Читомо > Новини > Япономанія: ніндзя, роли і баркароли

Новини

Япономанія: ніндзя, роли і баркароли

14.10.2016 0 Автор:

Другий рік поспіль два дні Nivkihall перетворюється на маленький куточок Японії в Україні. Тут на початку жовтня уп’яте відбувся Міжнародний фестиваль-виставка японської культури ЯпоноМанія.  Та головне не загубитися серед МАФів біля станції метро Нивки, а потім пробратися поміж торговців найрізноманітнішим антикваріатом, які підозріло-здивовано вдивляються у твої зелені пасма волосся та котячі вушка. І коли ти все ж дістався до заповітного місця, ось воно! — твій шанс побачитися з друзями-анімешниками, познайомитися з іншими шанувальниками японської культури та дізнатися про усілякі новинки японського ринку. Якщо ти справжній отаку, а не хікікоморі, звісно!

(Отаку (яп. ??,???) — термін із японської мови, який означає тих, хто надзвичайно багато часу приділяє своїм захопленням, найчастіше — аніме чи манзі.

Хікікоморі (яп. ?????, «той, хто замкнувся») — соціофоб, молодий відлюдник, особа, що не бажає соціалізуватися, сторониться контактів із суспільством.)

Локація і програма

Двоповерхова будівля Nivki-hall під час ЯпоноМанії поділена на кілька різнокольорових залів. На другому поверсі розташовані «Червоний» та «Зелений» зали. У залі «Че» відбувались майстер-класи з приготування суші «Філадельфія зі свіжим лососем у кунжуті» і «Суші лосось», там можна було купити солодощі та чаї з Японії і Кореї (Pocky — хіт серед ласощів японської молоді), посмакувати «смаженим морозивом» та іншими японськими наїдками. Але моментами такими самотніми здавалися сушисти, що робили роли на одному краю довгого-предовгого стола…

Дітвора, яка прийшла разом із батьками могла забажати собі безкоштовний аква-грим, або спробувати розмалювати гіпсові фігурки. Ну а мами із зовсім маленькими бейбіками мали можливість поюзати справжню японську продукцію у пеленальній кімнаті з семплами японських підгузників Goon і аксесуарів для годування Lansinoh. У цій частині Nivki-hall було малолюдно, більшість, пройшовшись невеличкою площею за кілька хвилин, воліла відпочивати на відкритій терасі.

DSC_0052_700x464

Читайте також: Три кола масової культури, або Kyiv Comic Con-2016

У залі «Зе» прихильники бойових мистецтв могли удосконалити свої вміння з володіння холодною зброєю під керівництвом знаних майстрів. Когось цікавило бікендзюцу (? ? ?, володіння мечем у стилі ніндзя), хтось захоплюється метанням лез (сюрікендзюцу або сенбаннаґедзюцу / ?? ? ? · ? ? ? ?) чи вправлявся у какушібукідзюцу (? ?? ?, використанням прихованої зброї).

Там же можна було побачити різну зброю, самурайські обладунки і книги російською про бойові мистецтва, наприклад, «Кукисин рю Будзюцу» — перший переклад російською раритетної книги майстра Кіби Кошіро, що вперше побачила світ 1937 року, і мала на меті популяризацію Кукісін рю будзюцу для широкого загалу. Або «От ниндзюцу к нинпо: основы Будзинкан тайдзюцу» Валерія Момота, інструктора з ніндзюцу, і подібного штибу література. А ще біля книг була роздруківка про «екста пілюлю», яка, потрапляючи до організму, активує синтез ейфоричних гормонів (а що, такі справді є?). Цікаво, чи хтось спробував це диво…

DSC_0064_700x464

На першому ж поверсі знаходилися «Білий», «Жовтий» та «Синій» зали. У залі «Же» була демозона з роботами, ігрова freeplay-зона, відвідувачі могли зіграти у гру Ґо і послухати лекції про Японію. Там же викладачі Українсько-Японського Центру проводили урок японської мови для новачків. Але багато відвідувачів спершу не могли знайти цю залу. А от пообійматися з Lalaloopsy можна було завжди.

