Kyiv Photo Book International Festival

Kyiv Photo Book: уламки війни, японські фотографи та клубна культура в провінції

24.09.2019

Бачите помилку в тексті — виділяйте фрагмент та тисніть Ctrl + Enter

Минулих вихідних відбувся вже другий за цей рік фестиваль фотокниг від Kyiv Photo Book. Ярмарок і виставка приватних колекцій фотокниг і фотожурналів знову локалізувалися на першому поверсі IZONE. Цього разу все серйозніше: на майже всіх столах ― білі рукавички, адже фотокнига ― це мистецтво, вихоплене з буденності камерою окремого автора, оприявлене, переосмислене та домислене, і його потрібно берегти й примножувати. Читомо теж, із рукавичкою на одній руці та з камерою в іншій, пірнуло у цей світ.

Лекції

Просто й ліворуч ― саме таким був маршрут більшості відвідувачів фестивалю. Та якщо все ж хтось із них скористався опціями «просто підеш» та заліз «на гору круту», то перед ними відкривалася виставкова зала, а в одній із бічних кімнат ― лекційна. Тож прямуємо нагору й направо, де мистецтвознавець, куратор і фотограф Олег Малов розповідає про ринок арт-фотографії і його особливості в Україні та світі.

«У графічному дизайні я експериментую з 3D-дизайном, який можна використати й на площині», ― розповідає дизайнер Саша Биченко, гортаючи слайди з афішами та інформаційним стендом щодо створення музейного комплексу на території Бабиного Яру. На своїй лекції керівник Українського конкурсу макетів фотокниг Ukrainian Dummy Award також доволі детально розповів, як йому працювалося з фотографами під час створення їхніх фотокниг, як разом відбирали світлини й намагалися з їхньою допомогою «розповісти» історію. Також Биченко підкреслив різницю між поняттями альбом, каталог, монографія, візуальна книга, артіст-бук, зін, даммі та фотокнига, адже їх часто плутають.

 

У ярмарковій зоні відвідувачі могли ознайомитися з арт-буками «Бібліотеки» ― колектив цього проєкту працює в Лондоні, Берліні та Києві, а його засновник Гліб Велигорський на лекції розповів про міжнародну сферу арт-паблішингу в цілому, фотографічні та бібліотечні архіви й про бібліотеки в цифрову епоху. «Ми розвиваємо тему того, чим може бути бібліотека і як вона може бути трансформована. Сайт bibliotheka.webcam ― це проєкт, який ми зібрали для презентації нової колекції книжок, що була зібрана впродовж півтора року в Лондоні, Парижі та Берліні, ― каже Велигорський. ― Кожного разу, коли ви відкриваєте сторінку, скрипт генерує і по-різному розставляє книжки. Цим ми намагалися досягти певного рівня випадковості, коли ви перебуваєте в книжковому магазині або в бібліотеці й можете потягнути щось інше з полиці. А наше доменне ім’я webcam, власне, про роботу з прихованим бажанням і сексуальністю, що пов’язані з бібліотеками».

Художній е-зін «Дуршлаг» виходить раз на 8 років і працює з ілюстрацією, колажами, фото й іншими візуальними матеріалами. Його засновник, дизайнер Павло Салига, розповів, як створювався перший в Україні електронний мережевий художній журнал (хоч на першість посягнув і львівський «ROTT ART E-ZIN»), поділився багатим досвідом у сфері електронного селф-паблішингу та смішними факапами, які ставалися під час довголітньої підготовки номерів. «Наш зін називається «Дуршлаг» саме тому, що ми хотіли взяти масу оцього всього мистецтва, що є в інтернеті, просіяти через наш естетичний смак і віддати на тарілочці найсмачніше», ― каже Салига. Він згадав момент, коли після виходу п’ятого номера йому подзвонив невідомий чоловік і запропонував очолити як дизайнеру будівництво найбільшого в Європі більярдного клубу. Чоловік свого часу читав «Друшлаг» і зрозумів, що Павло все зможе. Так і сталося.

