класика

Куліш: перший романіст, маркетолог української культури й трохи дивак

13.08.2019

Бачите помилку в тексті — виділяйте фрагмент та тисніть Ctrl + Enter

«Куліш. Пантелеймон Куліш», – саме ці слова могли б чути глядачі в усьому світі з вуст героя, створеного британцем Яном Флемінгом, якби письменник у свій час ознайомився з життєписом одного з класиків нашої літератури. І справа не в тому, що Панько Олелькович, як він часом підписувався, народився 7 серпня, і не в тому, що у його 200-річного ювілею, який  відзначаємо цього року, наявні два нулі.

Літературний критик, письменник, видавець, редактор, творець першого правопису української мови, драматург, фольклорист, культуртрегер, громадський діяч, меценат, особа неблагонадійна в очах імперської влади після справи Кирило-Мефодіївського братства, перекладач творів світової класики та Біблії, а з іншого боку – власник хутора та кріпаків, який мріяв про стотисячний капітал, ловелас з таким списком сердечних пригод, якого вистачило б далеко не на одну серію Бондіани.

 

Тож не дивно, що виставка, яка відкрилася в Музеї книги і друкарства України 2 серпня, називається «Куліш. Пантелеймон Куліш», адже вона пропонує відвідувачам подивитися на нашого героя під іншим кутом. Багатогранність Куліша розкривається за допомогою часом неочікуваних експонатів та історій, що за ними стоять.

І читець, і жнець, і з флейтою впорався

Крім вже перерахованих подвигів й талантів, Пантелеймон Куліш вмів робити меблі, грав на флейті, а також чудово малював. Відомо про серію його малюнків «Українські гетьмани», серед яких і портрет Богдана Хмельницького. Сучасники Куліша згадували, що портрет він міг намалювати швидко та з пам’яті. Наприклад, одного разу в Луцьку після повернення до помешкання, він зобразив цілу родину, яку побачив на прогулянці.

На виставці представлений портрет Тараса Шевченка, виконаний олівцем. У 1907 році його помилково занесли до списку автографів і нових творів самого Шевченка, знайдених в архіві департамента поліції. Однак підпис під малюнком, а також наявність двох подібних портретів у альбомі рисунків Куліша, свідчать про авторство останнього.

Поряд представлений й інший портрет, з якого на відвідувачів дивиться молодий Пантелеймон Куліш – це вже олійна робота пензля Тараса Шевченка. Обидва портрети надані Національним музеєм Тараса Шевченка, останній з двох тривалий час був частиною постійної експозиції музею і чи не вперше експонується за його межами.

Цього року АТ «Укрпошта» вперше випустило марку, присвячену Пантелеймону Кулішу.

Спецпогашення за участю Лариси Нікіфоренко (генеральна директорка Директорату державної мовної політики Мінкультури), Валентини Бочковської (директорка Музею книги і друкарства України) та Миколая Кочубея (творець ескізу марки до 200-річчя Куліша) відбулося на відкритті виставки. Автор надав ескіз марки для експонування на виставці, тож його ще можна буде побачити щодня, крім вівторка, з 10:00 до 17:00.

Меценат, можливо, ще й фемініст?

Після смерті Пантелеймона Куліша у 1897 році у львівському часописі «Зоря» опублікували спогад Наталії Кобринської (письменниця, засновниця першого українського жіночого товариства, публіцистка, видавчиня) про спілкування з подружжям Кулішів. Серед іншого вона згадувала, як переймалася, що Куліш, подібно до галицьких чоловіків-письменників, розкритикує перший випуск її жіночого видання «Наша доля», якому не пощастило з коректором. Однак він не тільки не зробив цього, до наступного випуску Пантелеймон Куліш прислав разом з творами Ганни Барвінок власні переклади.

«Я була ошоломлена: як той великан думки, батько українського руху, чоловік, которому не знайти рівного образованням, хоче належати до мого невеличкого, а до того так осмішеного жіночого видавництва, до которого я не могла допросити ся наших письменників! Тоді ясною стала мені ріжниця між тими, що знали лиш осмішувати мене, а тим, що не гордів, не сміявся, а помагав. А помагав він не лиш морально, але й матеріально, бо аби було чим оплатити друк і коректу, прислав від себе і від своєї дружини 120 рублів, так що другий зшиток «Жіночої долі» вийшов майже їх коштом», – згадувала Наталія Кобринська. На виставці представлений номер збірки «Наша доля».

