Новини

Другий вересень підряд в Одесі відбувається міжнародний літературний фестиваль, ініційований європейськими культурними менеджерами — Ульріхом Шрайбером з Німеччини та Гансом Рупрехтом зі Швейцарії. На чотири дні місто перетворюється на культурний центр, куди з’їжджаються інтелектуали з усієї Європи. 

Цього року протягом 28 вересня — 1 жовтня обговорювали важливі теми і читали художні тексти англійською, німецькою, французькою, грецькою, нідерландською, словенською, російською, українською мовами. Солодким медом лилися слова організаторів про Одесу як культурне європейське місто.

Таке визначення — щедрий аванс південній столиці, яка сьогодні радше спекулює споживацькими балаганними образами, ніж намагається відтворити і продовжити власні інтелектуальні традиції. Лишається сподіватися, що такі події як Одеський міжнародний літературний фестиваль, змінять ситуацію і дійсно перетворять місто на осередок європейського культурного життя, яким воно колись було.

Дискусії

Публічні дискусії не новина для Одеського міжнародного літературного фестивалю. Торік, наприклад, Юрій Андрухович з Віктором Єрофєєвим обговорювали феномен пам’яті, а Сергій Жадан з Міхаілом Шишкіним — роль інтелектуалів в осмисленні історії. «Література — це той медіум, який допоможе дати відповідь на невирішені питання краще, ніж політичні дискусії», — наголосив Андреас Герген, представник Міністерства закордонних справ Німеччини, на прес-конференції з нагоди відкриття фестивалю.

Організатори фестивалю Ульріх Шрайбер і Ганс Рупрехт

Цього року відбулися кілька важливих дискусій. Зокрема, два нових великих модулі програми — «Життя на воді» і «Майбутнє Одеси» — провели в оновленій залі бібліотеки Грушевського.

Крізь призму літератури і письменницької позиції на публічних дискусіях також говорили про біженську кризу та правий і лівий популізм в Європі, права жінок, український графічний роман та українську літературу в європейському контексті.

Модуль «Життя на воді» був розділений на дві частини, під час яких письменники, культурні менеджери, урбаністи і поети обговорювали, як ріки, моря та океани впливають на життя у береговій зоні, у тому числі — на творчість письменника.

Першу зустріч, 29 вересня, модерував Іван Козленко, одесит і генеральний директор Національного центру Олександра Довженка. Козленко у вступному слові згадав письменників Валентина Катаєва, Юрія Олешу, Костянтина Паустовського, Івана Нечуя-Левицького та Юрія Яновського, чиї життя та творчість так чи інакше були пов’язані з життям біля моря. «У радянські часи море дарувало одеситам уявну приналежність до Європи. Частково цим можна пояснити космополітизм Одеси, спокійне сприйняття одеситами інакшості», — каже Козленко. Загалом подію складно назвати дискусією, вона швидше була саморефлексією як спікерів — письменниць з Аргентини, Греції й Індонезії — так і слухачів, які також розповіли, як життя біля води впливало і впливає на їхнє буття та мислення. Символічно, що за спинами письменниць на стелажі виднілася цитата Ярослава Мудрого: «Книги це ріки, що напоюють море».

Інес Гарланд з Аргентини говорила про життя у гирлі ріки та різницю островитян, що споглядають з дитинства за рухливою водою, і міських жителів, яким не відома залежність від повенів. Аманда Міхалопулу з Греції розмірковувала зокрема про острови, куди ти їдеш втратити себе і віднайти наново. Вона говорила про море як свободу думки: «Море ніби кличе тебе: давай, їдь деінде, відкривай нові світи». Лаксмі Памунтяк з Індонезії звернулася до вступного слова Івана, у тій частині, де він говорив про цивілізаційний рух «від моря», і зауважила, що також помічає це на прикладі рідної країни.

У той же день в Літературному музеї відбулася дещо хаотична і занадто емоційна дискусія про фемінізм за участі журналістки Ганни Наринської та художниці Юлії Кісіної, що представляли радикальне крило руху за права жінок, і Юлії Бєломлінської з більш ліберальними поглядами. Чи не вперше в Одесі публічно обговорювали права жінок. На дискусію прийшли небагато людей, до 15, і невідомо, що на це більше вплинуло: непопулярність теми в Одесі чи помилкова відсутність події в офіційній програмі фестивалю.

