Читомо > Новини > Три експерименти про те, чому важливо забувати

Новини

Три експерименти про те, чому важливо забувати

23.11.2017 0 Автор:

Як свідчать експерименти, для здорової психіки важливо не тільки вміти запам’ятовувати, а й вміти забувати. Щоб щось запам’ятати нове, потрібно щось забути. Читомо розповідає про 3 експерименти, які доволять, що забування може бути корисним, як і здобуття нових знань.

ЕКСПЕРИМЕНТ №1

Якщо у вас ніяк не виходить забути якусь халепу, можливо, у вас в мозку просто не вистачає нейромедіатора гамма-аміномасляної кислоти (ГАМК) – про це в своїй статті в Nature Communications пишуть дослідники з Кембриджа, Університету Юти і Університету Гранади.

Вони поставили нейропсихологічний експеримент: молодим людям пропонували зіграти в просту гру – стежити за тим, якого кольору фігури з’являються на екрані, і натискати залежно від кольору фігури праву або ліву кнопку на спеціальному пульті. Спочатку учасники експерименту натискали і натискали на кнопки до тих пір, поки у них це не ставало повністю автоматичним дією.
.

.Але потім правила мінялися: якщо раптом людина одночасно з картинкою чула звук, він не повинен був нічого натискати. Тепер виконувати завдання ставало складніше, і деякі, почувши звуковий сигнал, не встигали загальмувати свої пальці і все-таки натискали на кнопку – так, як робили це багато разів до цього.

Деяким же, навпаки, вдавалося швидко засвоїти нові правила, тому вони на звук реагували правильно. Очевидно, тут потрібно було забути, що при появі фігури на екрані потрібно обов’язково натиснути кнопку, і, як виявилося, швидше за всіх це виходило у тих, у кого в гіпокампі було багато гамма-аміномасляної кислоти.
.

blue-line

.
Учасники експерименту, природно, докладали всіх зусиль, щоб забути про непотрібне дію, але добре виходило забувати тільки у тих, у кого в гіпокампі було багато ГАМК.
.

blue-line

.
За активністю гіпокампу стежили за допомогою функціональної магнітно-резонансної томографії (ФМРТ). Але про ту чи іншу речовину за допомогою ФМРТ дізнатися не можна – томографія лише показує, як працюють різні мозкові зони. Однак автори роботи разом з ФМРТ використовували різновид методу ядерного магнітного резонансу, який і допоміг оцінити кількість ГАМК просто в живому людському мозку.

Читайте також: «Вилетіло з голови» – як несподіванки здатні витісняти думки

Гіпокамп вважається одним із головних центрів пам’яті, а в ньому, як і у всіх інших мозкових центрах, є нейрони гальмування, завдання яких – відмикати активність всіляких нервових ланцюжків. Нейрони гальмування використовують для передачі сигналів саме ГАМК, так що зрозуміло, чому у деяких людей не виходило забути про те, що потрібно завжди натискати кнопку: нейрони гальмування через нестачу свого нейромедіатора ніяк не могли змусити відключити ті нейронні ланцюги, які пам’ятали вихідні умови завдання.

Раніше вважалося, що такі маніпуляції з пам’яттю здійснює префронтальна кора, однак вона лише віддає команду про те, що саме потрібно зробити зі збереженими у пам’яті даними, конкретні ж маніпуляції з ними відбуваються в гіпокампі.
.

aydin-aghdashloo-mors---vita-(diptych-from-the-memories-of-destruction-series)

Aydin Aghdashloo

.

ЕКСПЕРИМЕНТ №2

На думку психологів з Університету Глазго, забувати нам просто необхідно – інакше нам потім буде важко вивчити щось ще. Експеримент був такий: людина повинна була вивчити два завдання – спочатку це були кілька простих слів, а потім кілька простих рухів (на кшталт тих, що ми робимо, коли набираємо код на домофон або в банкоматі). Потім через 12 годин перевіряли, наскільки добре обидва завдання виявилися засвоєні.

У статті в Current Biology автори пишуть, що тест, який спочатку йшов першим, допомагав краще запам’ятати другий. Тобто якщо учасник експерименту спочатку вчив слова, то потім він краще запам’ятовував послідовність рухів, ніж коли руху йшли першими. Тобто запам’яталася інформація сприяла подальшому навчанню, хоча обидва завдання були різнорідними.

