Ґете-Інститут

Найкрасивіші книжки від дизайнера й видавця Тома Мразаускаса

22.02.2019

Бачите помилку в тексті — виділяйте фрагмент та тисніть Ctrl + Enter

У Тома в руках книжка Тімоті Снайдера, що увійшла в короткі списки конкурсу «Найкращий книжковий дизайн» — «Тиранія. 20 уроків XX сторіччя» (Meduza, дизайнер Микола Леонович). «Взагалі-то я не вчу дизайнерів дизайну, — каже він. — Я вчу їх читати». Ми зустрілися з німецько-латвійським дизайнером та видавцем Томом Мразаускасом, що приїхав до України на запрошення Ґете-Інституту, та записали та роздивилися найгарніші книжки, які були в його валізі.

Том приїхав з триденною програмою, що почалася відкритою лекцією у книгарні «Палатка», а потім продовжилася дводенним обговоренням світової практики конкурсів дизайну і, власне, самого дизайну, який в них перемагає.

 

За всю свою кар’єру Том сам оформлював видання, оцінював дизайн як член журі міжнародних конкурсів, а також видавав книжки. Саме тому він підштовхує всіх до взаємодії (бо всі ми — одна екосистема: видавці, автори, дизайнери, друкарі тощо) та читання, без якого важко і створити дизайн, і його оцінювати.

 

«У мене є для вас чудова порада: спробуйте бодай раз самостійно видати книжку. Ви зміните своє уявлення про дизайн та менше будете скаржитись на видавців. Ймовірно, ваші макети стануть дешевшими, а рішення — не такими вибагливими», — звертається Том до дизайнерів і показує прості рішення, що не вимагають додаткових витрат.

 

«Цегла та черепиця. Подорож Китаєм та Японією 1909/10» (Metthes & Seitz Berlin, 2017)

Ziegel & Schindeln. Eine Reise durch China und Japan 1909/10

Це видання — тревелог Віктора Селагена, французького етнографа, археолога та дослідника, що вирушив у 10-місячну подорож Китаєм та Японією, досліджуючи давню історію, яку можна віднайти в XX сторіччі. Естетичне читання без дешевого екзотизму — переважно так відгукуються критики про видання Селагена у німецькому перекладі. До речі, за 10 років після цієї подорожі дослідника не стало — він загинув при загадкових обставинах в одній з експедицій: його знайшли з книжкою Шекспіра у руках, розгорнену на «Гамлеті».

 

Перед дизайнерами постало завдання не спотворити задум автора зайвими прикрасами, відтак текстовий дизайн, який спершу нагадує недбале порушення правил верстки і брак єдиного стилю, відсилає до рукопису вченого. У тексті збережені відступи, примітки та креслення майже в тому ж візуальному втіленні, що й у нотатнику автора.

Розмови філософа з маршалом де Бройлем за та проти релігії (Friedenauer Presse, 2018)

Die Unterhaltung eines Philosophen mit der Marschallin de Broglie wider und für die Religion

Маловідома розмова набожного католика, маршала де Бройля та вільнодумного філософа Круделі про важливість релігії. Чим пожертвувати у цьому світі задля можливої винагороди на небесах? Як зміниться світ, якщо відмовитися від віри? Ось на такі питання намагається відповісти французький філософ Дені Дідро, який і ховається за постаттю Круделі.

 

Твір написаний ще 1774 року, але у світ він вийшов лише 1796-го, вже після смерті автора. Це пояснюється передовсім цензурою, але також особливостями стилю Дідро, який полюбляв писати під різними псевдонімами, ускладнювати текст та збивати читача з пантелику. Ганс Магнус Енценсбергер, автор перекладу, написав у післямові до видання: «Дідро подобалося виступати зі сміливими промовами проти держави й церкви, вести хитру і нечесну гру з міністрами та їхніми шпигунами, але зі світом та Богом він мав намір говорити на рівних».

 

Перед дизайнером стояло завдання розширити потенційну аудиторію видання: естетично та фінансово воно мало бути привабливим і для молодих людей, і для стареньких леді. Книжка у м’якій обкладинці із супером.

Читайте також: Худoжники на рoзвopoтах: як Пікассo, Матісс і Далі створювали артбуки

 

«Кого має задовольняти книжковий дизайн? The trick is… якщо авторові сподобається дизайн, він буде його просувати краще за будь-якого піарника. Але що станеться, якщо дизайн буде подобатися лише дизайнеру?»

 

Старий Заповіт (Die Andere Bibliothek, 2013)

O.T.

Видання-мозаїка, що складається майже з 3000 цитат із художньої літератури, поезії, інструкцій та навіть казок братів Грімм. Не написавши жодного слова, Урсула Бауер, авторка роману, змогла розповісти історію, використовуючи лише цитати відомих письменників та митців. Любовні трикутники, сімейні історії, гумор та вбивства — все розказано словами Данте, Шекспіра, Толстого та багатьох інших.

 

Дизайнер Фрідріх Форсман використав бежевий папір та «білий текстовий маркер», а кожна цитата має відповідне посилання на оригінал.

«Найскладніший момент у співпраці з видавцями — те, що вони не часто вміють комунікувати й пояснювати, що подобається, а що ні. Найчастіше видавництво може лише висловити своє «не подобається». 85 % видань у Німеччині — це сміття. Але чому вони на цьому заробляють? Орендують стенди у Франкфурті? Звісно, дизайн цих видань мало цікавий. Але треба пам’ятати, що для німецьких видавців немає субсидій, і видати книгу, нецікаву для читача, коштує дорого».

