Майстер-клас

Перша, нехай навіть ідеально написана книжка, не завжди може «вистрелити» – надто багато залежить від видавця, правильного маркетингового позиціювання та навіть оформлення видання. Ми поговорили про кинжкові дебюти з трьома різними авторами і попросили їх поради майбутнім письменникам: як знайти видавництво, на що слід звертати увагу і чому книжка може так змінитися?

З часом ім’я дасть ті права, які не забезпечує правова угода

Марина Макущенко, журналістка ТСН:

У книзі описуються стосунки нейрохірурга й тележурналістки, представників так званого покоління Y — самодостатніх, зарозумілих, але емоційно незрілих для того, щоб зробити такий відповідальний крок, як створення родини. Це суто жіночий роман, для тих, хто мріє про велике кохання. Я спробувала показати, що велике може бути в буденному, щире — в непоказному, а для того, щоб знайти «ідеального» чоловіка, потрібно самій вдосконалюватися. Цей роман не відірваний від кола моїх професійних інтересів. Це такий собі трейлер моєї кандидатської дисертації. Я досліджую інфотейнмент в українському телепросторі. Трохи більше року тому я зробила паузу в практичній журналістиці на користь теоретичної. Поки вивчала вплив інфотейнменту на глядачів, написала про його ймовірні наслідки для журналіста.

Подумки, коли я писала книгу, я орієнтувалася на коло знайомих зі сходу України. В результаті я отримала російськомовний роман про сенс життя, вагу престижу і про кохання. Аналіз книжкового ринку привів мене до лідера в цьому сегменті – «Клубу сімейного дозвілля». На їхньому сайті є інструкція для авторів. Я просто відправила рукопис і синопсис. За місяць вони мені зателефонували. Умови запропонували стандартні: аванс плюс відсоток від продажів. Ми швидко уклали угоду.

Те, що текст залишився майже незмінним — основна причина того, що книжка з ними таки була видана. З іншого боку, наші з видавництвом уявлення про те, що таке «покращення» — це дещо різні поняття. Зрозуміла я це після тривалої та безплідної боротьби за назву та оформлення книжки. Творча робота і співпраця — це не про наші стосунки. Мене поставили перед фактом назви та обкладинки, а всі запропоновані мною компромісні варіанти були проігноровані.

Макущенко М. «И в радости, и в печали» – Харків: «Клуб сімейного дозвілля», 2015

З позитивного досвіду: «КСД» дотримуються офіційних процедур, таких як підписання договору та виплата авансу. В тих питаннях, де творчість не була задіяна — у нас не було конфліктів.

Мій приклад говорить про те, що видатися можна, навіть не маючи зв’язків у письменницькому середовищі та грошей на книжку. У мене не було жодного літературного бекґраунду. Видавництву просто сподобався текст. Як не наступити вдруге на ті самі граблі щодо форми книги? Для себе я зробила висновок один: працювати і рухатись вперед. З часом ім’я дасть ті права, які не забезпечує правова угода.

Уявляйте собі негативні сценарії щодо публікації вашого рукопису

Богдан Образ, секретар асоціації медичної і благодійної допомоги «Франція-Україна» (Association Aide M?dicale & Caritative France-Ukrainе): 

Роман «Київ-Париж. У пошуках застиглого часу» – це моя перша видана книжка. А писати почав я ще з 2007 року. Тоді, під впливом нового відкриття – сучасної української літератури, – я написав невеликий твір, обсягом менше 50 сторінок «Кохання у Великому місті. Big city love». Скорочену версію виклав в інтернет. Тоді я відчайдушно намагався видати свій твір книжкою: надсилав у видавництва рукописи, розмовляв з видавцями під час книжкових виставок. Однак видавати текст такого обсягу було ризиковано, мені пропонували видання в альманахах власним коштом. У 2008 році я вступив у бізнес-школу в Парижі і мав наполегливе бажання написати щось краще, змістовніше і видати книжкою.

Книжка «Київ-Париж. У пошуках застиглого часу» – це роман передусім про любов, про стереотипи стосунків на тлі двох міст Парижа і Києва. Головний герой, блукаючи певним кварталом чи вулицями Парижа, пригадує ті місця, де він свого часу блукав у Києві, описуючи паралелі й розбіжності. Це все створено у формі путівника. А між тим є розповіді про різні типи відносин, а також порівняння між способом життя, між системою освіти, між особливостями харчуванням, між політичним сьогоденням, між українками і француженками, між Францією і Україною загалом. Моя книжка не автобіографічна, однак є чимало власних роздумів і переживань. Велику роль у написанні книжки зіграли кияни та парижани, з якими я постійно спілкувався.

Наприкінці 2000-х років ставали популярними прогулянки по Києву, відвідини маловідомих і секретних місць. Тоді ж відбувалася руйнація міста, химерна забудова історичного центру, втрата цінної архітектурної спадщини. Чимало емблематичних закладів (книгарень, галерей, кав’ярень) зачиняли чи перепрофілювали. Таким чином я хотів зберегти ці спогади, зафіксувавши їх описами на сторінках книжки.

Закінчивши книжку (13/12/2011) я почав розсилати рукопис у різні видавництва. Одразу у вічі впало повідомлення на сайті «Нора-Друк» – як надіслати рукопис. За три місяці у Парижі під час книжкового салону завдяки українському книжковому клубу відбулася зустріч між читачами, видавцями і письменниками. Тоді я підійшов до пані Елеонори Сімонової і запитав, чи отримала вона рукопис. На моє приємне здивування пані Елеонора відповіла мені: «Ви Богдан Образ? Так, звичайно! Нам дуже сподобався роман і ми видамо вашу книжку».

