Читомо > Новини > Дві голови краще?.. Про співавторство у художній літературі

Новини

Дві голови краще?.. Про співавторство у художній літературі

11.03.2013 3 Автор:

Переважно робота письменника сприймається нами як щось інтимне та навіть сакральне, асоціюється із усамітненням та приходом загадкової музи. А що як муза чи то муз – це зовсім не міфічна істота, а цілком реальний співавтор? Можливо, комусь і важко уявити колективну творчість у художній літературі, але вона існує. До того ж, у дуже різних форматах та формах, часом банальних, а часом несподіваних та оригінальних.

Існує думка, що детектив, фантастичний роман, фентезі чи то любовний роман, а також подорожні нотатки або пародію можуть втілити і двоє, і троє й навіть п’ятеро авторів.

Найдивовижніше те, що деяким авторам для співтворчості зовсім не потрібно зустрічатись. Це довели Владислав Івченко та Юрій Камаєв, написавши сатирично-пригодницький детектив «Стовп самодержавства, або 12 справ Івана Карповича Підопригори», спілкуючись винятково через Інтернет. Як стверджують автори у своїх інтерв’ю, спільна робота почалась з того, що вони обмінялися початками оповідань з різними персонажами, які інший співавтор мав закінчити. І з шести персонажів цих оповідань «вижив» і розвинувся до книжки лише філер київської “охранки” Іван Карпович Підопригора.

Функції автори розподілили так: Владислав Івченко був відповідальний за сюжет, а Юрій Камаєв — за мовні багатства та історичне тло. Щоправда, у тривалому процесі доробок і переробок все дуже змішалось, і просто народився спільний твір. Учасники цього цікавого літературного дуету стверджують, що у процесі співавторства виникає певна змагальність і особливий драйв, тож попри те, що ділити на двох доводиться не лише славу, але й гонорар, автори продовжують співтворчість та уже анонсують скорий вихід нових пригод Івана Підопригори.

Звісно ж, співавторство підходить далеко не всім літераторам, тож брати Гонкури, брати Стругацькі, брати Грімм, Ілля Ільф і Євген Петров, Панас Мирний та Іван Білик, Марина та Сергій Дяченки, брати Капранови – це, швидше, винятки, ніж правило.

Та чомусь мені здається, що з часом з’являтимуться нові літературні пари й цілі літературні групи, що створюватимуть один твір, бо ж сучасній літературі притаманні експерименти, постійні пошук, епатаж. Й власне, колективність, можливо, здатна стати певним художнім прийомом, забезпечуючи мозаїчність та монтажність сюжету, зумисне переплетення різних стилів оповіді, ефект гри, сплетіння цитат та алюзій на відомі сюжети.

Глобальна мережа стала дійсно плідним середовищем для співтворчості, а також для активної участі читача у творенні тексту. Йдеться не лише про прозу, а й про виключно колективні жанри поезії: японські ренга – «нанизані строфи», основна риса яких – діалогічність (до слова, сьогодні різноманітні «варіації на тему» ренга дуже поширені у мережевій літературі і, зрозуміло, що не лише в Японії, в усьому світі й в Україні також), та буриме – вірші, створені за заздалегідь заданими римами.

Згадаймо хоча б збірку Івана Малковича «Вірші на зиму» (2006), де серед індивідуальних поезій оригінально прозвучали буриме самого автора збірки, Оксани Забужко і Святослава Вакарчука.

Особисто мені цікаво було б почути чи прочитати віршовані ігри-змагання відомих українських письменників. Переконана, що і багатьом читачам захочеться спробувати й собі побавитись у рими, які приборкали знані митці.

Від малих поетичних форм – до великих прозових. Цікавим і амбітним виявився доволі масштабний колективний літературний проект «Щоденник» – трилогія колективного текстотворення, експеримент з інтуїтивного конструювання сюжетної лінії. Куратори цього проекту Сергій Русаков та Ірина Бочар стверджують, що коли творчість необмежена – творити легко, а рамки чи обмеження творчості стають фактором ускладнення і водночас новим простором для креативності; вони вважають, що колективні літературні проекти є дуже перспективними, бо змушують митців перебувати в русі, зважуватися на нові для себе формати та літературні форми, довірятися ідеям організаторів (кураторів), які фактично відіграють провідну роль.

Особливістю проекту «Щоденник», який складається з трьох частин, є те, що кожен з учасників знає лише один розділ твору (перша частина), окреме речення (друга частина) або слово-узагальнення попередника (третя частина проекту), а уже цілий текст може прочитати на презентації твору.

Поки що колективні літературні проекти та художні твори – рідкість. Та вони мають усі шанси стати цікавим сегментом «після-постмодерної літератури», особливо якщо згадати такі жанри і формати, як відеопоезія, фотопоезія, аудіолітературний перформанс… Звичайно ж, говорячи про художню літературу не можна однозначно ствердити, що «одна голова – добре, а дві – краще», та, як бачимо, іноді ця відома приказка спрацьовує.

Ольга Ренн

Поделиться в facebook'е Поделиться вконтакте Поделиться в twitter'е

Комментарі читачів:

  1. Марія
    13.03.2013 в 8:32 pm

    коротко і цікаво …а то чомусь про таке співавторство-співпрацю у літературі саме художній давно не траплялося якихось матеріалів!

  2. Ірина
    13.03.2013 в 10:28 pm

    Завжди було цікаво, як же ж творять двоє авторів, із Дяченками і Капрановими зрозуміло, усі свої, люди на одній хвилі, із натхненням та почуттям гумору все ок, домовитися, мабуть. нескладно, працювати хочеться. А от коли йдеться про різних авторів зі здоровими егоїзмами і бажанням бачити на обкладинці прізвище виключно себе коханого… тут складніше. Тому і приємно взяти до рук наслідок такого порозуміння. Коли йдеться про єдиний твір, цікаво вгадувати, кому належить саме ця думка чи сюжетний поворот.

  3. Ірина
    13.03.2013 в 10:28 pm

    Завжди було цікаво, як же ж творять двоє авторів, із Дяченками і Капрановими зрозуміло, усі свої, люди на одній хвилі, із натхненням та почуттям гумору все ок, домовитися, мабуть, нескладно, працювати хочеться. А от коли йдеться про різних авторів зі здоровими егоїзмами і бажанням бачити на обкладинці прізвище виключно себе коханого… тут складніше. Тому і приємно взяти до рук наслідок такого порозуміння. Коли йдеться про єдиний твір, цікаво вгадувати, кому належить саме ця думка чи сюжетний поворот.

Щоб залишити свій коментар, будь ласка, увійдіть через аккаунт Vkontakte чи Facebook

Соцмережi
artarsenal bookforum publish messe