комікси

Не лише комікси: що читають видавці, які видають графічну прозу в Україні

06.02.2020

Бачите помилку в тексті — виділяйте фрагмент та тисніть Ctrl + Enter

Свята пройшли й навіть січень вже добіг кінця. Це означає, що деякі анонсовані видання 2020-го вже поспішають до друкарні та до рук передзамовників, а інші релізи саме проходять обробку перекладачів, видавців та редакторів. Поки нечисленних гравців ринку комікс-видань не закрутило у веремії книжкових і культурно-розважальних фестивалів, Читомо вирішило розпитало, що ж, окрім коміксів, вони читають, а також дізнатися про те, яким був найперший комікс у їхньому житті.

Ярослав Мішенов, засновник і директор видавництва Vovkulaka

Зараз найпопулярнішим жанром для мене стали юридичні договори, контракти, переклади і так далі. Останнім часом я перечитую те, що нарешті видали українською. Наприклад, серії науково-фантастичних робіт Дена Сіммонса «Гіперіон», «Ендіміон», серію письменника-фантаста Джо Аберкромбі та інних. Також дуже хочу почитати ілюстроване видання Джона Мільтона «Утрачений рай», що вийшло у «Видавництві Жупанського». А один із моїх улюблених авторів — Ніл Стівенсон, автор роману «Лавина».

Першим коміксом, який я прочитав, був «Піф» — популярний комікс про пса. Його видавав журнал, яким керувала комуністична партія Франції, тож саме тому цей комікс потрапив до СРСР і був перекладений російською. Але Піф, який був у журналах у Союзі, був не оригінальним, а намальованим радянським художником Володимиром Сутєєвим. Це одне з перших видань, що я пам’ятаю. А за Marvel і DC я взявся занадто пізно, тому майже нічого їхнього не можу читати, хіба «Бетмен. Рік перший», бо там суто детективна історія. Я більше читаю європейські комікси, графічні новели чи старі французькі комікси, яким по 20—30 років. Також читаю комікси фентезійної та фантастичної тематики, які були популярні за часів розквіту журналу Heavy Metal.

Дмитро Данилюк, засновник і директор видавництва Mal’Opus

Сотні повідомлень у соцмережах — це те, що я найбільше читаю останнім часом. Раніше я читав дуже багато книжок, а моїм улюбленим автором досі залишається Федір Достоєвський. Мені подобається не просто читати історії з цікавими сюжетами, а занурюватися в атмосферу, коли автор певним чином на тебе впливає, коли, читаючи книжку, змінюєшся сам. І Достоєвський для мене — саме такий автор. Думаю, запам’яталася більше класична література — Ернест Гемінґвей, Федір Достоєвський, Лев Толстой, мабуть, ще Іван Тургенєв. У шкільні роки перечитав усього Конан Дойля, Жюля Верна та Марка Твена. 

Насправді, зараз часу на літературу взагалі немає. А коли він обмежений, потрібно знаходити якісь інші способи, щоб почитати. Тож коли я за кермом, чи бігаю, бізнесову літературу та літературу для саморозвитку слухаю в аудіоформаті. Зараз читаю лише комікси, і, читаючи їх, роблю дві справи одночасно: читаю по роботі та для душі.

 

У мене в дитинстві взагалі мало чого було. А от моя двоюрідна сестра, яка жила в Росії, привозила багато цікавого. Саме вона привезла перші мої комікси, здається, це були «Мікі Маус» і «Качині історії». Не скажу, що відразу став фаном, але мені подобалося, і це, мабуть, перші комікси, що я тоді прочитав.

Ілля Стронґовський, співзасновник видавництва «Видавництво»

Колись читав усе: художку, нехудожку, жанрове, позажанрове, філософію, політологію, шкільну програму. Так, я та людина, яка прочитала всю шкільну програму, актуальністю на 1999 рік. З часом перейшов на фантастику/фентезі та контркультурне. Коли ж у хаті почало стрімко меншати місця під книжки, довелося виробити якусь мінімальну стратегію. Зелене світло ― професійній літературі. Я збираю книжки про дизайн книжок і все супутнє ― типографію, колаж, монографії про вартих уваги дизайнерів та історію дизайну.

Також легко купую поезію, оскільки в професійному плані вона мені не менш важлива за оті альбоми з картинками. Зрозуміло, що читаю ті книжки, які ми з Лілею Омельяненко видаємо у «Видавництві», плюс ті, які плануємо і від яких відмовляємося. Ще читаю книжки, які мене наймають оформлювати. Але останній рік, із найбільшою цікавістю і навіть деяким захватом, читаю саме комікси. В 37 у мене раптом виникло враження, що чималий пласт світової культури пройшов повз, тому охоче надолужую.