Зал «Бі» був наповнений усілякою продукцією для фанів. Там можна було придбати фігурки улюблених аніме-героїв від магазину Game Prize Magic, настільні ігри, Піка-піка-чю-піжами, значки, плакати і аксесуари (більше 20 видів кольорових лінз для очей!). Та найголовніше — російськомовної манґи.

Охочі також могли послухати лекції від Helena School Horror Legends, про укійо-е і адаптацію манґи й ранобе на українську мову від Мстислава Литвина і Київського клубу Міцурукі (що була раніше презентована на цьогорічному ComicCon, як і лекція про Ямамбу від Олександри Бібік), а Володимир Любецький проводив майстер-клас з малювання у стилі аніме. Та найбільше, мабуть, юні відвідувачі чекали надвечірньої години, коли проходив конкурс-дефіле саморобних косплей-костюмів у стилі японської анімації.

DSC_0058_700x464

Найбільший «Синій» зал вміщав у собі все: і лучний тир; і чайну кімнату з дегустацією чаю і солодощів; і виставку кімоно, японського живопису сумі-е, фігурок окіаґарі-кобоші, виробів із Кіото (кераміка, тканина, лакові вироби) і фотовиставку Кіото. Тут відбувались і презентація японської флейти сякухачі, і демонстрація чайної церемонії, і балетна програма від Нобухіро Теради, і виступ найменших «ніндзя», і лекції й демонстрації з сумі-е, екібани та ошібани. І, звісно, майстер-клас з каліграфії від Хітоші Накамури. А ще тут можна було придбати японську косметику, і палички для їжі, і фігурки котиків манекі-неко, що «запрошують щастя». А на стенді Українсько-Японського Центру можна було надивитися собі книги з японістики.

DSC_0090_700x464

Цікавою була лекція і демонстрація чайної церемонії. Плавність рухів, спостереження за перетіканням тіла води до чашки, неспішність оповідача і майстра заспокоювали серед гамору фестивалю, та все ж відволікали гучні розмови з головної сцени.

Також обидва дні фестивалю відбувалися покази аніме «Лист для Момо» Хіроюкі Окіури і «Вона та її кіт», «Сад слів», «Голос далекої зірки» Макото Шінкая.

Читайте також: Радзивилівський літопис у стікерах для азійського ринку: цензура, продажі, кавай

Література

Двома основними точками, де можна було надибати японську літературу — був «Же» та «Ес» зали. У першому магазин «Pylsar» разом зі значками, брелками, постерами та зошитами продавав манґу, звісно російськомовну. Якість томиків манґи був різним, але тут йдеться саме про те, що український фанат такого чтива може хоча б під час прочитання 30-40 сторінок уявити себе справжнім японцем. Адже формат цих книг майже відповідає справжнім і читаються вони теж справа наліво.

Тут фани моли знайти як «Босоногого Гена», так і «Bleach», «Майстра Муші», «Вчителя-мафіозі Реборна», «Death Note», «Блакитного екзорциста», «Темніше чорного», «Код Гіас», «Останній Серафим», «Волейбол», «Клас убивць» та ін. Якщо ви бачили більшість цих аніме-серіалів, то вам буде цікаво почитати манґу, адже з неї у серіал перекочовує лише певна частина героїв, епізодів і подій.

DSC_0065_700x464

Але японці — дуже терпеливий народ, вони можуть роками чекати на вихід нового томика манґи улюбленого автора. Наприклад, манґа «Bleach» (яп. ????) манґаки Кубо Тайто про школяра Куросакі Ітіґо з надприродними здібностями вперше з’явилась у номері журналу Shonen Jump за серпень 2001 року. Перший том манґи побачив світ у 2002 році, а режисер Абе Норіюкі зі Studio Pierrot, а потім студією Toho, запустили екранізацію манґи у 2007-му (і до 2012-го). То ж на сьогодні ми маємо змогу подивитися 366 серій серіалу, дві OVA (чи OAV — англ. Original Video Animation — термін, що використовується в Японії та інших країнах для означення аніме, що одразу ж з’являється у продажу на носіях і не транслювалося телебаченням) та 4 повнометражні анімемульти. До слова, останній том манґи вийшов аж 15 серпня 2016 року (усього вийшло 74 томи!).

