Читомо > Новини > «Всесвіт однієї людини»: Дональд Барр про «Уот» Семюела Беккета

Новини

«Всесвіт однієї людини»: Дональд Барр про «Уот» Семюела Беккета

21.10.2017 0 Автор:

Читомо розпочинає серію публікацій перекладного проекту видавництва «Вавилонська бібліотека» – це переклади літературної критики, рецензій, аналітики та інтерв’ю з письменниками за виданнями The New York Times, The New Yorker, Paris Review, The Independent та інших. Мета проекту: ввести українських читачів в контекст творчості автора та звернути увагу на найкращі зразки американської та європейської літературної критики.

Переклади виконували студенти профільних факультутів під наглядом викладачів та професійні перекладачі на громадських засадах.

Перший матеріал серії присвячено роману відомого ірландського письменника Семюела Беккета «Уот».

 

«Сер, він був нудний», – сказав доктор Джонсон про відомого поета і пояснив: «Він був нудний по-новому, і це змусило багатьох подумати, що він був ВЕЛИКИЙ».

Містер Беккет здобув популярність тією дивною п’єсою «Чекаючи на Ґодо» – не так п’єсою, як, радше, шарадою, в якій актори замість того, щоб вдавати з себе реальних людей, вдають, що вони є символами. Так між 1954 і 1956 роками автор кількох ще дивніших знехтуваних романів (включно з «Уотом», написаним в 1945 році) завоював три різні публіки, які вважали його великим.

Першою групою були прихильники, які щиро виносили критичне судження чи вчиняли акт смаку: ті, кого ми не можемо звинуватити в захопленні Новою Нудьгою, адже вони інтелектуали, які ніколи не втомлюються від хитрих історій про те, як Існування передує Сутності, так само, як вульґарні люди ніколи не втомлюються від історій про те, як чоловіки ганяються за жінками; їх певним чином утішає думка, що всі ми в рівній мірі нікчемні; і, звісно, коли вони бачать, що персонаж на сторінці чи сцені поводиться не так, як нормальна людина поводилася б у житті, вони одразу ж розпізнають символ спільної долі людства.

Читайте також: Нові переклади сучасної драматургії українською мовою

Інші прихильники були просто зваблені жвавою грою. Ще інші ненавиділи залишатися осторонь будь-якого передового товариства: чим незрозумілішими були п’єса чи роман, тим ексклюзивнішим та бажанішим ставав клуб, так би мовити.

Тепер, коли «Уот» доступний тут, перша категорія прихильників зробить його справді своїм. Другій категорії буде вишукано нудно. Третя категорія зі своєї власної нездатності зрозуміти, про що взагалі говорить містер Беккет, звичайно ж, зробить висновок, що це справді визначний роман.
.

_DSC_0012

.
Здається, що бачення містера Беккета походить із всесвіту, заповненого жорстокістю, але  безцільного, деформованого і, в кінцевому результаті, безформного. Це, щонайменше, парадокс, але може бути і конфліктом. Можливо, серце автора плаче, тому що Бог несправедливий, а його голова бурмоче, що Бога не існує, і він примиряє їх звинуваченням Бога в небутті. Але якщо брати до уваги «Уота», то це тільки припущення.

Історія дуже неясна, якщо це взагалі історія. Уот, червононосий, пузатий дрібний дідок невідомого походження та виховання, приходить вночі до великого будинку та веде загадкову розмову зі слугою, якого він заміняє; домоуправління є дуже складним, точним та огидним ритуалом, а господар, містер Нотт, є свого роду невловимим та дивно мінливим самодержавцем, який з’являється тільки на мить («так, ніби в дзеркалі»); однієї ночі Уот несподівано і випадково зустрічає на кухні свою власну заміну, мовчки п’є молоко та курить сиґару, йде на вокзал і потім знесилюється; все це він згодом розповідає авторові, товаришу-в’язню в установі, що обнесена дротяною загорожею.
.

line_CAN

.
Ця історія кишить маленькими алегоричними образами та іменами-мітками. Наприклад, влаштування домашнього господарства містера Нотта має богословський вигляд.
.

line_CAN

.
Так і хочеться думати, що містер Нотт (Mr. Knott) є містером Нот (Mr. Not, в перекладі «містером Не», омофон з іменем персонажа в творі), як «Старий Ноубодедді вгорі» Вільяма Блейка (Ноубодедді – глузливе ім’я антропоморфного бога християнства у вірші Вільяма Блейка, утворене злиттям англійських слів «nobody» і «daddy», в перекладі «ніхто» і «татусь» відповідно).

Хтось думає про Уота (Watt), як про «Що» («What», омофон з іменем персонажа в творі) – він має особистість питального займенника, і це запускає екзистенціалістську доктрину про те, що Існування передує Сутності: іншими словами, ми можемо сказати, що Людина є, коли ми не можемо сказати що є людиною: іншими словами, ось є ми, але наші життя не мають істотної мети. І називання садівника містера Нотта «містером Грейвзом» (в перекладі «містером Могилою») стає майже зрозумілим.
.

issue260_samuel_beckett_latest

.
Проте в інші миті містер Беккет, здається, зацікавлюється (якщо не зацікавлює й всіх своїх читачів) технічною метафізикою і долає поєднання психології та номіналізму: «Дивлячись на горщик, наприклад, чи думаючи про горщик, на один з горщиків містера Нотта, про один з горщиків містера Нотта, марним було сказане Уотом – Горщик, горщик. Ну, можливо, не цілком марним, але дуже близьким до марного.

Тому що це не був горщик, чим довше він дивився, чим довше роздумував, тим більше він переконувався в цьому, тобто що то [це?] був зовсім не горщик. Це нагадувало горщик, воно було майже горщиком, але не було горщиком, про який можна було б сказати – Горщик, горщик, і бути задоволеним». Можна припустити, що це означає, що немає сутності горщика, а кожен горщик є індивідуальним, так само, як не існує сутності людства, і кожна людина ув’язнена в своїй індивідуальності.

Читайте також: Абсурд театру: Брехт, Беккет, Арто

Дивна наративна техніка містера Беккета позбавляє такі роздуми навіть того хвилювання, що залишилося в них шістсот років після того, як Вільям Оккам відмовився від духу. Бо коли речі відбуваються в книжці – в цьому немає сумніву – чомусь ніколи не можна бути певним, що, так би мовити, подія відбувається. Думка і життя проводяться в якомусь похмурому і желатиновому застої, то тут, то там трапляються інциденти, як от тарган в холодці. Проникливий інтелектуал може заперечити містеру Беккету на підставі того, що людина, яка так запекло виступає проти Платона, не має права писати алегорію, навіть обезголовлену алегорію. Звичайний читач просто скаржитиметься на нудьгу.

Містер Барр є членом кафедри Колумбійського університету та часто займається оцінюванням сучасної художньої літератури як своїм покликанням.

Переклала Христина Михайлюк

Переклад за виданням New Yourk Times, «One Man’s Universe», by By Donald Barr, 21 January, 1959

Фото: unicornstime.in.ua

Поделиться в facebook'е Поделиться вконтакте Поделиться в twitter'е

Щоб залишити свій коментар, будь ласка, увійдіть через аккаунт Vkontakte чи Facebook

*

Соцмережi
artarsenal bookforum publish messe