Новини

Пилипенко А. А.
IV курс Інституту журналістики
Київського нанціонального університеті імені Тараса Шевченка
.

Лінгвістичний аналіз тексту – це його розгляд з позиції мовознавства. Художній та журналістський текст мають як спільне, так і відмінне у своїй мовній структурі.

Лінгвістика тексту — напрям лінгвістичних досліджень, об’єктом якого є правила побудови зв’язного тексту і його смислові категорії. Вона займається з’ясуванням глибинних смислів, які містяться в певному тексті. При цьому врахування принципу використання мовних одиниць (включаючи і невикористання певних категорій чи окремих способів їх вираження) допомагає визначити подеколи приховані від літературознавчого або стилістичного аналізу смислові лінії та підтеми.

Лінгвістика тексту вивчає мотивацію вибору однієї мовної форми з двох можливих. Цим вона відрізняється від граматики, яка вказує на одну можливу форму, від стилістики, котра визначає одиницю, яка найбільше підходить для даного стилю чи контексту, від риторики, яка шукає оптимальну форму переконання тощо.

Лінгвістичний аналіз художнього тексту спрямований на формування вміння проникнути у суть художнього твору через аналіз мовної тканини. Звідси випливає завдання лінгвістичного аналізу тексту: виявлення і пояснення використаних у художньому тексті мовних фактів різних рівнів із метою встановлення їх смислових й естетичних функцій.

Мета лінгвоаналізу — допомогти систематизувати навички роботи з художнім твором; натренувати вміння мотивовано підбирати тексти для читання, самостійно оцінювати мовні засоби художнього твору, розвинути чуття мови, образне мислення.

Нині не втихає наукова дискусія серед мовознавців стосовно того, з якого боку в першу чергу потрібно аналізувати текст, які аспекти його творення й розуміння є основними. Є чимало підходів до аналізу тексту: літературознавчий, мистецтвознавчий, соціологічний, культурологічний, ідеологічний, естетичний; але у своєму дослідженні я зупинюся на мовознавчому аспекті.

.

ЛІНГВІСТИЧНИЙ АНАЛІЗ ТЕКСТУ

Аналіз тексту з точки зору лінгвістики може бути здійснений на кількох рівнях: фонетичному, лінгвістичному, морфологічному, синтаксичному.

В основі фонетичного рівня лежить оцінка тексту на предмет наявності асонансів – дисонансів, стягнених форм прикметників, ритміки наголосів, алітерацій. Його легко визначити в художніх текстах. Особливо важливу роль фонетичний рівень лінгвістичного аспекту відіграє в поезії. Так, окрім усіх вказаних вище явищ, можливі акровірші (поезії, перші літери яких складають слово чи фразу) та вірші на одну літеру (однією й тією самою літерою може починатися як рядок, так і кожне слово).

Так тихо тліють тіні.
Таїна труїть (Дар’я Гордійко)

Внутрішня рима також вибудовується на цьому рівні. Вона може базуватися як на повторенні за певною схемою (чи й без неї – у постмодерних творах) голосних звуків чи цілих складів, так і на нагромадженні певних приголосних. Нижче наведено деякі приклади внутрішньої рими, використаної у віршах Ю. Андруховича, О. Ірванця та В. Неборака:

Листівки ластівок протяли стіни і дзеркала,

Усі сентименти розміряно на сантиметри

„Трояндо, ти – кассандра!” В синь вечірню
тане човен, попеліє лотос.
тіла літають в літі

Рибина музика агонізує
Бубни небес і бас

Голосні и в середині слів “рибина” й “музика”; закінчення на а в тих же словах та початок слова “агонія”. Кількість звуків и спадає від початку рядка до його кінця.

Концентрація звуку б спадає, натомість слова “небес” і “бас” закінчуються на звук с.

Цар неба
Обличчя цареве
веселе

До кінця фрази нагромаджуються звуки е, які зустрічаються в останніх п’яти складах

На ВMW, або й на БМП – Асоціація, заснована на формі слова

Ліси порожні і поля просторі –
Чи ж в просторі не згубимося ми?..
(Порожні – поля
Просторі – просторі)

У осені на дні, на самім дні,
В холодні дні, нудні й немилосердні
В’язко мені казко
гнітко мені квітко
мілко мені гілко
гірко мені зірко
марно мені сарно
хлипко мені рибко
хрипко мені скрипко
сухо мені суко

Тут узагалі без коментарів. Андрухович зводить рахунки із традиційною літературою. В кожному з восьми рядків він зіставляє слово із традиційного лексикону українських письменників зі словом, котре його нібито компрометує, – якщо не ставить під сумнів, то кидає легку тінь підозри.