DSC_0066_700x464

Звісно, магазин «Pylsar», який дислокується на Петрівці і в Мережі, пропонує не всі томи манґи, а лише перших кілька (десь всього 5, десь 10), і коштують вони не дешево, і в інтернеті швидше піратку викладуть англійською чи російською… Але ж потримати в руках томик так приємно!

У другому залі на стенді Українсько-Японського Центру можна було подивитися книги або ж для студентів японістики, або ж для справжніх шанувальників японської літератури. І все це — видання в українському перекладі.

DSC_0150_700x1057

Тут і «Теоретична граматика японської мови» (Том 2, 2010) К. Комісарова і «Розкоші і злидні японської поезії: японська класична поезія в контексті світової та української літератури» (2010) І. Бондаренка; і «Японська поетика. Хрестоматія» (2013), упорядкування, передмова і коментарі І. Бондаренка і Ю. Осадчої, що містить переклади поетологічних праць відомих японських літературознавців, письменників та поетів IX—XX ст.; «Український казковий епос японською мовою» (2014) О. Асадчих, І. Дзюба, Х. Катаоки; і два томи «Японська література. Курс лекцій» тих же І. Бондаренка і Ю. Осадчої, (частина перша: давній і класичний періоди (2014), частина друга: період шьоґунатів (2015); і «Стежками Півночі» Мацуо Башьо (2014), переклад та передмова І. Бондаренка і Т. Комарницької; «Сутність художньої прози» Цубоучі Шьойо (2015) у перекладі Ю. Осадчої; «Стилістика японської мови» (2015) А. Букрієнко, К. Комісарова; видання із 40 ілюстраціями «Жага кохання. Антологія японської жіночої поезії (IV-XX ст.)» (2016) у перекладі І. Бондаренка. І, одне з найцікавіших видань, — «Японсько-український словник ономатопеїчної лексики» (2016) укладачів О. Кобелянської та Х. Еґави — що містить майже 400 ключових і понад 2000 похідних та синонімічних найчастотніших слів сучасної японської мови.

DSC_0140_700x464

Читайте також: Пиркон – місце, де поєднуються світи

Варто згадати, що наведені видання побачили світ у видавничому домі Дмитра Бураго і на сайті видавництва можна знайти і придбати чимало інших книг з японістики. Частина книг видані у видавництві Грані-Т. Це «Стежками Басьо» (2007) авторства Галини Шевцової та перекладу І. Бондаренка і «Сто краєвидів малювали хмари» (2007) та ін. А також книги про японську кухню.

DSC_0148_700x464

До речі, Іван Бондаренко, ім’я якого фігурує майже на всіх представлених книгах, мовознавець, перекладач, доктор філологічних наук, професор, завідувач кафедри мов і літератур Далекого Сходу та Південно-Східної Азії Інституту філології КНУ ім. Тараса Шевченка. А Андрій Накорчевський, книга перекладів якого «Самурайські пісні» була презентована цього річ на Книжковому Арсеналі, є професором університету Кейо в Японії, читав лекцію про магію японських садів (у нього і книга така є) і про різновиди японського буддизму.

І ще у залі «Ес» відбувалася презентація і зачитування уривків із нещодавно (прямо до Форуму видавців у Львові) виданої видавництвом «Кальварія» книжки «Ресторан, де виконують побажання» знаного японського письменника Кендзі Міядзави. Книга перекладена Ігором Дубінським і щедро ілюстрована малюнками Неоніли Єфімової.

Враження

Як розповідають відвідувачі, у порівнянні з іншими роками, зараз фестиваль проходить дещо мляво. Наприклад, у 2015 на Afterparty «запалювали» кращі українські J-rock та Visual Kei гурти Dead Eyes і Aghiazma; у 2014 році був живий виступ Street Dance від Небати Йоічі, на стенді Wacom нон-стопом проходили майстер-класи з малювання манґи на графічних планшетах, компанія Canon обладнала фотозону, де трудились аж чотири фотографи, а портативний принтер відразу ж друкував фотографії.

