Оксана Була

Ой чи живі чи здорові всі родичі з роду туконі

04.04.2019

Бачите помилку в тексті — виділяйте фрагмент та тисніть Ctrl + Enter

Хто ще не встиг познайомитися з туконі, кумедними мешканцями лісу з книжок Оксани Були? Поки туконі підкорюють світ і віртуальну реальність, ми взялися намалювати маленьке генеалогічне дерево цих істот, а також розібратися, ким є насправді ці милі лісові мешканці.

Туконі – це маленькі персоніфіковані сили природи, що стежать за порядком у лісі. Коли щось іде шкереберть, туконі збираються докупи і знаходять спосіб відвернути халепу. Вони метушаться навколо тварин, які вередують і хочуть піти проти своєї природи й не спати в призначений для них зимовий час або, навпаки, спати, хоча їм це не притаманно. У цьому є і велика міфологічна логіка, і біологічний сенс. Річ у тім, що в нон-фікшн бестселері «Таємниче життя дерев» Петер Воллебен розповідає про реальне «спілкування» дерев між собою. Вони посилають одне одному сигнали про можливі небезпеки й діляться через коріння поживними речовинами. Тож якщо вбачати в туконі рослинних духів, вони чудово ілюструють цей принцип взаємодії в житті дерев. І у своїй діяльності туконі не самотні. В них є безліч близьких і далеких родичів з історії культури, з якими ми хочемо вас познайомити.

Зауважимо, що подана інтерпретація належить авторці статті й може не збігатися з поглядами творчині туконі, Оксани Були.

 

Іґґдрасілль, або ж Світове дерево

Перша прародичка туконі

 

Це на перший наївний погляд здається, що туконі метушаться навколо окремо взятого Зубра чи Ведмедя, які вередують і не хочуть дотримуватися прадавніх принципів існування свого виду. Насправді ці маленькі деревоподібні духи виступають гарантами функціювання світу. А їхня найдавніша пра-прабабця – це дерево Іґґдрасілль зі скандинавської міфології.

Це не просто старезне й прекрасне дерево, це – справжнє осердя світу, яке тримає небо, землю і потойбіччя разом. Гілки Іґґдрасілля тягнуться так високо, що сягають неба, а його коріння сполучаються з потойбіччям і світами давніх могутніх істот: асів та інеїстих велетів. До того ж під коренем цього дерева є джерело мудрості та знань.

 

«Пфф, скажете ви, світове дерево в будь-якому фентезійному фільмі величезне, а туконі схожі на нього не більше, ніж сучасні ящірки на динозаврів». Однак це справді так. А в чому полягає така еволюційна логіка зменшення в розмірах, ми з’ясуємо далі.

 

Читайте також: Як стати успішним ілюстратором та не залишитися без роялті

 

Дерево пізнання

Бездітна прародичка

 

У біблійних Адама і Єви теж було своє світове дерево. Це було те саме дерево пізнання добра і зла, через плоди якого старозавітний Бог показав їм на вихід із райського саду. І якщо про дерево всі успішно забули, то з його наступницею сталась велика халепа.

Родичкою дерева пізнання була горезвісна вавилонська вежа. Вона мала б поновити з’вязок людей із богом. От тільки проект цієї символічної ланки між землею й небесами було відхилено небесною канцелярією. Діалог людей з Богом став доволі авторитарним і одностороннім. Зрештою, на все Його воля.

 

Бобове дерево Джека

Двоюрідні дідусі

 

Однак розвалена вавилонська вежа не завадила фантазувати про авантюрні екскурсії на небо, де досі має квітнути райський сад. Так добре відомий Джек з англійської оповідки отримав від загадкового пана три бобових зернятка. І з цих бобів виріс чарівний аналог світового дерева – велика ліаноподібна драбина на небо.  якщо вежа до неба сама собою виросла, гріх по ній не залізти і не з’ясувати, що ж ховають на небі від людей потойбічні створіння.

Залізши на небо, Джек знайшов там купу цінних артефактів, які роблять життя людини щасливим і безбідним. І попри те, що артефакти Джеку ніхто не дарував і навіть не давав права за них змагатися, метикуватий чоловік їх поцупив. І про всяк випадок обрубав чарівне дерево, що не поплатитися за крадіжку. Що найкумедніше, ситуацію Джека зрозуміти просто. Якщо бог/дракон/велет привласнив собі усі чарівні артефакти, Джек не проти по-робінгудськи поновити справедливість і перерозподілити блага між світами. А про поновлення діалогу з вишніми світами ніхто навіть не заїкається.