Іван Драч теж активно користується цим засобом:

Кому — солі до бараболі,
Кому — три снопи вітру в полі.

Такі асонанси роблять вірш цікавішим, із нелінійною, різноманітною римою. Майстром фонетичних ігор був Богдан-Ігор Антонич. Його поезії переповнені по вінця словами-асоціаціями за звуковою формою, що допомагає створювати свіжі, несподівані образи. Наприклад, вірш «Осінь»:

Дозрівають довгі дні, як ярі яблука,
лине листя з лип,
плине воза скрип,
коло лісу колом ллється вигук зяблика.

Палиться під захід сонця неба палуба,
от отара в отаві,
сизі мряки сиваві,
в яслах яру ясний ястер ятрить яструба.

П’яне піано на піаніні трав
вітер заграв.
Спіють дні все менші, нерівні,
піють по півночі півні
і
ості, осокори,
рій ос
і ось
вже осінь
і
о
осінь
інь
нь.
Дозрівають довгі дні, як ярі яблука,
лине листя з лип,
плине воза скрип,
коло лісу колом ллється вигук зяблика.

Палиться під захід сонця неба палуба,
от отара в отаві,

сизі мряки сиваві,
в яслах яру ясний ястер ятрить яструба.

П’яне піано на піаніні трав
вітер заграв.
Спіють дні все менші, нерівні,
піють по півночі півні
і
ості, осокори,
рій ос
і ось
вже осінь

Звукові ігри характерні не лише для поезії, вони зустрічаються і в прозі. Наприклад, у Юрка Іздрика:

В цій аморфній темряві ця амфорна музика.
Відлік кинуто як виклик.

В, о, к, подвійне ц, е. Вок, любитель на дівок. Цик, цикада, пак. Цикади на цикладах. Так-так. Ще люди — Бог із ними. Ще речі — так-сяк. Але рослини і тварини часами робляться нестерпні. Це різноманітне птаство, що вдосвіта починає, яке до світу позбавляє світ цноти і тиші (…)

Були, окрім того, повтори потвор, а також повтори повернень.
Вона була… просто жінкою з терпкого тіла літа. Літа-тіла.
Ніхто не уникне піску у шкарпетках — то ноги стираються в порох і пил. (Полинових могил).
Трансільванський транс.

Дивовижне явище, коли образи поезії відштовхуються від асоціації зі звуком. Знаковою у цьому сенсі є поезія Артюра Рембо “Голосівки”:

Е – шатра в білій імлі, списи льодовиків
Ранкових випарів тремтіння незбагненне;
І – пурпур, крові струм, прекрасних уст шалене
Сп’яніле каяття або нестримний гнів.

Цим явищем (фоносемантикою) займається психолінгвістика. Як складне, багатопланове, комплексне явище, що функціонує на межі фонетики, семантики і лексикології, фоносемантика розглядається в найрізноманітніших аспектах. Так, фоносемантичні явища досліджуються в процесах звуконаслідування, звукосимволізму та в поєднанні зі синестезією. Поряд із лексичним і граматичним, визначається фонетичне значення, що вказує на змістовність мовної форми на фонетичному рівні, де змістом, значеннєвістю фонетичної форми є символіка звуків мови.

На думку прихильників теорії звукосимволізму (С. В. Воронін, І. І. Валуйцева, В. В. Іванов, А. П. Журавльов, Н. А. Кожевникова, М. В. Панов та ін.) звуки мають не лише план вираження, а й план змісту. Показовим є уривок із вірша Т. Шевченко “У бога за дверми лежала сокира”:

На восьме літо у неділю,
Неначе ляля в льолі білій,
Святеє сонечко зійшло.

Ляля в льолі білій нагадує заспів із колискових люлі-люлі, тому навіює позитивні емоції. Крім того, звук «і» — найприємніший, найдобріший, найм’якший звук в українській мові.

Важливе місце в аналізі фонетичного рівня посідає наявність звуконаслідувальних елементів, які у своїх творах широко використовували українські майстри художнього слова П. Тичина, М. Коцюбинський, М. Хвильовий, О. Довженко, Л. Костенко. В сучасній українській літературі гратися зі звуками продовжують Ю. Іздрик, Т. Прохасько, В. Неборак. Насправді, звуконаслідувальні елементи характерні не лише для красного письменства – журналісти у своїй роботі також використовують їх. І мета у них та сама: передати якомога точніше звуки навколишнього середовища, мову та екстралінгвістичні явища мовців, сугестувати певний настрій.

