Читомо > Новини > Тарас Прохасько: Мені достатньо публіцистики, щоб почувати себе творцем

Новини

Тарас Прохасько: Мені достатньо публіцистики, щоб почувати себе творцем

07.04.2017 0 Автор:

Тарас Прохасько вже давно не писав великої прози, а з часів «НепрОстих» минуло майже п’ятнадцять років, його тексти не перестають прорізати тканину літературного світу. Працюючи з есеями, письменник так само говорить з читачем і шукає власну інтелектуальну радість.

Що робить з текстом час, де межа між публіцистикою та белетристикою та чому українська література страждає на зіркову хворобу він розповів під час лекції у Школі журналістики УКУ.

Розмова на сторінках

Я дуже люблю говорити, однак це не приносить мені фізичної насолоди. Розмова майже не залишає сліду, і мені це подобається. Це те, до чого не можна повернутися, бо слово не горобець, те, що окреслює певну тему, але не дуже продумане. Мені дуже подобається сократівський метод філософування, коли розмова – це акт непідчищеного мислення, коли слово народжується тут і тепер.

Німецький філософ Вальтер Беньямін казав, що література почалася з епосу. Тобто спочатку це була розмова, а вже потім письмо, пізніше з’явилися романи. Однак тепер ми знову повертаємося до епосу. Проте розмова передбачає наявність конкретного слухача. Коли ти бачиш, кому розповідаєш, то можеш оцінити реакцію. Беньямін таким чином передбачив епоху постів у Facebook.

prokhasko2purpulline

Коли я пишу, то уявляю для кого цей текст. В молодості мені було легше таким чином орієнтуватися у викладенні думок. Після появи Інтернету межа аудиторії почала стиратися – я зрозумів, що мої тексти читають не лише у Франківську, а і в інших куточках світу. Я ніколи не думав про цих читачів і не був впевнений, чи вони правильно розуміли мої тексти.

Письменництво – це бажання комусь щось розказати, навіть якщо ми говоримо про себе. В такому самовираженні є ще й прагнення бути зрозумілим. Треба шукати образи і асоціації, які розумів би читач. Не заради того, щоб догодити, але щоб можна було сприймати текст.

Є дуже багато підходів і ставлень до літератури і літературної практики. Я собі дозволив не думати, як правильно, а як ні, і роблю так, як мені зручно. Я не написав багато хороших книжок, тому що на світі їх і так багато.

 

purpulline

Я би хотів вільно танцювати на порожній сцені і робити те, що ніхто не робить, чого ще не отримував читач

purpulline

 

Я страшенно хотів би писати, як Данило Кіш, але він вже є, тому мені доводиться пробувати далі.

Останні десять років я не працюю над великим романом. Я маю заготовки, але вони нецілісні. В мене часто виникає відчуття, що якщо я довше подумаю, проживу, більше побачу, то зможу набагато ліпше написати те, що хотів сказати раніше. Я не перший, хто так думав. Ришард Капусцінський, наприклад, кілька своїх останніх років мріяв написати книжку про дитинство, юність, родину і все відкладав, казав, що треба знайти більше спогадів. Так він відкладав, поки сам не пішов.

Для мене коротка форма дуже зручна, бо кожен раз я підходжу до неї досить творчо. Я ще не знайшов універсального для себе шаблону, але всі есеї вже написані за приблизною схемою. Мені достатньо публіцистики, щоб почувати себе творцем.

Читайте також: Тарас Прохасько: Пишучи, уникайте «не своїх» форм, хай вони і привабливіші

 

Час працює на нас

Коли тобі приємно перебувати в якомусь тексті, виникає відчуття інтелектуальної радості. Ніби ти знаходишся в американському фільмі, де головний герой приводить свою дівчину вночі на ярмарку і вмикають всю ілюмінацію. Я страшенно ціную в літературних творах оцей спалах і мені самому не хочеться штучно його створювати.

Публіцистика, як і репортаж, мають бути вчасними. Погано писати репортаж згодом, бо для нього важлива присутність у часі. Натомість белетристика – позачасова. Мені подобається зв’язок в часі, подобається розуміти, що те, що було колись може бути завтра, подобається розуміти, що основні людські вияви, незалежно від часу і періоду є дуже подібні. Їх можна досліджувати і про них розповідати.

prokhasko3purpulline

Можна сказати, що репортаж є котушкою, на яку намотується історія. Так само можна сказати, що репортаж є манікюрними ножичками, які безболісно обтинають те, що може ранити. Треба пам’ятати, що визначення і спостереження не є універсальними. Література, як і репортаж,  не можуть бути уніфікованими.