 

Мавка

Бабуся

 

Мавка з «Лісової пісні» Лесі Українки – одна з найближчих родичок туконі. Взагалі, нявки, мавки, русалки та інші істоти українського фольклору – це душі померлих, що втілилися в духів природи. І в драмі-феєрії перед нами відкривається водночас і природне царство, і велике царство мертвих, в якому Мавка постає чи не царівною.

І от одного дня межа між світами тоншає, а Лукаш виманює на звук сопілки цю потойбічну лісову дівчину. Тож хлопець – це Орфей, що вириває свою Еврідіку з полону смерті, але не може втриматись коло неї і обертається до живого практичного життя. Не дивно, що його кохана, як і нещасливо закохані дівчата з поем Шевченка, перетворилася на дерево.

 

До речі, метаморфози Мавки – не єдина поява образу дерева у драмі. На самому початку тексту ми бачили начебто неважливий епізод за участі Дядька Лева. Завдяки чоловіку старий дуб, дуже важливий для нечисті, залишається захищеним від зрубування. Вловлюєте? Дядько Лев виступає вартовим між світами. Це він охороняє світове дерево, зв’язок між людьми і всім описаним Лесею Українкою кодлом нечисті. І Лукаш, що має успадкувати символічну роль дядька Лева, в майбутньому провалює це завдання. Тож гармонійний зв’язок із царством природи (яке водночас є царством мертвих) руйнується.

 

Груша, що всохла

Двоюрідна тітка

 

Якщо світове дерево в давньому світі – це величезна й прекрасна рослина, крона якого дістає неба, а коріння тягнеться в потойбічні світи, то їхні родичі в ХІХ й особливо ХХ столітті здають позиції і вже не вражають своєю величчю.

Найнесподіванішою родичкою туконі є славнозвісна груша з «Кайдашевої сім’ї» Івана Нечуя-Левицького. Адже бідолашне деревце, яке ніяк не могли поділити ворожі члени родини, – не просто привід погиготіти й позловтішатися з героїв наприкінці повісті. Давайте вдумаємося. Дерево, яке здебільшого може жити значно довше за людину, втілює тяглість традиції, непохитність, стабільність і добробут (які колись не мали відомого негативного відтінку).

 

Дерево роду, тобто дім і родина, були непохитним осердям світу. Навколо нього крутилася вся діяльність людини, саме в родині шукали підтримку й прихисток від усіх можливих негараздів. Що ж натомість відбувається в «Кайдашевій сім’ї»? Те, що мало бути осердям світу, помирає.

 

Родина з опори перетворюється на проблему і вороже середовище. Тож не дивно, що Кайдашам дістається саме таке світове дерево, що наприкінці висихає, залишаючи нас, читачів, із комічним завершенням чергової зі сварок, але й з трагічним висновком про майбутнє цього роду.

 

Хухи

Двоюрідні сестри

 

Як не парадоксально, а бідолашна грушка Кайдашів – насправді сигналізує про початок величезного процесу змін у світі. Великі родові дерева вироджуються, а разом із ними маліють і лісові духи.

Туконі є не єдиними маленькими лісовими духами вукраїнській літературі. В історіях про нечисть Василя Короліва-Старого є історія про Хуху-Моховинку. Хухи, ця лісова нечисть і лісовий дух, є набагато слабшими створіннями за туконі. Хухи не розв’язують проблеми самі: коли рубають їхнє дерево-домівку, вони мають кликати людину, яка б порятувала їх. Вони не стільки лісові охоронці, скільки слабкі мешканці лісу, яким загрожує безліч небезпек. Тож ці лісові духи більше не мають сил стежити за порядком у світі. Це люди мають стежити, щоб із лісовими духами нічого не сталося.