 

Я майже певен, що перший мій комікс, ― це диснеївський синґл «Качиних історій», привезений моїм дядьком із Польщі десь у ранніх 90-х. Польськомовний, звісно. Дитячі книжки польською я уже в 7―8 років читав, тож комікси чимось відмінним мені не були. Але і враження особливого не справили, бо точно пам’ятаю, що після цього була приблизно 25-річна перерва і бажання її перекривати не було. При тому, що книжки, звісно, читалися, і багато. Свідомий інтерес з’явився якраз через потребу видавати. Важко знаходити вдалі ліцензії, якщо взагалі не розумієшся на темі.

Марина Дубина, перекладачка й редакторка видавництва «Рідна мова»

Якщо цілими днями читаєш у два різні способи, то читати ще й для задоволення складно, але можливо. Я люблю фентезі й фантастику, тож читаю Террі Пратчетта у перекладі Ольги Любарської. Часом беру лайтовий нон-фікшн, наприклад, «Щоденник книгаря» Шона Байзелла у перекладі Ярослави Стріхи. Читаю майже кожну книжку, що виходить у видавництві «Вавилонська бібліотека». Ще фанатію від проєктів видавництва «Видавництво», улюблений — «Дитя землі» Сйона у перекладі Віталія Кривоноса. Це не просто унікальний проєкт, а перший український переклад з ісландської за майже сорок років.

 

Загалом я читаю або переклади, у якості яких впевнена (це профдеформація), або оригінали (переважно англійською). Наприклад, нещодавно прочитала «Історії твого життя й інші» американця Теда Чана, — це збірка оповідань, за одним із яких зняли фільм «Прибуття» з Емі Адамс. Оповідання навіть цікавіше за екранізацію, бо автор там значно детальніше розкриває лінгвістичний бік речей. Інші його оповідання не менш цікаві: там є така собі «Темна вежа», але то про Вавилонську вежу. Це спільна дитина фільмів «Люсі» й «Аудитор», і дуже кльовий, майже-кіберпанк, на тему лукізму.

 

Ще школяркою моє читання коміксів почалося з «Вартових галактики», «Тора», «Диво-жінки» та всілякої іншої американської супергеройщини. Це вже був наслідок перегляду фільмів Marvel. А найпершими були «Сімпсони»! Ті синґли, що продавалися в кіосках «Преса», щоправда, російською, але доводилося читати, бо інших не було. Пам’ятаю, що вже тоді почала помічати недосконалості верстки, ну, і обурюватися, що не українською. Дратували розбіжності в іменах у перекладі мультика на М1 й тому, російському. Коротко кажучи, оцінюю перекладні комікси професійним оком із 2006 року.

Богдан Кордоба, засновник видавництва UA Comix

Зараз перечитую Ніла Ґеймана. Порівнюю всі українські переклади з оригіналами, які читав раніше. Читаю, щоб зрозуміти, як рухається український книжковий ринок. Також перечитую рукописи, бо став опікуватися ще й видавництвом електронних книжок, яке називається «БукРі». Зараз ми працюємо над його переформатуванням. Але наша видавнича політика незмінна — ми завжди робитимемо український контент.

У дитинстві читав про пригоди козака Голоти з ілюстраціями Георгія Якутовича — це моя улюблена книжка. Останнім часом також читаю багато різної міфології. Взагалі люблю міфологію, читаю маловідомі для загального кола читачів речі, якийсь історичні довідки, розвідки, просто етнографічні матеріали. Не так давно читав чудову книжку видавництва «Час майстрів» про чоловіка, який хотів утекти з Союзу — «Сам в океані». Ця книжка про те, як чоловік йшов до своєї мрії і таки здійснив її. Також запам’яталася «Наснага» Петті Мак-Корд — книжка про те, як компанія Netflix досягла свого успіху. Мені було цікаво, як вони працюють із людським ресурсом. І ще дуже крута книжка Джима Коллінза «Від хорошого до величного».

 

Свій перший комікс я прочитав у років п’ять. Це був український сай-фай, роблений моїм сусідом Остапом. Зараз він живе у Штатах і малює комікси на ту ж тематику. Для мене було нормальним, наприклад, у 12 років прочитати «V означає вендета» і тому подібне, Ще мене завжди тягнуло до детективів. Я не перебирав і читав усе, через що свого часу мав проблеми з зором і на деякий час зовсім перестав читати. Зате полюбив кіно. Зараз активно дивлюся Netflix, у цих хлопців є чого повчитися. Може й нам вдасться щось колись екранізувати.