Я вважаю, що література є одним із способів описувати світ, але це не єдине її завдання. Література – це певний препарат, який треба вживати, щоб перенестися в той час, про який пишеш. Грамотний читач розуміє, що це не звіт, що є закони побудови реальності, а лише діалог, розмова.

Читайте також: 15 цитат про літературу і життя від Тараса Прохаська

 

Письменники й алкоголь

Одна із величезних переваг літературної діяльності – це те, що письменник ні за що не відповідає. Він має право бути дурним, нудним, нецікавим. Від нього нічого не потрібно очікувати. Тим паче письменники знають, що жодна людина не зрозуміє текст так, як його автор. Письменник має бути готовий до того, що кожен трактує текст, як хоче. І в цьому є додаткова сила літератури – вона дає набагто більше шансів для власного розуміння написаного чи сказаного.

В Україні від усіх чекають чогось. Ніхто не буде робити щось самостійно, поки хтось інший не почне. Мене дуже смішить антипремія для письменників «Золота булька», її свого часу отримали і Карпа, і Андрухович, а цього року Таня Малярчук, хоча їхні книжки непогані. Все стає на свої місця, якщо звернути увагу що дається ця премія – за невиправдані очікування. Але як можна від письменника очікувати те, якщо він сам не знає, що мусить щось робити?

Так само і з громадянською позицією письменника. Вона не має лишатися за дужками, але і чітко артикулювати її в творах письменник не мусить. Є ті, які будуть говорити, що без виразної позиції, життєвої чи політичної, література нічого не вартує. Інші будуть казати, що щойно в текстах з’являються дидактичні чи моралізаторські елементи – вони вбивають літературу. Ще інші будуть робити як хочуть.

 

purpulline

Література сильна тим, що в ній є дуже багато текстів, книжок, людей і всі вони мають бути різними

purpulline

 

В нас багато письменників і останнім часом їх стає дедалі більше. Вони, так як і горілка різних сортів, на етикетках може бути різний опис, але в кінці обов’язково можна прочитати напис «не сумніваємося, що цей сорт знайде своїх прихильників». Так само кожна книжка має своїх поціновувачів.

Однак все ж таки в Україні замало літератури. Я наразі не бачу, що такого особливого ми можемо розповісти закордонному читачеві. Українська література використовує за взірець закордонні твори. Був період, коли у Європа цікавилася нашими текстами. Однак зараз єдиний автор, який цікавий поза Україною – це Сергій Жадан. Треба розуміти, на скільки його зображення України є фантасмагорійним, літературним і нерепрезентативним. Він – письменник і нічого нікому не винен.

Читайте також: Тарас Прохасько про старість

 

Зіркові хвороби літератури

Письменники поступово опановують літературу, роблять у ній прорив, стають цікавими. Однак ми маємо розуміти, що світу цікаві окремі митці. Наприклад, Олександр Архипенко цікавий не тому що він український, а тому він сам собою такий. Зробити прорив у цілій галузі – нереально.

Є речі, які потребують практики. Ми хочемо пробувати все, але лише тривала практика чогось може змінити щось. Мова йде не лише про графоманію. Графоманія –це лише  нестримне бажання писати, і було б добре, щоб серед графоманів було більше талановитих, ніж навпаки. Кількість письма не може перерости у якість, це фабричний спосіб.

 

purpulline

Графоманія виліковна, але якимось потужними препаратами, які відбивають бажання писати назавжди

purpulline

 

Проблема у тому, що в Україні немає виробленого культурного поля. Наприклад, в тій же Польщі постійно хтось щось робив та писав. Було дуже багато письменників, про яких мало хто пам’ятає. Їм не потрібно зірок, а нам навпаки – має бути кілька стовпів, на яких усе тримається, а сама літературна тканина не пророблена. Тому наявністю багатьох опублікованих текстів, можна здобути нову якість.

Читайте також: Іздрик про Тараса Прохаська

Світлини Анни Чуданової

Поделиться в facebook'е Поделиться вконтакте Поделиться в twitter'е

Щоб залишити свій коментар, будь ласка, увійдіть через аккаунт Vkontakte чи Facebook

*

Соцмережi
artarsenal bookforum publish messe