалася в Парижі лімітованим накладом і коштувала 150 доларів. Кожен екземпляр був підписаний художником особисто. Зараз найдорожчий той примірник, на якому автор зробив помилку. Він зберігається в музеї. Тепер одна з цих книг коштує не менше 12 тисяч доларів. У цих роботах скрізь присутня еротика, тому що в той момент Пікассо переживає бурхливі стосунки з двома жінками, і ця енергія переливається в його графічні серії. Водночас, композиція офортів дуже легка, в ній чоловіки виступають зовсім не згустками войовничої хіті, а такими собі «хмарками».

Найзнаменитіший малюнок цієї збірки, який ви побачите майже в усіх монографіях про Пікассо, – образ миру, в якому чоловіки припинили війну і «зайнялися миром». Мир – це любов, сексуальний акт, чоловік, що обіймає жінку.

Художник залишився незадоволений цими роботами. Для себе він зрозумів, що книжки це те, в чому він не може бути до кінця вільним, тому що його обмежує текст. Йому постійно треба з ним боротися, але текст все одно залишається важливішим. Ця боротьба була ним програна, і, дійсно, після Другої світової війни він нічого не ілюстрував. Пікассо назвав роботу з книгами особистою невдачею і деякі з них навіть не хотів тримати у себе вдома.

«Лісістрата» – остання книга, над якою працював художник. Пізніше офорти з неї викупив музей сучасного мистецтва (MoMa). Але скільки заплатили за роботу автору ніде не зафіксовано, тому ми не розуміємо як вартість, яку заплатили автору, співвідноситься з тією, за яку їх продали МоМа.

 

Анрі Матісс і робота над чужими помилками

Друг Пікассо Анрі Матісс, який знав все про його графічні намагання, зробив правильні висновки з невдачі Пабло. Найвдаліша книжка Анрі – «Джаз» – виходить 1947 року. Це комплект з 20 кольорових аплікацій, декупажів, трафаретного друку на папері. Вона була надрукована накладом 250 примірників, з них 120 – з підписом автора. Зараз її вартість оцінюють приблизно у 150 тис. доларів, а окремі розвороти – приблизно у 25 тисяч. Оригінали належать центру Жоржа Помпіду і художньому інституту Чикаго.

В чому секрет цієї книжки? Тут є те, чого не було у Пікассо. Пабло створював сюжет, який не співвідноситься з усім тілом книжки. Матісс, натомість, мислить розворотами. Художник працює з усім текстом, зображеннями й навіть білими пустотами. Він використовує склейку, яка складається з невеличких шматків, і це дає дуже складну палітру. Листи він спочатку покривав гуашшю. Тобто не використовував стандартизовані кольори, а підбирав їх художньо. В цій роботі застосована абсолютно несподівана для 1947 року інтенсивність кольору.

Це, на думку Матісса, є принципом джазових варіацій. Наприклад, коли ми вдивляємось в плями, вони інколи кореспондуються з тим, що написано, інколи ні. Насправді, ми дивимося не стільки на те, що зображено, а на те, як. Напевно тому, автор змінив назву з початкової «Цирк» на відому нам – «Джаз». Неможливо сказати, що це масова книга, це книга для кожної окремої людини, яка бачить свій зміст.

Друге, що відрізняє Матісса від Пікассо – розуміння важливості ритму. Художник робить всі свої ілюстрації в певній ритмічній послідовності, їх можна порівняти з цирковими номерами, але також і з джазовою імпровізацією. «Джаз» – антигеометрична книжка. Автор розбиває всю структуру внутрішньої геометризації книги (ренесансну структуру) і творить свою. Варто також сказати, що художник вирізав частини аплікації без попереднього малюнку, що додає цінності. Якщо ми подивимося на окремі декупажі, то побачимо, що не всі їх частини точно вирізані, деякі з них просто відірвані. Це спонтанна творчість художника, коли він вирізає несподівані форми й комбінує їх.

У «Джазі» вперше бачимо блакитний жіночий силует подібний на амфору. Пізніше Матісс фантазує з жіночим торсом. Це його відсилання до античності, один із моментів, який привів до його найзнаменитішої серії «Блакитних оголених» в 1952 році. Тема блакитної жінки стає ніби заповітом його творчості. І ця абсолютно абстрактна ідея, змінила поняття монохрому як такого. Загалом, саме творчість Матісса – це перехід між мистецтвом першої та другої половини XX століття.

 

Сьогодні перевидання «Джазу» Матісса від «Taschen» коштує всього 180 доларів, окремий оригінальний розворот – 43 000 доларів, оригінал книги 1947 року не продається.

 

Читайте також: Книжкові проекти на Behance: поп-ап, мандри та поезія

 

Сальвадор Далі й Гала-обіди

Сальвадор Далі займався ілюструванням книжок в 50-60-х роках. Він мав угоду з одним видавцем, для якого робив ілюстрації, але раптом вирішив зробити авторську кулінарну книгу «Les Diners de Gala» в іншому видавництві. Звідки ідея кулінарної книги? В 50-х роках, мешкаючи в Америці, пара влаштовувала неймовірні вечірки. Кожну з них оформлював сам Далі, а особливу увагу приділяли їжі та її подачі, вишукували особливі рецепти, працювали з рестораторами. Тому барокові столи з ілюстрацій в книжці – не колаж, а реальні фотографії.

Книжка дуже різнорідна, неоднакова, на розворотах є ще й маленькі малюнки, окрім ілюстрацій. Це своєрідне відсилання до книжки Пікассо, пам’ять про художника. Далі знав, що він робить, що цей сюжет можна використати, ввести в композиційну структуру.

Були й інші провокативні речі. Наприклад, робота, на якій зображена людина, в якої на ложці лежить музичний інструмент. Тобто сюди закладена ще й ідея музичного ненажерства. Поруч з контроверсійними роботами були й ілюстрації, де Далі виступає графіком. У цих тонких графічних лініях є перегуки з Пікассо і Матіссом. «Les Diners de Gala» має величезну кількість різноманітного матеріалу, який мало поєднується між собою. Хіба тим, що весь він створений Сальвадором Далі.

Він дозволив собі абсолютно суперечливу за прийомами книгу, однак, вона мала шалений успіх. Ця гастрономічна книга була перекладена майже всіма європейськими мовами, було продано неймовірну кількість примірників. З кожного видання художник отримував певний відсоток, ці гроші забезпечували його до кінця життя. Пізніше видавництво «Taschen» випустило «Винарну біблію» Далі. Вони вибрали з його текстів все, що стосується вина й уклали книгу без його участі.

Так художник увів абсолютно нову тему у книговидання: кулінарію як гру у візуальне, де дизайнер і художник може показати свій смак. З того моменту, кожне видавництво вважає своїм обов’язком надрукувати книгу рецептів.

 

Читайте також: Як у київському кафе «Зиґзаґ» провели вечерю за книжкою Сальвадора Далі

 

Авторка: Олена Високолян

Підтримайте проект

Фондуючи незалежну редакцію Читомо, ви допомагаєте зростити нове покоління
професіоналів видавничої справи і збільшуєте кількість хороших книжок у світі.

Підтримайте проект