Віктор Янкевич. Копія

У звичайній сім’ї три сестри торують шлях у майбутнє. Вибір старшої зупинився на мальовничому Тернополі, де швидкими темпами будували бавовняний комбінат і заманювали дівчат перспективою не тільки гідної праці, а й наданням безкоштовного житла. Після закінчення училища молодші сестри успішно влилися в новий колектив і про краще життя не мріяли. Старша обрала іншу спеціальність і вважала, що людина створена для щастя і не повинна всю себе віддавати роботі. Йдучи за покликом серця, допустила непоправну помилку, яка стала чорною міткою в долі…
Холодний вітер перемін, що, як заморозки, вразили усе живе, приніс українцям розрив економічних зв’язків і занепад багатьох підприємств-гігантів. Жертвами недолугої державної політики стали тисячі людей, які залишилися без житла і роботи… Роман насичений багатьма подіями, які старше покоління пережило, а молоде має про них знати. Героїні кохають, народжують дітей, розлучаються, шукають і знаходять сенс буття.
Твір динамічний і захоплюючий. Для широкого кола читачів.
«Ще здаля побачив на грядках біля батьківської хати згорблену жінку. Біленька хустина, зав’язана на підборідді, закривала обличчя не тільки від сонця, а й від людей. Не встиг відчинити похилену хвіртку, як із-за причілка хати вигулькнула дівчина з мішком на плечах. Побачивши вій¬ськову людину, вона поклала ношу і зникла за хатою. «Не¬вже я такий страшний, що мене жінки жахаються», — по¬думав Яків, посміхаючись. Дівчина, мабуть, крикнула жінці, бо та враз розігнулась і спрямувала погляд на подвір’я. Потім повільно опусти¬лася на землю. Син щодуху кинувся до матері, боявся, щоб нічого лихого не сталося. Вони одночасно схилилися над непритомною, він і сусідка Василина, яка допомагала ста¬ренькій знести вирощені буряки з городу до льоху. Мудреці кажуть, що кожному Бог посилає тих людей, які їм потрібні саме на якомусь вирішальному етапі життя. Так здалось і Якову, коли вперше побачив Василину. У нього не було часу на тривале залицяння, але молодша на п’ят¬надцять літ сільська красуня відразу впала йому в око і до вечора він уже знав, що без неї звідси не поїде…»