Катерина Клопенко, редакторка видавництва Fireclaw

Я навчалася на видавничій справі та редагуванні, тож читаю дуже багато різного. Зараз читаю «Сентиментальну подорож…» Лоренса Стерна, вона дуже в стилі Улісса, потік свідомості, тому я трішки читаю, трішки відкладаю… На Comic Con Ukraine ми анонсували «Фафгрда та Сірого Мишолова», тож мені обов’язково треба було прочитати Фріца Лайбера, його серію про «Мишолова…», «Мечі та чорна магія», «Мечі в тумані» і так далі. Щоб орієнтуватися.

 

Я думаю, що багатьох у певний момент тягне читати якийсь жанр. У мене нещодавно «закінчився» період жанру антиутопій. Мабуть, я перечитала все, що змогла знайти. Мені чомусь не дуже заходять young adult, наприклад, «Голодні ігри» і все таке. Але «Голодні ігри» ще окей, а потім воно все повторюється і трохи набридає. Проте є одна книжка, яку я постійно перечитую ― це Маріам Петросян «Дім, в якому…». Мені подобається міське фентезі, тож ця книжка мені дуже «зайшла». Там багато цікавих думок, цікаво розкриті персонажі. Якби мене запитали про «10 книжок, які на мене дуже вплинули», то, безумовно, вона була б серед них.

 

У студентські роки дуже полюбляла читати Любка Дереша, Андрія Кокотюху, а зараз один із найулюбленіших українських письменників, книжки якого чекаю з нетерпінням, ― це Макс Кідрук. Я почала з «Бота» і прочитала все, що виходило. Мені дуже подобається, що у Кідрука багато фактів, все максимально прописано, і ти розумієш, що людина все це досліджувала, перш ніж взяти щось для книжки. 

 

Першими моїми коміксами була манґа. Не згадаю, яка саме, але в інтернеті на очі найперше потрапила класика ― «Наруто». Приходиш зі школи, сідаєш за комп’ютер і встаєш тільки вранці, тому що треба знову йти до школи. Це було років десять відданого фанатства манґи й аніме «Наруто», однак зараз через роботу читаю і дивлюся дещо менше.

Антон Гаюр, співзасновник видавництва Molfar Comics

З письменників мені найбільше подобається Джордж Мартін. Я його почав читати ще в університеті, якраз «Гру престолів». Одного разу я два дні не йшов на пари, бо вдома читав Мартіна. Правда, потім отримав-таки на горіхи. Також мені подобається читати Стівена Кінґа, Ніла Ґеймана та деяких фантастів.

Окрім літератури й коміксів, я ще цікавлюся настільними іграми й таким жанром, як варґейм. Це типова настільна гра, у якій, крім великих батл-буків та описів правил, є арт-буки й окремі видання, які стосуються всесвіту певної гри, його передісторії тощо. Перший комікс, який ми видали, був присвячений комп’ютерній грі. Ми й не думали, що на Metal Gear Solid буде такий попит, бо ми, по суті, видавали його для себе, адже ми фанати цього жанру і це наша найулюбленіша гра. 

 

У дитинстві мені подарували комікс «Снупі», але він був польською, тому шестирічний я лише гортав його і роздивлявся, бо батьки також нічим не могли допомогти. Навіть не знаю, хто міг його подарувати… Пам’ятаю, що у нашому місті був магазинчик «Иностранная книга», в який інколи завозили періодичні видання. Тож таким чином потрохи вони почали потрапляти до мене, бо ж на той час в Україні, на жаль, нічого такого не було.

Мар’яна Кондзелка, засновниця видавництва Irbis Comics

Книжки, які цікавлять мене у першу чергу, це, звісно, комікси для дітей та молоді, адже наше видавництво спеціалізується саме на них. Окрім коміксів, мене також дуже цікавить бізнес-література, бо за освітою я фінансистка. Тож книжки з бізнесу, які допомагають розв’язувати щоденні операційні питання та ухвалювати правильні стратегічні рішення, викликають справжній інтерес і захват. У цьому жанрі найбільше маю книжок видавництва «Наш формат». Але остання їхня новинка ― «Їжа для мозку» ― мені дуже «зайшла». Після BookForum я прочитала її буквально за три дні. Це книжка про здорове харчування з позиції нейробіолога, який через призму їжі пояснює людям, як запобігти хворобам мозку і взагалі будь-яким проблемам із судинами. 