 

Музей харківської школи фотографії також має й видавничу програму, першою ластівкою якої став арт-бук KOCHETOV. Польська дизайнерка підбирала кольори для обкладинки, форзацу та внутрішньої сторінки з тих, які найчастіше трапляються на розмальованих світлинах. Для дослідників також зробили невеличкий додаток із детальною інформацією про кожну розміщену роботу: назва, рік, розміри, техніка, а також тексти, що пояснюють певні нюанси фотографічної практики Кочетових, та біографічні дані.

 

Читайте також: Це як Polycopies. Тільки в Києві

 

«Цю практику будемо застосовувати до всіх книжок, адже скоро вийдуть «Шварценеггер мій кумир» Сергія Мельниченка і «Больнічка» Владислава Краснощока, — анонсує кураторка Музею харківської школи фотографії, мистецтвознавиця Олександра Осадча. — Фотокнига є органічним засобом існування фотографій. Завдяки фотокнизі ми можемо показати результати роботи музею на різноманітних фестивалях». Додатки до книжок також викладають на сайті проєкту, адже куратори сповідують політику абсолютної відкритості для дослідників, яким будуть надавати доступ і до бібліотеки музею.

 

«Сьогодні трендом у гуманітарних науках стала розповідь від першої особи, розповідь-свідчення. І нам потрібно встигнути законсервувати ці спогади з перших уст», — каже Осадча і запрошує заходити на сайт, читати аналітичні статті та інтерв’ю з фотографами.

 

Ярмарок

Завдяки «Резидент Бук», офіційному дистриб’ютору видавництва Taschen в Україні, шанувальники фотокниг мали можливість придбати якісні й важезні томи про історію фотографії двадцятого століття від Музею Людвіга в Кельні, зібрані в один том випуски фотожурналу «Camera Work» Альфреда Штігліца, книгу світлин Риму, зібраних професором історії архітектури Джованні Фанеллі, чи доповнене видання відомого фотографа Гельмута Ньютона. І точно не можна було пройти повз видання скандальних фотографів Нобуйоші Аракі (Японія) та Рен Ханга (Китай).

Видавництво Magenta Art Books представило 400-сторінковий «Світовий атлас вуличного мистецтва і графіті», впорядкований і описаний експертом з урбаністичного мистецтва, вченим і куратором Рафаелем Шактером. Від крамниці The Bookstore була на фестивалі книга Chocolate («Шоколад») бельгійського фотографа Марка Лагранжа, знята на рідкісні касети Polaroid 100 Chocolate ― легка шоколадна глазур додає світлинам витонченості. А партнери фестивалю ABC photo мали на своїй розкладці фотокнигу чорно-білих світлин київського фотографа Сержа Сердюкова Women in the Lens («Жінки в об’єктиві»).

 

Ті, хто цікавиться клубною культурою, на фестивалі могли погортати книгу італійського фотографа Федеріко Арканджелі Pleasure Island («Острів насолод») ― погляд на клубну культуру його рідного міста. Назву фотокниги нібито було взято з відомої італійської казки про Піноккіо (Буратіно), де головного героя спокушають запрошенням на «Острів насолод», на противагу нашій версії, де Аліса й Базиліо кличуть Буратіно розбагатіти на «Полі чудес у Країні дурнів». Хоча, від одного до іншого ― один крок (кадр?).

Радує й те, що більшість фотокниг були саме від українських авторів. Наприклад, Олена Сапонова працює над проєктом #ArtistFromWithinWorkshop (Художник З Всередині Майстерні) і представила на фестивалі серію фотокниг, що показує відомих українських художників у процесі творчої роботи. У серії вже є книги про Назара Білика, Анатолія Криволапа, Павла Макова, Романа Мініна, Владу Ралко, Олега Тістола та про інші значні фігури сучасного українського мистецтва.