В журналістських матеріалах фонетичний рівень не має яскравого вираження. Зазвичай єдине, за чим стежать, — це милозвучність мови, плавність тексту чи, якщо це потрібно (наприклад, для змалювання динамічного, миттєвого розгортання подій), уривчастість мови у медіа.

Лексичний рівень виявляється у використанні слів з префіксами, суфіксами, формотворчими закінченнями. Наприклад, слід розрізняти значення префіксів пре- (вищий ступінь ознаки – премудрий, пречудово та презирство, престол), при- (вказує на ознаку наближення – приїжджати, причепити; частковість – примружити, приморозити; результат – приборкати, привабити), пере- (вказує на повторність – перечитати; надмірність – переїсти; подолання – перебути, перетерпіти, перебігти), перед- (указує на попередність положення або часу: передміський, передсвятковий, передчасний). Суфікси також можуть формувати настрій чи ставлення до об’єкта мовлення. Наприклад, суфікси –иськ(о), -ищ(е), -їськ(о), -їщ(е) створюють емоційно негативний відтінок. Натомість –ичок, -ичка, -івка, -ївка, -усіньк, -юсіньк, -еньк, -ечк надають зменшувально-пестливого забарвлення і формують позитивне ставлення. Корені: недоречне вживання підряд кількох слів, які мають інфінітивну форму на –ти: змусити хотіти стати, навчити мріяти бути.

Морфологічний рівень. Слова, які використовуються в тексті, мають величезне значення. Так, велика кількість іменних частин мови (іменників, займенників, прикметників, числівників) формує зображене в тексті у вигляді називання, стану, тривалості. Дієслова – навпаки – роблять виклад динамічним, рухомим, змінним процесом.

Особливістю медійного тексту є те, що вживання великої кількості прикметників у ньому неприпустиме, на відміну від художнього стилю, де прикметники активно формують образність і поетизацію тексту. Пристрасть до означень тягне за собою уживання й інших позбавлених значення слів. Певні іменники вимагають неминучих прикметників, які насправді мало що означають. Такі комбінації стають штампами: розкішний курорт, витривалі жителі Півночі, набожні католики, мальовнича сільська місцевість, живописна сцена, колоритна постать, потужна зброя і таке інше.

Накопичення вставних слів і конструкцій, службових частин мови — це окрема тема. Воно, до речі, спостерігається і в художній літературі. Наприклад, вірш Маріуша Ґжебальського “Урок ангельської”:

Справді. Тепер уже, в принципі,
все можна прийняти. І навіть щось на зразок
“Тіло вбиває”, “Я розрізняю принаймні
чотири різновиди снігу”, і врешті

“Я з’їв місяць?” — що ж, і таке трапляється.
Поки що в нас, однак, лише туману —
предостатньо. Зелень, непевна,
як зачатки вогню, питає за нами

із-за дерев. Я станцюю лист до тебе.
Змовчу пісню. І такими нас підхопить
вітер (як у казках, як в легендах).

Кожен із власною мелодією, у своєму мереживі
сну. І хмари за вікном передають
з вуст до вуст наші поцілунки. Справді.

Синтаксичний рівень полягає у розмежуванні типів створюваних речень. Хтось полюбляє складні синтаксичні конструкції, комусь більше до вподоби короткі прості речення. Це може залежати як від особистості автора і стилю його письма, так і від описуваної ситуації. У публіцистичному матеріалі бажаний прямий порядок слів, а у художньому все залежить від волі автора.

.

ВИСНОВКИ

Лінгвістика тексту — напрям лінгвістичних досліджень, об’єктом якого є правила побудови зв’язного тексту і його смислові категорії. Одним із суттєвих питань сучасної лінгвістики є вивчення художнього тексту як одиниці комунікативного акту. У сучасному мовознавстві спостерігається велика зацікавленість проблемами лінгвостилістики, оскільки вивчення мовних явищ зближує лінгвістику з такими галузями, як літературознавство, психологія, естетика, етика.

.

ЛІТЕРАТУРА

Демський М. Т., Краснова Л. В. Словник метамови інтерпретатора художнього тексту. — К., 1994.
Загнітко А. П. Особливості конструювання тексту // Український синтаксис. — К., 1996. — Ч.2.
Загнітко А. П. Структурні компоненти тексту. Членування текстових величин // Український синтаксис. — К., 1986.
Зубков М. Г. Українська мова: Універсальний довідник.— Х.: Вид. дім “Школа”, 2005.— 496 с.
Ковалик І. І., Мацько Л. І. , Плющ М. Я. Методика лінгвістичного аналізу тексту. — К., 1984.
Лук’янова Т. В. Про розмежування підходів до вивчення тексту з позицій лінгвістики тексту та інтерпретації тексту // Мовознавство, 1990. — № 3.