До речі, якщо вже я згадала про їжу, то наші львів’яни, тобто «Видавництво Старого Лева», видали кілька книжок про те, як готує Джеймі Олівер. Це кухар, який наполегливо виступає за здорове харчування і видав багато цікавих книжок на цю тему. Я дивилася його виступи на TED, тож і його книжки мені сподобалися. 

 

Зізнаюсь, що найбільше комікси в моїй сім’ї полюбляє мій чоловік. Він вчить по них французьку та поліпшує англійську. І мушу визнати, що такий метод дуже виправдовує себе, адже комікси — це, в основному, пряма мова та жваві діалоги, а зв’язок із малюнками мобілізує процес запам’ятовування. Першими коміксами, які він привіз, була історична серія про Джеронімо Стілтона. Пам’ятаю, як він, прочитавши одного з них, запитав: «Чому ж в Україні немає таких книжок?». На що я відповіла: «Давай я їх видам!». Тоді це була книжка про Моцарта з серії про Джеронімо Стілтона, яку ми ще не видали, бо спочатку взяли в роботу ті, які були найпопулярніші. Таким було моє знайомство з коміксами. 

Денис Фадєєв, співзасновник видавництва The Will production

Я цікавлюся різноманітною науковою фантастикою: Гаррі Гаррісон, Іван Єфрємов, Айзек Азімов, Аркадій і Борис Стругацькі, Рей Бредбері, Майкл Крайтон, Роберт Гайнлайн і подібне. З тих книжок, що дуже сподобались: соціально-філософський роман радянського фантаста Івана Єфрємова «Туманність Андромеди», серія науково-фантастичних гумористичних творів Гаррі Гаррісона «Сталевий Щур», роман Роберта Гайнлайна «Зоряний десант», повість братів Стругацьких «Пікнік на узбіччі» і, звісно, «Парк Юрського періоду» Майкла Крайтона.

 

Комікси почав читати з 5—6 років. Дуже мені подобався комікс «Парк Юрського періоду», правда, він був англійською, але я часто його розглядав. Навіть не пам’ятаю, де він у мене взявся, мабуть, хтось подарував. В часи мого дитинства насправді нічого з коміксів на продаж не було. Щонайменше в Миколаєві. Але десь якось комікси діставали, і ними можна було обмінюватися. Я намагався виміняти щось в однолітків, яким привозили їх з-за кордону. Видавати комікси ми почали в принципі не через те, що в нас почався на них попит, а тому, що в Україні майже нема власного якісного розважального контенту, що може вплинути на розвиток національної ідентичності.

Еван Вольф, засновник, директор, перекладач і сценарист видавництва Northern Lights

Зараз читаю дуже мало, тому що більше займаюся ліцензіями і перекладом коміксів. Для роботи читаю десь 250 випусків на місяць. І це не рахуючи тих, які мені особисто подобаються. А в дитинстві читання почалося з «Кобзарика», також дуже любив Шерлока Холмса і Едґара Алана По. Загалом із дитинства люблю читати різні трилери, тому що фільми не передають того жаху, який може передати книжка.

У дитинстві була в мене дуже класна серія «Жахи», автором яких був американський письменник Роберт Лоуренс Стайн. Не знаю чому, але вони були з біса страшними, хоча це була серія для дітей. Я стільки їх начитався… думаю, що в мене психіка трохи «поламалася» від них. Я читав швидко, бо вони були дуже захопливі, хоча зараз, мабуть, здалися б мені дещо банальними.

 

Я більш ніж на 100 % упевнений, що першим коміксом, який я прочитав, був «Людина-павук». Вперше я побачив комікси на базарі в Києві. Ми тоді жили біля ринку «Юність», на якому працював мій батько, там і пройшло моє дитинство. Якось ми з мамою ходили базаром і я побачив цей комікс. Подивився — круті картинки, і почав просити маму купити. Вона спочатку відмовила, але після мого півгодинного ниття, придбала таки мені той злощасний комікс, щоб я нарешті замовкнув. І поки я читав, мене було не чутно і не видно. Мама зрозуміла це, тому періодично давала мені гроші, аби я йшов купував собі якихось два комікси й потім нікого не дратував ще декілька днів.

 

Читайте також: Комікс – це мистецтво. Хтось сумнівається?

Підтримайте проект

Фондуючи незалежну редакцію Читомо, ви допомагаєте зростити нове покоління
професіоналів видавничої справи і збільшуєте кількість хороших книжок у світі.

Підтримайте проект