 

На розкладці видавництва Redzet LLC можна було знайти нову книгу Богдана Гуляя Scratchy Days («Шрами днів»), уже більш традиційного книжного формату, що не скажеш про першу The morning dew («Ранкова роса»), яка була зроблена автором вручну у формі сувою. Також відвідувачі мали нагоду поспілкуватися з фотографом Олександром Чекменьовим і погортати його фотобук DONBASS («Донбас»). За цю серію робіт автора визнали «Фотографом року ― 2013» у номінації «Документальна фотографія».

 

Вісім років харківський фотограф Григорій Радомський присвятив чорно-білій портретній фотографії, що й вилилося у його першу фотокнигу Turgor («Тургор»). Якщо ж ви ну дуже-дуже любите Київ, на розкладці фотографа Олександра Ранчукова могли придбати його фотокниги та листівки столиці з найрізноманітніших ракурсів. А відомий фотограф Ігор Гайдай був на фестивалі зі своїм непідйомним томиком фотобуку «Українці. Початок ІІІ тисячоліття».

Молоді фотографи теж не пасуть задніх, тож на фестивалі представили першу книгу молодої української фотографині Меріен Морей Here and now («Тут і зараз») із художніми портретами артистів балетних труп, зробленими в театрах Європи. Набори чудових листівок і кілька робіт у форматі 20х30 показали на фестивалі молоді фотографині з Filmswaps Collective. Це перша участь дівчат у такому фестивалі.

 

Харківська фотографка Ріта Нікі привезла на фестиваль книгу Photogriffonage («Фотоґріфонаж») зі своїми аналоговими фотографіями. Авторці важлива академічна освіта у сфері фотомистецтва, тож здобуває вона її в одному з київських університетів. Каже, що вступаючи в універ на курс фотографії, вчорашні ще школярі зовсім не розуміють, куди й чому прийшли. Їм здавалося, що не має нічого важкого у тому, щоб просто ходити й знімати, але робота фотографа ― це важка щоденна праця. Вивчаючи багато різних технік, потрібно самому обрати свою власну, а це зовсім непросто.

На стенді Chekachkov Photo Academy привертає увагу невеличкий фотобук під назвою «М’ясо». Авторка мовчки спостерігає за реакцією відвідувачів, що гортають її творіння. Олена Двухглавова сама вегетаріанка, тому в основі її фотографічної практики лежить австралійське дослідження умов життя і забою тварин на фермах. Справді, формат, наповнення, недбало обрізані корінці ― погортавши й потримавши книжку в руках, не відпускає враження жирних рук і ножа, що через пліви не може впоратися з невеликим шматком м’яса. Роботи авторки також були представлені у вигляді листівок, як і фото багатьох випускників академії.

 

Не обійшлося й без основних гравців арт-бук ринку, таких, як видавництва «РОДОВІД», «Основи», Artbook, Redzet LLC, IST Publishing, «Українська візуальна книга» та інших.

Колекції

На світло-зеленій поверхні столу — чорні, жовті, червоні — різного розміру, товщини й текстури — фотокниги з бібліотеки фестивалю Kyiv Photo Book. Саме тут можна було погортати фотокнигу UNIT («Одиниця») британської авторки Сандри Джордан, книжку тбіліського фотографа й художника Вігена Вартанова, що складається з його робіт 1965—1975 років, чи книжку українського фотографа Максима Дондюка Culture of Confrontation («Культура конфронтації»).