 

Читайте також: Постать Пантелеймона Куліша як редактора та видавця

Як писати правильно? Пиши, як чуєш!

Подейкують, що без Пантелеймона Куліша не було б нещодавного Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної». У 1857 році вийшла друком «Граматка», що науково обґрунтовувала розроблений Кулішем фонетичний правопис. Автор видання вважав, що українська літературна мова повинна увібрати в себе й елементи старої мови.

 

З метою полегшення навчання дітям, а також дорослим, які були заклопотані щоденними справами, Куліш розробив «спрощений правопис», за допомогою якого учні різного віку могли навчитися читати і писати.

 

Пантелеймон Куліш поєднав теорію, практику і трохи того, що ми сьогодні називаємо PR-менеджментом, та довів успішність власного правопису, який був ефективно застосований у науковій, публіцистичній та художній літературі. Тексти надруковані «кулішівкою» можна було побачити на сторінках збірки «Записки о Южной Руси» (1856), журналу «Основа» (1861-62), роману «Чорна Рада» (1857) та в інших виданнях.

Незалежно від того, яку оцінку «кулішівці» згодом давав сам автор чи його сучасники, новий правопис виконав свою головну місію − започаткував формування сучасної української літературної мови. В підросійській Україні цим правописом послуговувалися до Емського акту 1876 року, який забороняв його окремим пунктом. Проте цей правопис ще в 60-х роках почали використовувати українофільські видання Галичини, які друкували твори Пантелеймона Куліша, Тараса Шевченка, Олекси Стороженка, Марка Вовчка, Михайла Старицького та інших українських письменників.

 

Сьогодні немає сумнівів щодо масштабів впливу Пантелеймона Куліша на процес творення модерної української мови, якою може говорити не тільки герой україномовного автора, а й Гамлет Вільяма Шекспіра.

Книжка може все

«Книжка – це не лише про гуманітарні галузі», – ймовірно подумав Пантелеймон Куліш і в 1863 році надрукував першу україномовну арифметику – «Арихметика або щотниця» Олександра Кониського (громадський діяч, педагог, письменник). Видання опублікували за громадські кошти, зібрані Миколою Костомаровим: 5000 крб для відкриття видавництва науково-популярних книжок «народові для науки». До слова, це була чимала сума, наприклад, у 1853 році Куліш придбав хутір Заріг – загалом 120 десятин землі (чорнозем, ліс, сінокіс, сад) за 2600 крб.

«Арихметика або щотниця» Олександра Кониського, опублікована у 1863 році в петербурзькій друкарні Пантелеймона Куліша, також представлена на виставці. Реклама на звороті обкладинки повідомляє, що книгу можна було придбати за «три копійки сріблом» у «Петербурзі у книгарняхъ: Д.Е. Кожанчикова и Серно-Соловьєвича, у Харкові въ книгарні Е.С. Балиной».

 

Про розвиток українського книговидання та періодики Пантелеймон Куліш дбав до останніх днів життя. У 1893 році, щоб підтримати двотижневик «Народ» (редактори Михайло Павлик та Іван Франко) та першу україномовну газету «Хлібороб», Куліш передав прибуток від своєї поетичної збірки «Дзвін», яка була видана в Женеві.

Ні дня без драми

Що спільного у Пантелеймона Куліша та Шона Коннері, крім того, що другий грав би роль першого, а не якогось там Джеймса Бонда, якби історія склалася трохи інакше?

 

Все просто, Шекспір connecting people, а точніше його драма на основі історії Шотландії – «Макбет». У 1961 році Шон Коннері зіграв головну роль у канадській телепостановці п’єси, про що він мріяв кілька років. Майже на століття раніше, у 1840-х роках, п’єсами Шекспіра захопився Пантелеймон Куліш і планував перекласти їх всі. Однак з різних причин закінчити вдалося тільки 13 драматичних творів. З них лише три вийшли друком за життя перекладача: «Отелло», «Троїл та Крессида» і «Комедія помилок». Решта, серед яких і «Макбет», були опубліковані впродовж 1899–1902 років за редакцією Івана Франка.