Більше того, ефект був сильніший, якщо між словесним тестом і тестом на рухи було структурну спорідненість – якщо, скажімо, послідовність слів була організована схожим чином з послідовністю рухів.
.

blue-line


Для процесу навчання виявилися важливими не конкретні елементи – слова і маніпуляції рукою – а взаємодія між ними: мозок, вивчивши один блок взаємозв’язків, був готовий засвоїти інший.
.

blue-line

.
Однак найдивніший результат роботи полягав у іншому: ефективність навчання на наступному етапі залежала від того, наскільки міцно або неміцно попереднє завдання засіло в пам’яті. Якщо психологи використовували консолідуючі прийоми, що закріплюють те, що вивчено в першому завданні, то наступне завдання запам’ятовувалося гірше. Як не парадоксально це звучить, нестабільність пам’яті допомагала краще впоратися з новою ситуацією.

Читайте також: Говорити і писати: як влаштовані мозкові звивини

Для наочності тут можна уявити таку схему: частина когнітивних ресурсів мозку при навчанні займається отриманням і обробкою нової інформації взагалі, в цілому, а частина займається саме конкретними значеннями (в даному випадку – словами і рухами). При навчанні ми запам’ятовуємо і сам процес (вчимося вчитися), і якісь відомості, які отримали. Звичайно, можна витратити все розумові потужності на фіксацію деталей, але тоді ми, грубо кажучи, забудемо, що означає вчитися.
.

.Так і виходить, що неглибока предметна пам’ять, на яку ми скаржимося, коли кожна наступна порція інформації витісняє попередню, насправді є запорука того, що ми в принципі здатні адаптуватися до найрізноманітніших ситуацій і засвоювати найрізноманітніші відомості.

301381 (1)

ЕКСПЕРИМЕНТ №3

Нейробіологи з Кембриджа опублікували статтю, де описували, як різні частини пам’яті в нашому мозку конкурують між собою: чим частіше ми згадуємо щось одне, тим гірше пам’ятаємо щось інше.

В експерименті брали участь декілька добровольців, які мали вгадати картини, продемонстровані їм трохи раніше. За активністю мозку спостерігали за допомогою магнітно-резонансної томографії, причому дослідники могли точно зіставити певний спогад і характерний для нього рисунок мозкової активності.

Сеансів згадувань було декілька, і кожного разу треба було зосередитися саме на конкретному образі, пам’ять про який стававав все яскравішим і яскравішим. Однак одночасно пам’ять про інші речі слабшала: у статті в Nature Neuroscience автори описують, як активність спогадів кори мозку підриває іншу активність, підтримуючу пам’ять про неактуальні образи. Іншими словами, стараючись щось згадати, ми щось обов’язково забудемо.

blue_line

Оптимізація пам’яті дозволяє позбутися від небажаних або поганих спогадів, які не можуть давати нам нічого, крім стресу

blue_line

 

З іншого боку, ми повинні з великою обережністю говорити про те, що ми «точно знаємо» і «точно не знаємо»: те, що ми згадуємо найчастіше, витісняє щось, що в даний момент нам не потрібно. Напевно, тому і не варто вбиватися у вивченні перед екзаменом якогось одного особливо важкого запитання – ви ризикуєте забути навіть те, що, здавалося б, добре знали.

Більш того, вважається, що багато психічних розладів, аж до шизофренії, пов’язані в тому числі з тим, що мозок пам’ятає занадто багато.

З непотрібної інформації з’являються нав’язливі думки, які можуть стати причиною постійної тривоги, депресії, галюцинацій тощо. Власне, дослідження мозку хворих на шизофренію показали, що у них за життя були проблеми якраз із нейронами гальмування в гіпокампі.

Читайте також: Дислексія, або коли мозок «не влаштований» читати

За матеріалами Current Biology, Наука и жизнь

Чільне зображення: Brian Rea

Поделиться в facebook'е Поделиться вконтакте Поделиться в twitter'е

Щоб залишити свій коментар, будь ласка, увійдіть через аккаунт Vkontakte чи Facebook

*

Соцмережi
artarsenal bookforum publish messe