переклад

Критика поезії та расові питання у Великій Британії

06.07.2018

Бачите помилку в тексті — виділяйте фрагмент та тисніть Ctrl + Enter

Яку роль відіграють рецензії у виданні поезії, особливо зараз, коли огляди поетичних видань з’являються у національній пресі не так часто? Зазвичай вважається, що оглядач поезії діє (якщо діє взагалі) у точці перетину видання та очікуваного зацікавлення читацької аудиторії. І хоча оглядач може оцінювати поезію для читачів, і це може підвищити обсяги продажів або зробити поета відомим членам журі конкурсів, поетичні критики поступово перетворюються на вид, що вимирає.

Поетичних журналів зі спеціалізованою аудиторією та розлогими оглядами дуже багато. Але попри те, що ряди оглядачів поезії в газетах рідшають, постійно з’являються один-два нових голоси. Іноді це окремий спеціально призначений критик поезії в газеті, часто білий чоловік, неупереджений критик за покликанням, який з’являється несподівано, щоб нагадати нам, що поезія важлива.

В культурній ситуації, коли поезію читають і купують більше, ніж будь-коли, непомітність публічного дискурсу в пресі виглядає досить дивно – особливо беручи до уваги, що за останні десять років видання поезії у Великій Британії стали більш різноманітними, вийшли на міжнародний рівень, і їхня важливість зросла.

 

Колись менше ніж 1% поезії, опублікованої у Великій Британії, була створена чорними авторами та авторами азійського походження. Ці статистичні дані, зазначені у звіті Free Verse 2005 року, що був замовлений організацією Spread the Word, зараз здаються неймовірними. З того часу, значною мірою завдяки ініціативам підтримки культурного різноманіття, запровадженим окремими особами та організаціями, зокрема The Complete Works, кількість кольорових поетів, твори яких публікують у Великій Британії, зросла і зараз становить понад 16%.

Донедавна такі поважні поетичні премії, як премія Еліота та Forward Prize, нечасто вручалися кольоровим поетам. Ситуація швидко змінилася. Але нова статистика, яку зібрав блогер-критик Дейв Коутс («Стан поетичної критики»), свідчить про те, що оглядачі та кольорові поети досі недостатньо представлені у впливових газетах та в журнальних публікаціях. Лише 4,3% оглядачів та 8,1% поетів належать до етнічних меншин.

 

Оскільки британські видавці та читачі поезії почали приділяти увагу ширшому колу англомовних авторів (і, певною мірою, поетичним перекладам), поетичні огляди знову почали відставати. Проект розвитку поетичної критики Ледбері, який розробили ми з Сарою Хоув спільно з Поетичним фестивалем Ledbury, – це спроба подолати цю нерівновагу, надавши критикам з етнічних меншин доступ до національних платформ публікації оглядів.

З жовтня минулого року Проект розвитку поетичної критики Ledbury пропонує інтенсивну, розраховану на вісім місяців кураторську програму для восьми талановитих критиків поезії – початківців з етнічних меншин, чиї огляди тепер з’являться у 10-ти поетичних виданнях: Дзіфа Бенсон, Мері-Джейн Чен, Джейд КаттлСарала ЕстречМар’ям ХессавіНассер ХуссейнШрішті Крішнамурті-Кевелл, Дженніфер Лі Цай.

 

Культура здорової та різноманітної критики, яка відбиває стан поетичної естетики, сприйняття, традиції, інновації, має відродитися.

 

У житті книги або авторського твору оглядач з’являється раніше, ніж критик або вчений, які не поспішають і повільно шукають зв’язки твору з минулим або майбутнім. Всі вони важливі (й іноді взаємодіють) для створення сильної та серйозної літератури.

 

Кайо Чінгоні попереджав в есеї 2014 року «У пошуках кровної спорідненості британської поезії»: «Звичайно, критик не може бути об’єктивним, але якщо наша культура критики чогось варта, вони мають працювати з тим, що намагається донести твір, а також з тим, що, на їхню думку, він означає. Діючи таким чином, вони застосовуватимуть структури, які надаватимуть критикам можливість представляти суб’єктивні судження як авторитетні. Такі видання, як «Guardian», «Times» та «Private Eye», володіють великим культурним капіталом, і, як у більшості літературних видань, більшість оглядачів, які пишуть для них, білі й говорять загалом про книжки, написані білими авторами, відредаговані білими редакторами».

Недостатньо просто публікувати більше поетів з етнічних меншин і вручати їм більше премій. Премії не мають перетворитися на товар і не мають замінити постійну увагу, яку критичне злиття читацьких голосів привертає до твору поета. У довгостроковій перспективі справжні та серйозні культурні зрушення мають відбутися завдяки критикам, які читатимуть книжки компетентно та з розумінням сили, за допомогою якої був створений літературний твір.

 

Авторка: Сандіп Пармар – поетеса, володарка кількох премій, професорка англійської мови та літератури Ліверпульского університету і співзасновниця Проекту розвитку поетичної критики Ledbury.

 

Публікацію перекладено Ольгою Брагіною за публікацією thebookseller.com

 

Зображення: Liverpool Echo, TourRadar, DoubleTree by Hilton

Підтримайте проект

Фондуючи незалежну редакцію Читомо, ви допомагаєте зростити нове покоління
професіоналів видавничої справи і збільшуєте кількість хороших книжок у світі.

Підтримайте проект