Читайте також: Вибране Ольги Дучимінської, феміністки з Галичини

Ще одна публічна дискусія, яку вдалося відвідати Читомо — «Європа І — Біженська криза», у якій взяли участь письменниці Меріам Бусельмі (Туніс) і Аманда Міхалопулу (Греція), модератором виступив український письменник та журналіст Артем Чапай. Здебільшого йшлося про те, що біженці — це не однорідна маса, а сукупність індивідуальностей. Ключем до розв’язання кризи були названі освіченість та людяність пересічних європейців.

Щодо ролі письменника у цьому процесі, то Аманда Міхалопулу звернулася до літератури про досвід Європи під час Другої світової війни. Як приклад вона навела роман Анни Зегерс «Транзит» про натовпи біженців у Марселі, звідки європейці тікали до Америки. Емоційна Меріам Бусельмі, як юристка й авторка гострополітичних п’єс, багато говорила про політичний контекст проблеми: «Я завжди казала, що художник не має давати відповідей, а має ставити питання. Але сьогодні у нас забагато питань, а відповідей не вистачає». Наприкінці дискусії зійшлися на тому, що мистецтво знайде шлях це переосмислити крізь особистий досвід письменників.

Читайте також: Письменники розповіли, чи може література протистояти насильству

Дитяча програма

Однією з відмінностей цьогорічного фестивалю стало розширення дитячої програми. Три дні — 28-30 вересня — з дев’ятої ранку до обіду в Одеському обласному театру ляльок автори книг й ілюстратори читали школярам захопливі історії мовою оригіналу, а актори сусіднього Українського академічного театру імені Василя Василька озвучували український переклад.

29 вересня, окрім вчителів, що привели дітей 5-8 років, я була єдиною дорослою у залі. І це був найкращий початок робочого дня, що тільки можна собі уявити. Настрій задав нідерландський письменник Едвард ван де Вендел і його книга «Пес, якого в Ніно не було». Разом з модератором Ліаною Кришевською гість з Нідерландів влаштував справжню гру з аудиторією, коли першачки розказували про своїх реальних та уявних домашніх улюбленців. Один хлопчик розповів про качконоса, якого у нього немає, чим спантеличив перекладачку і насмішив усіх.

Сама книга «Пес, якого в Ніно не було» — це коротка історія про хлопчика Ніно та його уявного кудлатого друга. Історія про мрії і фантазії, про те, що насправді усі кордони і умовності лише у нашій голові. Оповідання оформлене неймовірно гарними ілюстраціями Антона ван Хертбрюггена. Дивлячись на тоненьке видання, захотілося, щоб воно вийшло і українською мовою, проте представників українських видавництв у залі, як і в цілому на фестивалі, помічено не було.

Наступною мала презентувати роман «Антон пірнає» німецька письменниця Мілена Баїш, однак, на превеликий жаль, вона не змогла приїхати. Читання все одно відбулися — український переклад зачитав заслужений артист України Павло Шмарев. Проте вчителі й учні, що сподівалися почути носія мови чи бодай купити книгу в оригіналі, були помітно розчаровані.

Таке ж розчарування чекало гостей дитячих читань наступного дня — в останню мить через хворобу не зміг приїхати ірландець Джон Бойн, автор екранізованого роману «Хлопчик у смугастій піжамі», що мав презентувати книгу «Хлопчик на вершині гори».

Однак наступна зустріч, з німецькою ілюстраторкою Сонею Дановскі, відбулася на відмінно. Художниця зачитала німецькою книгу «Бабуся п’є чай на небесах» і розповіла, як вона робила для неї ілюстрації. Були і питання з аудиторії про те, які ще книги оздоблює авторка і скільки часу в неї забирає одна книга (в середньому — 8-9 місяців).

У рамках фестивалю також відбулася бесіда на тему «Як говорити з дітьми про Голокост?» із Марціном Щигельським. Книжка Щигельського «Ковчег часу», історія про дев’ятирічного хлопчика Рафала, який жив з дідусем у польському гетто, побудована на реальних подіях, вийшла навесні українською.

Загалом за три дні одеські школярі почули шістьох авторів з України, Польщі, Аргентини, Нідерландів, Франції, Німеччини. Годі й говорити про важливість таких зустрічей.