 

Читайте також: Синдром Омелька Кайдаша: безглузді смерті в українській літературі

 

Чарівна паличка й шаманський бубон

Зведені брати й сестри

 

Коли юні чарівники зі всесвіту Гаррі Поттера приходять до крамнички Олівандера по свою першу чарівну паличку, ми дивимося на цілі ряди нащадків світового дерева і близьких, хоча й бездушних, родичів туконі. І бездушних не тому, що палички не говорять і не мають своєї волі. Штука в тім, що палички добряче втратили свою ауру і замість унікального магічного предмета, добутого потом і кров’ю, були поставлена на виробничий конвеєр. Що характерно, у світі Гаррі Поттера чарівництво доступне не лише обраним. Бунт мас, так би мовити, відбувся, тож тепер є безліч магів, мало на що спроможних без своєї міні-версії світового дерева.

Чарівна паличка із сучасного фентезі – це продукт суспільства споживання, де достатньо заплатити відповідну кількість ґалеонів, щоб отримати свій персональний магічний артефакт. Та навіть цей поставлений на конвеєр процес з виробництва світових дерев передбачає спрощений обряд ініціації. Адже це саме паличка обирає чарівника, а не навпаки. Тож юні маги таки проходять символічну посвяту. Чи треба казати, що чарівні палички найімовірніше колись росли на тому самому світовому дереві?

 

Тільки, на відміну від туконі, чарівні палички відстежують свій рід від шаманського бубна. Шамани, як і кожен чарівник зі світу Роулінг, черпає свою магічну силу саме зі священного дерева. Багато шаманів у своїх практиках послуговуються бубном. Якщо не вдаватися в деталі, це та магічна річ, яка допомагала здійснювати їм свої дивовижні шаманські практики, а саме переміщатися між світом людей і світом богів та світом мертвих – лазити, як горезвісний Джек, світовим деревом. І на цьому самому бубні часто стоїть зображення світового дерева. Тож можна припустити, бубон є магічним, бо зроблений із деревини світового дерева.

 

Читайте також: «Прокляте дитя»: Гаррі Поттер і смак розчарування

 

Примітки до дерева роду туконі

Міцне коріння й стовбури дерев – це своєрідна гарантія непорушності світу й тяглості традиції. На несвідомому рівні образ дерева дає впевненість у стабільності світу й відсилає до міфологеми райського саду. Головна фішка цього саду в тому, що він показує досконалий стан світу на початку своїх часів. А оскільки ми зараз живемо далеко не в золоту добу, ностальгія за вимріяним образом райського саду переслідує людей. Вона підтримує бажання повернутися в нього, відпочити під кронами досконалого світового дерева. Чи принаймні залізти ним вгору, щоб поцупити у богів чи велетнів якийсь чарівний артефакт. Кожен/кожна із нас хоче відчути себе тим самим Джеком, якому пощастило знайти дорогу до нетутешніх скарбів.

Тим часом світові дерева маліють. Замість сильних духів предків, які нас захистять, постають маленькі хухи, яких самих треба охороняти. Світ вироджується. Не дивно, що кожен/кожна хоче знайти шлях до втраченого раю чи, по-простому, країни з молочними ріками й берегами зі смачної поживної матерії, де все є і не треба нічого робити. Кілька років тому героїня фільму «Надновий заповіт» Жако ван Дормеля гарно нагадала глядачам про парадокс цієї ситуації. Райський сад не десь далеко. Він тут, і ми досі в ньому. Навіть якщо забуваємо поливати свої світові дерева і не вміємо чути голоси богів у його гіллі.

 

Попри дитячу кумедність і поодиноку слабкість туконі, вони показують дещо важливе. Злагоджена щоденна праця цих лісових істот досі примудряється тримати шматки світу разом і не давати йому розвалитися. Зрештою, дерева сплітаються своїм корінням, не даючи померти одне одному й захищаючи одне одного від всеможливих загроз. Саме це і роблять туконі. Вони сходяться разом, щоб відновити гармонію та єдність лісу й повернути до життя найбільше дерево (те саме дерево!), якщо під час грози в нього влучить реальна чи символічна блискавка.     

 

Читайте також: 7 запитань ілюстратору: Оксана Була

 

Авторка: Тетяна Петренко

 

Підтримайте проект

Фондуючи незалежну редакцію Читомо, ви допомагаєте зростити нове покоління
професіоналів видавничої справи і збільшуєте кількість хороших книжок у світі.

Підтримайте проект