Читомо > Новини > Соціальні медіа як інструмент сучасного мистецтва

Новини

Соціальні медіа як інструмент сучасного мистецтва

07.06.2016 0 Автор:

Андрій Драган – Creative Reporting Instructor американо-українського проекту Brighter Worlds: Confronting Violence Through Youth-Oriented Media з української сторони – розповів, що спільного між митцями та терористичними організаціями та як мистецтво може перетворитись в соціальну боротьбу.

 

Для чого нам потрібні соцмережі? Вконтакте, Twitter, Facebook, Instagram теоретично мають реалізовувати різні потреби: комунікація, донесення інформації, а також використання їх як персональної вітрини.

Мистецтво в соцмережах існує у двох напрямках: поширення та створення. Протягом певного часу ця тема розглядається під іншим кутом. Більшість продюсерів та мейкерів (сюди належать усі митці) розглядають соцмережі як аналог телебаченню, але більш зручний та швидкий. Для них це платформа для поширення своїх робіт, донесення власної думки.

01Ай Вейвей

У липні 2015 року китайський сучасний митець Ай Вейвей опублікував в Instagram селфі з паспортом, адже після чотирьох років без права на виїзд із країни йому нарешті повертають документи. Ця подія викликала широкого розголосу, про яку писали New York Times, CNN, Time та багатьох інших медіа.

Читайте також: «33 митці у трьох актах», або Портрет митця у сучасності

Вейвей охоплює величезну аудиторію: близько 330 тисяч читачів у Twitter та 225 прихильників в Instagram. І якщо мистецькі акції китайця часто критикують за простодушність і слабкі метафори, то його як активіста, не критикує ніхто, крім китайського уряду.

 


 Активність у як митців, так і терористів, знайшла у соцмедіа найефективніший спосіб поширення інформації.


 

Тому виникає низка питань. Чому? Що спільного в акаунтів Ай Вейвея, єгипетських революціонерів, Берні Сандерса, Дональда Трампа та безкінечних акаунтів прихильників Ісламської Держави? Справа втому, що вони чітко транслюють свої ідеї, для втілення яких необхідні зміни навколишнього світу. І це є головною засадою соціального активізму. Тільки хтось робить це, говорячи про мистецтво, хтось – про політику, а інші – про війну.

02

Це інсталяція Ай Вейвея у Берліні, створена із 14 тисяч рятувальних жилетів, які розмістили на колонах Концертхаусу. Чіткість цього повідомлення в тому, що жилети використовували біженці, які безпечно дісталися Європи та лишились живими. Позаяк велика кількість людей загинула, намагаючись дістатися берегів, через закриті кордони. Розміщення інсталяції також не є випадковим: жилети надіслали з Греції, але інсталяцію зробили в одній з ключових держав Євросоюзу.

Зв’язок із соцмережами полягає у величезному хештезі, що висить посередині інсталяції. Це артактивізм, який був спрямований на зараження собою соцмедіа і поширення головної ідеї: біженці, що тікають від війни, потребують безпечного шляху.

 


Мистецтво соціальних медіа народжується не тоді, коли воно стає артінструментом, а коли соцмережі стають причиною існування твору.


 

У 2010 році американський митець Мен Бартлет створив інсталяцію на межі реального та віртуального. Протягом 24 годин він повторював на веб-камеру, що наживо транслювала відео, всі твіттер-повідомлення, які мали відповідний хештег, незалежно від того, наскільки вони були дивними, огидними, добрими чи милими.

03

Читайте також: Маніфести на 5 хвилин для видавців майбутнього

Інтерактивний перформанс Бартлета стосувався свободи і відсутності цензури в інтернеті, а також небезпеки, яка прихована в цій особливості. Тут можна згадати відомий перформанс сербської мисткині Марини Абрамович, яка протягом шести годин дозволяла аудиторії робити з її тілом все, що завгодно. Наприкінці вона лишилась без одягу, з порізами на шиї та синцями по всьому тілу.

Такий вид гібридного перформансу є природнім наслідником перформансу реального, який у свою чергу, виростає з контексту об’єктного, традиційного мистецтва. І це важливо розуміти тим, хто заперечує подібні акти як твори мистецтва.

Вікіпедія – це один грандіозний геппенінґ всередині social media art. Основним його принципом є участь глядача у процесі. Це неймовірна за розмірами творча співпраця, яка хоч і має загальноосвітню мету, але по факту створює супротив традиційним формам поширення цих знань.

Але з цього постає інше питання. Що робити відносно новому виду сучасного мистецтва, коли хтось не розглядає процес, об’єкт чи результат як творчість, або ж заперечує факт того, що це творчість?

05

Британська скульпторка Джессі Дарлінґ, яка крім художніх виставок, влаштовувала низку перформансів. Наприклад, презентацію про себе у Power Point’і, вона мовчки показує слайди, відео, танцює перед веб-камерою.

У 2012 році вона казала: «Єдиний спосіб витримати Facebook – уявляти його як сцену, а себе – як артиста (performer)».

Її твіти часто розглядають як довготривалий онлайн-перформанс через відвертість повідомлень. Проте зараз, через декілька років, сама Дарлінґ відповідає, що це «сексистський троп, а вбачати у будь-якій активності інакших людей (жінок, сексменшин, психічно хворих) – мистецтво».

07

Амалія Ульман

Остання історія – це історія про перформанс, який включав у себе брехню та замовчування. Амалія Ульман – аргентинка з іспанським бекґраундом, яка навчалась у Лондоні, в Сент Мартінс. Врешті-решт у 26 років вона опинилася в Лос-Анджелесі й мала самостійно себе забезпечувати, а, як відомо, мистецтвом багато не заробиш.

Тому молода дівчина була змушена «шукати підтримки» у дорослих чоловіків. Її акаунти в Instagram та Facebook cтали документуванням цих пошуків. Проте насправді все було не так.

Читайте також: Якби літературні герої користувалися соцмережами

На підготовку п’ятимісячного перформансу вона витратила місяць: повністю змінила гардероб та стиль, перефарбувала волосся, написала сценарій. Її ідея була дуже простою: жіночність не є природною, а набутою навичкою. Вона спала на думку Амалії ще у коледжі, адже багато її одногрупниць для того, щоб оплатити навчання, працювали в ескорті. Й вона сама була змушена цим займатися під кінець навчання, щоб мати гроші на існування.

Сам перформанс розпочався після її видужання: Ульман потрапила у серйозну автобусну аварію, де серйозно пошкодила ноги. Селфі з лікарень її персонаж пояснював операцією зі збільшення грудей.

Акція була настільки правдоподібною, що деякі галереї переконували дівчину не опускатися так низько. У неї були власні гейтери, які ненавиділи шикарний спосіб життя героїні. Наприкінці перформансу Амалія мала 90 тисяч фолловерів.

Її мистецтво – соціальна боротьба, активізм у метафоричних світлинах на сторінках соцмереж. А сама Амалія – найочевидніший зразок того, як нове покоління поєднує соціальні медіа та мистецтво.

Читайте також: Що необхідно для успішного інтернет-медіа. Топ-20 порад від фахівців

Поделиться в facebook'е Поделиться вконтакте Поделиться в twitter'е

Щоб залишити свій коментар, будь ласка, увійдіть через аккаунт Vkontakte чи Facebook

Соцмережi
artarsenal bookforum publish messe