Життям після життя для Пантелеймона Куліша стала постановка перекладеного ним «Макбета» геніальним режисером Лесем Курбасом у 1920 році у Білій Церкві (КИЙДРАМТЕ – Київським драматичним театром). А вже в 1924 році в Києві постановку «Макбета» здійснило Мистецьке об’єднання «Березіль». Примірник п’єси «Макбет», що належав режисеру Лесю Курбасу, з його помітками олівцем, анкети глядачів вистави, диригентська партитура та світлини з вистави «Макбет», поставленої в Києві в 1924 році, надані для експонування Музеєм театрального, музичного та кіномистецтва України.

 

Також на виставці представлена оригінальна драматургія Куліша. Поштовхом до написання «Драмованої трилогії» («Байда, князь Вишневецький», «Цар Наливай», «Петро Сагайдашний») віршованою формою стала робота Куліша над перекладами п’єс Шекспіра. Більшість сцен трилогії написані п’ятистопним ямбом, прозою створені тільки епізоди за участю другорядних дійових осіб. У драмі «Байда, князь Вишневецький» Куліш накладає сюжет народної пісні «Іди, сину, пріч од мене» на долю головного героя. Цікавим засобом зображення персонажів тут також є сама мова: тільки посол московського царя розмовляє російською.

П’єси Куліша за його життя до театральної сцени не дійшли, а от сам автор до театру не тільки ходив, а й огляди писав. Наприклад, у статті «Об игре г. Артемовского в малороссийской опере «Москаль-чаривнык» він подає детальний аналіз гри актора, говорить про його високий сценічний талант, водночас вказуючи на загальні недоліки вистави, зокрема невдалий вибір українських народних пісень.

Час розкидати каміння і час каміння громадити

Праця Пантелеймона Куліша над перекладом Біблії засвідчила, що попри суперечливі та парадоксальні зміни світоглядних орієнтирів, він лишався українцем, щиро відданим своєму народові.

 

Свою роботу він розпочав 1860 року і реалізовував цей масштабний проєкт до кінця життя.

 

Першу версію перекладу Біблії Куліш здійснював не з оригіналу, а з англійського перекладу, що вважався найближчим до нього. Побутувала версія, що у 1885 році, під час пожежі на хуторі Мотронівка, був втрачений вже закінчений рукопис Біблії.

 

Однак через десять років у листі до Михайла Драгоманова Пантелеймон Куліш зізнається: «Одну тільки брехню я собі дозволив: не в пожарі згорів мій давні переклад Біблії: я спалив його в каміні, гнівлючись на земляцтво, а воно сього й не стоїть – ні по сім, ні по тім боці політичної прірви».

 

Після цього автор знайшов в собі сили розпочати роботу повторно. Вже в поважному віці Куліш вивчив давньогрецьку та давньоєврейську мови для виконання свого задуму. За його життя побачив світ лише переклад Нового Заповіту. Старий Заповіт після смерті Куліша остаточно завершили Іван Пулюй та Іван Нечуй-Левицький, після чого в 1903 році в Лондоні побачило світ перше повне видання української Біблії.

В такий спосіб, підготовка першого видання української Біблії стала символом соборності українських земель: титанічна праця колишнього нащадка козацького роду та діяча Кирило-Мефодіївського товариства була завершена вченими нового покоління, які представляли як Східну, так і Західну України.

 

Чому сучасний українець повинен знати більше про Пантелеймона Куліша? Відповідь на це та інші питання ви зможете знайти на виставці «Куліш. Пантелеймон Куліш» (Музей книги і друкарства України розташований за адресою: вул. Лаврська 9, корпус 9 – на території Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника). Експонування продовжене до початку жовтня цього року.

 

Читайте також: «Братство» Олега Криштопи: Що ховається за справами кирило-мефодіївців?

 

Зображення: Музей книги і друкарства України

Підтримайте проект

Фондуючи незалежну редакцію Читомо, ви допомагаєте зростити нове покоління
професіоналів видавничої справи і збільшуєте кількість хороших книжок у світі.

Підтримайте проект