У 2013 будь-який охочий міг відвідати стенд компанії «Джаз-клуб» і пограти на всіх представлених музичних інструментах від всесвітньо відомої японської корпорації YAMAHA: цифровому піаніно, електронній барабанній установці, акустичній і електрогітарі, а також на різних синтезаторах останніх моделей; у 2012 була представлена Mitsubishi Motors, майстер-клас із майстерності Гейші та демонстрація приготування суші від особистого кухаря посла Японії в Україні. Програма відчутно змінилася, як і локація за останні два роки. І попри стабільно велику цікавість українців до японської культури, п’ятий виставка-фестиваль був проведений на тверду трієчку.

myronchukВікторія Мирончук,

співробітниця Українсько-Японського Центру:

«Українсько-Японський Центр НТУУ «КПІ» з першого року існування фестивалю «ЯпоноМанія» бере активну участь у такій знаковій для всіх поціновувачів Японії події. На фестивалі команда УЯЦ представляє саме традиційну Японію. Деякі зони, створені командою УЯЦ на фестивалі, лишаються незмінними, але кожного року ми намагаємося придумати для відвідувачів щось новеньке.

Раніше до участі у «ЯпоноМанії» запрошувались майстри та лектори з Японії, серед яких майстри мистецтва кірі-е, гравюр, виробів по дереву, музиканти. У цьому році на фестивалі з надзвичайно цікавими та пізнавальними лекціями виступив спеціально запрошений професор університету Кейо (Японія) Андрій Накорчевський.

Також на фестивалі функціонували куточок чайної церемонії, куточок каліграфії, лекційна зала, зона майстер-класів та виставкова зона із фотографіями загадкового міста Кіото. Виступали та навчали традиційному японському танцю учасники танцювального колективу «Цубомі», а викладачі курсів японської мови при УЯЦ демонстрували на відкритому занятті «Японська для початківців», що японська мова не така вже й складна, а навпаки, цікава та захоплива».

vidvАлла Гараніна,

відвідувачка фестивалю:

«Коннічіва, ваташі ва Ара дес, або просто Алла. Люблю Японію, котиків та подорожувати. У вільний час або подорожую, або мрію про подорожі. Як кажуть, іноді один день, проведений в інших місцях, дає більше, ніж десять років життя вдома. Цьогоріч про ЯпоноМанію спершу дізналася з новин у ФБ. Дуже хочеться в Японію, а це така маленька альтернатива відчути дух Японії поряд. А взагалі, ходжу підтримати небезпечних ніндзя та поспілкуватися з друзями. Здається, це була моя четверта ЯпоноМанія. Знаю багатьох людей, які відвідують цю виставку-фест. Це і викладачі УЯЦ, і майстри Будзінкану, і колекціонери кімоно… Багато для кого японська культура визначила життєвий шлях.

А перше знайомство з ЯпоноМанією в мене відбулося в КиївЕкспоПлазі. Як на мене, це більш-менш вдала локація за весь час проведення фесту. Все хоча б знаходилося у межах одного поверху та було логічно структуроване. І програма була більш живою та насиченішою. Раніше було набагато більше спонсорів і це дуже відчувається. Таке враження, що з кожним роком стає все менше поціновувачів японської культури.

Цього року, як і минулого фест знов проводили в Нівкі-холлі… Локація ніяка… Сцена для виступів майстрів бойових мистецтв маленька (не кажучи вже про відсутність татамі). Зонального розмежування майже не було. Можна було одним оком грати в гру Ґо, іншим дивитися на примірку кімоно і ще слідкувати за прийомами ніндзя. Майстер-класи проводилися в різних приміщеннях на різних поверхах, а деякі заявлені майстер-класи і взагалі не відбулися.

Але приємним відкриттям, для мене, було «смажене морозиво» зі свіжими фруктами, щось схоже бачила в Японії. Черга в хлопців, здається, не закінчувалася ніколи. Та все ж хотілося б нормального такого японського фудкорту та зони з ігровими автоматами. Із задоволенням скуштувала б рамену та потанцювала в Dance Dance Revolution. Більше би спонсорів фестивалю, зміну локації… »

Світлини авторки

Поделиться в facebook'е Поделиться вконтакте Поделиться в twitter'е

Щоб залишити свій коментар, будь ласка, увійдіть через аккаунт Vkontakte чи Facebook

Соцмережi
artarsenal bookforum publish messe