балкани

Міленко Єрґович: «Достатньо одного ідіота, щоб перетворити Америку на Балкани»

30.10.2018

Бачите помилку в тексті — виділяйте фрагмент та тисніть Ctrl + Enter

Однією з найкращих перекладених книжок першого півріччя 2018 року стала збірка оповідань боснійського і хорватського письменника Міленка Єрґовича «Іншалла, Мадонно, іншалла» в перекладі Катерини Калитко. Ми сподіваємося, що всі встигли прочитати цю книжку, яка багато що прояснює в культурній ситуації на Балканах, і публікуємо розмову з Єрґовичем про культурні паралелі між Україною й Балканами. Розмова відбулася під час Книжкового Арсеналу в Києві.

 

Це не перший ваш приїзд до України. Які відмінності ви помічаєте між нинішнім і попереднім візитом до країни?

– Я був в Україні у 2014 році, на самому початку війни. Це була ситуація, коли війна в Україні та за її межами сприймалася як велика подія. І ось 4 роки минуло, війна не закінчилася, і це сумна обставина. Але ходячи по Арсеналу й спостерігаючи за людьми, я не спостерігаю наслідків цієї поганої обставини.

 

Україну часто порівнюють із Балканами. Як ви бачите цю паралель зі своєї перспективи?

– Я гадаю, що і на Балканах, і в Україні важкувато уявити, що буде відбуватися наступних 5 років. І є ще одна не дуже приємна подібність між Балканами й Україною. Балканські й українські злочинці й мафіозі поводяться дуже подібно, їздять на однакових машинах і мають схожу зовнішність. І, власне, у світі немає жодних інших таких кримінальних авторитетів. У інших частинах світу мафіозі намагаються якось приховати, чим вони є. А на Балканах і в Україні, здається, що це, навпаки, потрібно демонструвати.

 

Читайте також: Міленко Єрґович та його Мадонна

Мешканці Балкан дуже різні. Це призводить до великого вибуху, війни та конфліктів, та, водночас, різноманіття та змішання культур також дає потужний поштовх для нового мистецтва. Розкажіть про це.

– Те, що створює на Балканах непорозуміння і війну, також має своїм наслідком культурний розвиток. І людям поза межами Балкан це важко зрозуміти. З іншого боку, кожна війна, яка розгортається на Балканах, на жаль, окрім всього іншого має й релігійний характер. Балканські народи національно сформувалися навколо релігійної ідентичності. Це не дуже легко зрозуміти з української перспективи. Хоча так само українську ситуацію нелегко зрозуміти з погляду балканців.

 

Кожен балканський народ відрізняється від свого сусіда вірою. І кожен із тих народів має тільки одну віру. Отже, з балканської перспективи абсолютно неможливо зрозуміти, як українці одночасно можуть бути греко-католиками, католиками, православними київського патріархату, московського патріархату, мусульманами та юдеями. З балканської перспективи абсолютно незрозуміло, як при цьому всі вони є українцями.

 

Але саме це нерозуміння свідчить про той печальний факт, що на Балканах кожна війна, крім всього іншого, має ще й релігійний характер. І втішний факт для України полягає саме в тому, що як би не інтерпретувалася збоку війна в Україні, все-таки ніхто не буде її  інтерпретувати як релігійну.

 

Таку ж гримучу суміш різних культур ми можемо побачити сьогодні багато де у світі, і передовсім в Америці. Що може зруйнувати цей хиткий баланс?

– Америка, насправді, чудовий приклад. Достатньо одного ідіота, щоб перетворити Америку на Балкани. Такий ідіот існує, і його звати Дональд Трамп. Він є балканцем і балканським політиком, хоча сам, очевидно, цього не усвідомлює. Але, насправді, немає жодної країни світу, яку б один або кілька ідіотів не могли б перетворити на Балкани.

 

– «Іншалла, Мадонно, іншалла» – не найновіша ваша книжка, її було вперше видано у 2004 році. Розкажіть, чому було обрано саме її й чим вона є важливою для вас?