Мені потрібно було суттєво скоротити текст і зробити чимало виправлень. Спершу я був незгоден, відчував себе немов скульптор, якому наказали відрубати кінцівки створеній скульптурі. Однак згодом усвідомив, наскільки легше і цікавіше читається після редакторського коригування. Зокрема було вирізано декілька невеликих розділів, видалено декілька вульгарних фраз, змінено ті заклади чи будинки, які закрили чи зруйнували. У відредагований версії менше згадуються політичні реалії.

Образ Богдан (БОБ). Київ – Париж (У пошуках застиглого часу). Роман. – К.: Нора-Друк, 2015. – 320 с. Серія: Читацький клуб

Процес видання затягнувся на три роки. Це можна пояснити трьома причинами:

1. Моя тривала відсутність в Україні і постійна зайнятість, бракувало часу аби перечитати і відредагувати текст.
2. Постійні зміни у Києві: знесення будинків, закриття книгарень, зміна кафе, а також створення нових скульптур і мистецьких закладів. Постійно доводилося щось міняти у тексті.
3. Події Майдану.

Але, незважаючи на довгий процес видання книжки, працювати з видавництвом «Нора-Друк» дуже приємно, до того ж, це неабияка честь. Видавництво дуже допомогло з презентацією книжки: автограф-сесії, презентації на Книжковому Арсеналі і книгарнях «Є» і «Буква», виступи на радіо і телебаченні, і навіть тур у Черкаси.

Майбутнім письменникам я раджу визначитися, чи справді вони хочуть, щоб їх твір вийшов книжкою. Адже чимало творів краще сприймаються читачами блозі або в невеликому електронному форматі. Але якщо ви певні, що це має бути книжка, – надсилайте рукописи, зустрічайтесь з письменниками й видавцями на книжкових форумах, пишіть авторські колонки чи блоги. Уявляйте собі негативні сценарії щодо публікації вашого рукопису, це дозволить отримати приємні несподіванки.

Усе має бути логічно

Світлана Привалова, викладач Київського національного університету імені Тараса Шевченка, кандидат наук із соціальних комунікацій:

У книзі – повість і сім оповідань. Це скоріше повість-портрет, як у тургенівській прозі. У нього був акцент не на сюжет, а на ідейні переживання героїв. Так і тут, основний наголос на те, що сьогодні турбує нас. Дія відбувається в Києві. Герої ходять тими самими вулицями, до тих самих кінотеатрів, кав’ярень, які ви можете вгадати. Це діє за «принципом наближення інтересів» – ти читаєш ніби про себе, тому книжка стає тобі близькою. Крім того, вона має настрій і може навіть розсмішити.

Писала я першочергово для себе. І не задля того, щоб вписати себе у літературний процес. Це якраз той випадок, що пишеться тоді, коли ти не можеш не писати. Видання книги – це просто логічне завершення творчого процесу.

З видавництвом я познайомилась за тих обставин, що «Талком» видаватиме підручник із журналістики університету, де я викладаю. На той момент ідеї, розпорошені в главах, лягли в один моноліт, рукопис був готовий, тому з видавництвом все теж було логічно, вони ніби самі прийшли мені в руки. Коли я почула голос керівника, то зрозуміла, що це моя людина і мені тут сподобається. А коли познайомилася з творчим колективом, більше питань взагалі не виникало. Вийшло домовитися без проблем.

Привалова Светлана «Расскажи: несколько историй о нас» – К.: «Талком», 2015

Надрукований текст, який ми бачимо зараз, абсолютно не відрізняється від оригіналу. Редакторська правка була, але тільки в плані помилок. Для мене було принципово, щоб у стилістичному плані все було дотримано. Наприклад, назва одного оповідання «Звонил Бог». Не «бок», як пожартував один мій знайомий. Редактор зауважила, чи варто так називати. Але я наполягла на своєму, авторському варіанті, тому що це моє рішення. Якщо б назва була іншою, змінилися б акценти в тексті.

Варіант обкладинки теж мій. Вона була намальована давно, ще до того, як книжка була реалізована. Коли я почала писати, я думала, що якщо книжка колись буде видана, вона виглядатиме саме так. У тексті відсутні такі позиції, які сьогодні актуальні для популярної літератури. Тут немає вбивств, сексу, тому і на обкладинці немає ніяких яскравих малюнків або графіки, щоб привернути увагу. Ви або читаєте або не читаєте.

Ми самі створюємо проблеми в голові. Нам тільки здається, що до літератури потрібно «підходити з чистими руками» і це щось таке, до чого не можна доторкнутись. Але можна спробувати. Все набагато легше, ніж здається.

Тим, хто тільки намірився видаватися, я б порадила не форсувати події. Усе має бути логічно та вчасно. У японському бойовому мистецтві є розуміння шляху. Якщо ви розумієте і точно йдете цим шляхом, не розпорошуєтесь на те, щоб слухати людей справа або зліва, відчуваєте в собі сили, точно знаєте чим займаєтесь і це вам до душі, – це воно. Головне – робити все щиро. Якщо вдається, тоді не буде відчуття того, що ви не в тому місці, не в той час і що вас слухають якось не так.

Фото: Facebook