 

Равлики. Портрет (Metthes & Seitz Berlin, 2015)

Schnecken: Ein Portrait

У своїй книжці Флоріан Вернер підходить до цих істот з особливою ніжністю. Задля спостережень автор бере участь у світових перегонах черевоногих в Англії, розводить їх на біофермі у Франції та розповідає про віртуозний секс цього виду молюсків. Флоріан описує не лише вражаючий внесок равликів в розвиток архітектури та кіно, але і їхню роль у виникненні фінансів та духової музики. Це видання — данина повільності у світі, втіленням якого став равлик.

 

Книжка кишенькового формату, ретельно проілюстрована, наповнена фактами та гумором. Як і вся серія, ілюструє екотренд у книговиданні й літературі. привертає увагу як спеціалістів у цій сфері, так і просто закохану пару, що читає її вдома.

«Коли йдеться про втілення нестандартних дизайн-рішень, зокрема й тих, що стосуються матеріальної конструкції книгижки, то багатьох видавців зупиняє фактор «друкарня цього не зробить». Проте з власного досвіду мушу сказати: машини — ніщо, а от люди — це все. У більшості випадків ви зможете знайти людей, які винайдуть спосіб зробити все так, як ви захочете».

 

Читайте також: Ukrainian Dummy Award: колискова, дошка пошани та зелені чоловічки

 

Синдром самозванця (Rollo Presse, 2016)

Intrus Sympathiques

Збірка плакатів-попереджень для запобігання нещасних випадків та аварій на робочих місцях, розроблена графічним дизайнером Бернардом Шадабеком для французького Національного інституту досліджень та безпеки (INRS), де автор працював майже 40 років.

 

М’яка обкладинка, вкрита супером, що знімається і перетворюється на ще один плакат. Саме видання містить близько 300 плакатів з натяком на поп-арт та карикатуру. Постери укладені й складені за форматом книжки, утворюючи єдиний блок, від якого їх можна відділити та використовувати кожен окремо.

 

Опублікована разом з першою монографічною виставкою робіт Шадабека в Екомузеї Ле-Крьозо-Монсо, книжка містить есе Каміля Паярда, в якому детально описується зміна характеру інформування працівників про безпеку на робочих місцях.

 

«Сьогодні наше спільне завдання: як зробити так, щоб люди продовжували читати? Ми не маємо сподіватися, що люди стануть розумнішими. Більшість із них не стануть. Але ми маємо думати про те, що важливо зараз — про порядок денний: про що важливо створювати книжки?», — веде далі Том.

 

Я не зовсім щаслива, поки я тут, у своїй країні (Fabric, 2016)

I am not entirely happy unless I am here, in my country

На блошиному ринку в Бухаресті Ніколета Мойсей побачила журнал «Femeia» зі сторінками, відкритими на статті: «I am not entirely happy unless I am here, in my country». Це настільки привернуло увагу авторки, що вона знайшла весь архів журналу в університетській бібліотеці Бухареста та сфотографувала всі публікації з жінками-робітницями фабрик у комуністичній Румунії, з 1935 по 1989 роки.
Дізнавшись, що такі публікації були і в іспанських журналах (Bazar, Consigna, Medina), Ніколета Мойсей почала досліджувати їх для свого майбутнього проекту. 
Частина з одного зображення врізана у друге, відповідно шматок наступного розташований на місці вирізаного шматка у першому. — повторюваний та ритуальний жест, що увібрав безліч сторінок та сотні журналів. Мета проекту — показати відношення до жінок в Румунії та в Іспанії з 1940-х по 1990-ті роки. 

Історії післявоєнного періоду (Lithuanian Photographers’ Association Kaunas Department, 2015)

Pokario istorijos / Post-war Stories

 

Німецько-польсько-литовське видання про післявоєнні роки в Литві. Це дослідницька робота трьох молодих фотографів — Клаудії Гайнерман, Міхала Івановського та Індре Шепрітіте, —  покоління, яке не постраждало від жахів війни. Кожна частина книги пов’язана з драматичними історіями їхніх родин і націй у післявоєнній Литві.

 

Книжка розділена на три частини: «Вовчі діти», «Очищення людей» та «Історія будівель НКВД-МВС-МДБ-КДБ». Кожен розділ розповідає, як три різні художники ставляться до минулого, оцінюючи історії та інтерв’ю своїх рідних та близьких. Матеріально це три зшитки, один з яких не має іншого кріплення, окрім резинки, що тримає зафальцьовані аркуші разом: їх можна розкласти у фотознімки, які робила одна з учасниць проекту, пройшовши пішки той самий шлях, що й втікачі від нацистів. Між сторінками з фото ховаються тексти — на окремих малоформатних аркушах. У складеному виданні фотопроекти переплітаються, створюючи єдиний наратив: історії людей, шляхи утечі, сірі будівлі спецслужб.

 

 

Дизайн та розроблення матеріальної констркуції проекту належать Тому.

 

Він показує нові й нові видання, проте не забуває говорити й про реальні показники і пропонує рішення: «В усьому світі статистика приблизно однакова: ті люди, що читали книжки, починають читати більше. Ті, хто практично не читав — читати книжки фактично перестають. Повернути їх — надскладне завдання. Саме тому має існувати різноманіття: в контенті, у дизайні та в цінах».

 

Читайте також: Це як Polycopies. Тільки в Києві

 

Матеріал підготований у партнерстві з Goethe-Institute Ukraine