«На сайті фестивалю є open call — фотографи з усього світу можуть заповнити заявку на участь у виставці. Наші експерти опрацьовують заявки й вирішують, приймати ту чи іншу книжку в колекцію фестивалю. Якщо приймаємо, то обговорюємо з автором усі нюанси, а потім він надсилає нам один екземпляр, — розповів Читомо куратор фестивалю Дмитро Кракович. — Бібліотека фестивалю — цьогорічний експеримент, як і виставка приватних колекцій фотокниг, і ще деякі речі, які не встигли зробити. Оскільки був невеликий термін подачі заявок, ми відібрали лише 20 фотокниг, але авторів до нас звернулося десь вдвічі більше. На розкладці не всі фотокниги, бо деякі просто не встигли прийти поштою, тож ми прибережемо їх до наступного фестивалю. Відвідувачі можуть лише переглядати книги, але якщо котрась дуже сподобається, можна в нас замовити і придбати вже після події. Таким чином ми фандрейзимо, поповнюючи бюджет фестивалю».

 

Кракович знає все про фестивальних учасників і представлений асортимент фотокниг і фотоальбомів. Саме він розповів, що, на жаль, через певні обставини, обіцяна фотокнига Record («Реєстрація»), класика японської вуличної фотографії Дайдо Моріями, не змогла ощасливити відвідувачів своєю наявністю.

Фотодокументаліст Дмитро Купріян уже років 10 займається фотографією та колекціонує фотокниги. На його розкладці привертає увагу самвидавна фотокнига «Осколки війни». «Це уламки, які я знаходив у зоні АТО. Кожен описував вагу, обставини й місце, у котрих їх знайшов, звідки вони прилетіли. Складаючи всі уламки докупи, описую цю війну та людей на ній. Книжка була лише у двох варіантах, сьогодні купили україномовну версію. А англомовну зробив, щоб подаватися на гранти і конкурси, тож у 2017 році цей екземпляр їздив на Unseen Dummy Award. Вони її возили по світу і показували на фестивалях. Лише місяць тому вона до мене повернулася», ― розповідає Дмитро.

 

На мініатюрному мольберті ― книжка-розклачка Купріяна «Коли закінчиться війна». Папір надто цупкий, розгортаєш із тривогою, щоб побачити риторичне запитання, і знову згортаєш, наче ховаєш пережите в найдальший куток пам’яті. Її автор знімав зі своїм другом, двічі проїхавши вздовж лінії зіткнення: проєктував напис на розбомблені будинки й фотографував цю інсталяцію.

 

Серед колекції фотобуків Купріяна кілька книжок про архітектуру Нью-Йорка і багато книжок про Париж, які він знаходив на блошиному ринку в Києві та купував у європейських містах. Привертає увагу книжка зі стилізованими монами (японськими родовими емблемами) на обкладинці. Це роботи французького художника Анрі Рів’єра «36 видів Ейфелевої вежі», алюзія на гравюри Кацушіка Хокусая «36 видів гори Фуджі». Фотограф не зізнається, але ця книжка надихнула його і на власний проєкт: «Створив вже шосту фотографію до фотосерії «36 видів Говерли»», ― сказано на його сайті.

«Це щоб люди самоосвічувались», ― сміється Дмитро, розповідаючи про колекцію. Є на його розкладці й окремі відбитки ― фото про козацьку чайку «Спас», ще з 2007 року, як моторист-електрик, боцма та матрос, Дмитро з товаришами ходить нею по Чорному морю та Дніпру, катає дітей і навчає їх ходити під вітрилами. Зізнається, що відбитки дивляться, але не купують, і наводить слова одного з лекторів фестивалю, — світлини в рамках купують значно краще. І це факт.

 

«Минулого разу я був гостем на фестивалі, працював як фотограф, а цього — привіз колекцію Музею фотографії Київського національного університету технологій та дизайну, — розповідає Станіслав Потанін, викладач КНУТД. — У нас є велика бібліотека, заснована на моїй особистій колекції. Я дуже давно збираю раритети, маю навіть унікальні видання до Першої світової, але їх не можна багато чіпати руками — дуже крихкі. У нас фотожурналів десь 1000, але сюди взяв лише 30 книг. Організатори просили відібрати фотокниги певного періоду, тож я обрав період від 70-х до 90-х». Лише одна книжка на розкладці новіша — Visions: Contemporary Male Photography, вона по-своєму унікальна, бо в ній — чоловіче ню, що є великою рідкістю в світі.