– «Іншалла, Мадонно, іншалла» є вибором моєї перекладачки й «Видавництва Старого Лева». Я щасливий, що вибір саме такий, оскільки мова про книжку, яка є важкою для перекладу. Але також ідеться про книжку, яку я люблю. І, думаю, що українські читачі у цьому виданні зустрінуться зі світом, з яким раніше не мали жодного контакту.

– Це дуже цікавий вибір в контексті української літератури. Прозова книжка нашої перекладачки Катерини Калитко «Земля загублених» дуже суголосна із вашою.

– Наші світи не аж так страхітливо віддалені одне від одного. І в культурологічному сенсі ми не аж так різнимося. Але в цьому конкретному випадку, я думаю, ця схожість вказує на індивідуальну спорідненість, близькість літературних інтересів і світоглядних позицій.

 

Читайте також: Панорама Югославії: 4 книжки про фантастичні світи Балканів

 

– У вашому новому перекладі війна постає такою, що має жіноче обличчя. Наскільки образи з неї вигадані й наскільки – документальні?

– Ця проза в жодному разі не є документальною, але заснована на певному типі реальності. Тобто це історія вигадана, але вигадана не на рівному місці. Чи має війна жіноче обличчя – це велике питання, Світлана Алексієвич відповіла на нього в дуже цікавий спосіб. Але в моєму випадку має місце дещо інше.

 

На Балканах завжди існував своєрідний чоловічий воєнний ентузіазм. Чоловіки, які не дуже хочуть іти на війну, або бачать якісь інші способи розв’язання проблемних ситуацій, окрім війни, вважаються боягузами. І на Балканах можна сказати, що війна є вершиною біографії кожного чоловіка.

 

З жінками ситуація абсолютно протилежна. Жінки, по-перше, є берегинями дому. А, по-друге, вони є берегинями спогадів. І другий чинник мені якраз значно цікавіший.

 

– І в збірці «Іншалла, Мадонно, іншалла», і в романі «Срда співає в сутінках на Трійцю» є сильний центральний іконічний жіночий образ. В центр книжки поставлена жінка-мучениця. Звідки постав такий образ?

– У «Срді…», в принципі, центральним персонажем є не стільки жінка, скільки ще дитина. І це той персонаж, про якого багато говориться, але який фактично не присутній в книзі. Це історія про малу цінність, незначну вагу якогось анонімного окремого життя на вулицях європейського балканського міста. Образ жінки-мучениці, можна сказати, це типовий образ і для наших культур, і для цього часу. Для чого мені такі персонажі? Бо мене цікавить людина, яка страждає, людина, яка протистоїть всій спільноті. А гірше за чоловіка в цій ситуації може постраждати лише жінка. Особливо в наших суспільствах, які залишаються виразно патріархальними.

 

– Що чекати від літератури Балкан? Які в ній є цікаві тенденції чи тренди?

Я не вірю в тренди, я вірю в індивідуальні риси, в окремих письменників. Я б не наважився типологізувати письменників, адже література – це не спортивний прогноз. Я вірю у вітальність окремих одиниць. Наприклад, у хорватській літературі є один блискучий новий письменник, якого звати Кристіан Новак. У Сербії є чудовий письменник мого покоління, якого звати Срджан Валяревич, та дуже хороша поетка Мілена Маркович. У Боснії та Герцеговині є чудовий молодий прозаїк і поет Алмін Каплан. А ще є дуже хороший романіст, Дамір Овчина.

 

Читайте також: Славенка Дракуліч: «Ми не зустрічаємо воєнних злочинців щодня – принаймні нам так здається»

 

Авторка: Тетяна Петренко

 

Підтримайте проект

Фондуючи незалежну редакцію Читомо, ви допомагаєте зростити нове покоління
професіоналів видавничої справи і збільшуєте кількість хороших книжок у світі.

Підтримайте проект