Читання

Головним пунктом програми літературного фестивалю лишаються читання — зустрічі письменників з читачами, коли автори презентують книги і читають уривки чи повні тексти мовою оригіналу.

В окремий розділ організатори винесли віршовані твори — загалом три ночі поезії відбулися протягом літфесту. 30 вересня читання поетів Алена Штегера (Словенія), Іллі Камінського (США), Іцхака Лаора (Ізраїль), Рафаеля Урвайдера і Педро Ленца (Швейцарія) модерував Сергій Жадан. Український письменник ставив питання учасникам, а також читав власні переклади Іллі Камінського і Педро Ленца. Кілька перекладів Камінського озвучив поет Борис Херсонський. Сам Ілля, номінант на Нобелівську премію з літератури, декламував вірші англійською, майже проспівуючи рядки. Для того, щоб зрозуміти його, інколи доводилося заглядати у «шпаргалку» — роздруківку з текстами трьома мовами.

Читайте також: Президент ПЕН-центру світу: Ми маємо підтримувати «малі» культури

Швейцарський автор Педро Ленц виявився близьким по духу до Жадана — герої його віршів з легкістю могли би жити у поезії Сергія. Наприклад, будівельник, що у компанії колег роздумує про те, куди витратить мільйон, якщо виграє його у лотерею. Недарма кілька років тому саме Жадан переклав Ленца для журналу «Простори». На ночі поезії швейцарський поет прочитав тільки два вірші німецькою мовою, більше сподівалися почути 1 жовтня на окремих читаннях в Літературному музеї, проте через чергову помилку у програмі пропустили подію.

Читайте також: Андрухович, Петровська, Жадан: політикою сьогодні є все

В останній день фестивалю свої твори читали вже загадані авторки Аманда Міхалопулу та Меріам Бусельмі. Письменниця з Тунісу французькою мовою представила п’єси «Те, чого не сказав диктатор», «Коробка правди» і «План життя», які більш наближені до політичного мистецтва, хоча сама Меріам відкидає таке визначення себе. Аманда Міхалопулу хоч і пише книги винятково грецькою мовою, читала переважно англійською, для того, щоб її зрозуміли ті, хто не володіють грецькою й українською. Зворушливе оповідання «Батько з собакою» дбайливо і небанально торкається теми втрати близьких.

У той же день шотландець Джон Бернсайд представив роман «Як усі інші» про марні намагання героя бути «нормальним». Читання плавно перейшло в обговорення того, а що є норма і де пролягає межа нормальності? Герой книги Бернсайда прокидається у психлікарні (де сам автор неодноразово бував через ментальну хворобу) і починає згадувати, як він стояв на платформі вокзалу і нічим не вирізнявся з-поміж інших пасажирів.

Дивним чином цей уривок перегукується з нарисом Артема Чапая, що їх роздавали у попередній день під час дискусій про біженців: «Нет. Он не похож на стереотипного украинского бездомного… Мужчина мало чем отличается от других на автовокзале. Внутренние беженцы, имеющие официальный статус внутренне перемещенных лиц, внешне ничем не отличаются от других людей».

Біженці, божевільні — ми легко маркуємо людей, бодай чимось не схожих на нас. І як виявляється, «ми» — це не тільки українці, а й шотландці, англійці, французи, німці, тунісці і власне решта народів світу. Можливо, саме література допоможе нам усвідомити спільні риси і здолати бар’єри.

Читайте також: 5 книжкових ініціатив українських міст

Можливо, саме література допоможе нам усвідомити спільні риси і здолати бар’єри, а подібні літературні фестивалі є нашим вікном у світ. Це можливість почути голоси і тексти з різних країн і культур, знайти з ними спільні теми, спільні світоглядні позиції, і на них побудувати міст, що б з’єднав нас. А ще побачити відмінності, зрозуміти їх, і нарешті визнати, що світ прекрасний саме у своїй різноманітності.

Віра Грузова, координаторка ЗМІ Одеського міжнародного літературного фестивалю на питання про участь українських видавців наголосила також: «Фестиваль не має на меті представляти і зв’язувати між собою видавництва. Наша місія полягає у тому, що читач зустрівся з автором. Звісно, було б чудово, якби українські видавці приїжджали до нас». 

Світлини авторки і International Literature Festival Odessa