 

За словами пана Станіслава, фотокниги музею зберігаються у різних корпусах КНУТД, але раритети він зберігає у себе вдома, бо університет не хоче страхувати книжки й наймати охорону. Часом в університеті вимикають опалення, тож навіть одного цього чинника достатньо для того, аби книжки була втрачені. У фотостудії університету є невелика книжкова шафа з досить хорошими екземплярами, ними студенти й користуються. А на останньому курсі бакалаврату, студенти мають підготувати власну фотокнигу, тож випускаються уже маючи портфоліо. На питання, чи бачив своїх студентів на фестивалі, пан Станіслав каже, що бачив кількох, однак це вихідний день, тож він не може змусити їх сюди прийти, але дуже рекомендує.

«Випускники КНУТД працюють по всьому світу, та практика така, що з десяти осіб у групі — лише троє молодці, а решта прийшли просто за красивим дипломом», — каже пан Станіслав і показує книжку з роботами студентів. На розкладці також є фотокниги найкрасивіших обкладинок журналів Vogue та Life, каталоги з кращими роботами радянських фотографів за певний рік, що дуже полюбляли робити в Радянському Союзі, авторські роботи відомих фотографів, як от фотокнига чеського фотографа Йозефа Судека з панорамами Праги.

 

Обабіч — виставка фотокниг Мар’яна Кропивницького. Для фестивалю Kyiv Photo Book родина художника відібрала екземпляри, які найбільше відповідали формату, орієнтувалися також на якість та різноманітність ілюстрацій — природа, архітектура, етнографія. «Свою бібліотеку тато збирав упродовж усього життя. Поляк за походженням і художник за покликанням, він цікавився усім, що з цим пов’язане. Тому більшість книжок у його бібліотеці — саме польською мовою. Тематика: мистецтво, література, гуманітарні науки», — розповідає дочка художника Яніна Кропивницька.

 

Закінчивши курси фотографії, Мар’ян Кропивницький у 1962—1973 роках був членом Київського фотоклубу, де експериментував у сфері фотографії та слайдів. А у 1978 році опосередковано (разом із дочкою) навіть здобув 2-й приз на фестивалі фотослайдів «Діаполь» у Радомі (Польща). Частково зберігся фотоархів художника: кольорові слайди й чорно-білі фотографії. Фотокниги з власними роботами у Мар’яна Юлійовича не було, зате зібрав чималу колекцію. «Передусім прагнемо представити його як самобутнього художника, але хотіли б також зробити показ його фотослайдів, — зазначає пані Яніна. — Загалом відвідувачі фестивалю цікавилися батьковою колекцією і говорили, що були раді ознайомитися з польською школою фотографії, представленою в фотокнигах».

Крамниця «Антресоль» традиційно була на фестивалі з вінтажними фотоальбомами радянських часів, примірниками журналу «Советское фото» і російськомовними книгами закордонних майстрів фотографії.

 

Найбільший потік відвідувачів спостерігався в обідню пору. Групками ходили студенти, надивлялися, роздивлялися і майже нічого не купували. Залипнувши над майстерними фотороботами, не так багато відвідувачів поспішало вдертися на четвертий поверх до лекційної зали. В іншій залі неподалік активно проходили рев’ю проєктів фотокниг. Сонце прощалося крізь віконні шиби, наближаючи тихий вересневий вечір. І лише легкий біль у ногах та шиї нагадував, що весь день ти пробігав із фотоапаратом серед гурми колег.

 

Читайте також: 6 причин відвідати фестиваль Kyiv Photo Book

Фото: Ната Коваль

Підтримайте проект

Фондуючи незалежну редакцію Читомо, ви допомагаєте зростити нове покоління
професіоналів видавничої справи і збільшуєте кількість хороших книжок у світі.

Підтримайте проект