відгук

Олександр Ірванець про чотири «Х» молодої поезії

18.02.2020

Бачите помилку в тексті — виділяйте фрагмент та тисніть Ctrl + Enter

Ці чотири книжечки невеликі й не вельми товсті. Вони не займали багато простору в наплічнику, тому я читав їх усі чотири одночасно, що не могло не відбитися на моєму сприйнятті.

 

Вони, звісно ж, не однакові. Серед них є лідер, такий собі альфа-самець, симпатичний молодий вовк, і його збірка відповідно найтовща. Далі йде власне «зграя». Дві приблизно однакові за товщиною збірочки, а також третя — найтонша, біла, навіть без імені автора й титулу на корінці, як у трьох попередніх.

 

Богуслав Поляк. Тирлище. – К., Смолоскип, 2019. –  104 с.

На чотири ці збірки припадає 8 (прописом: вісім) перед-, або післямов. Найкоротша належить Юрію Андруховичу. Найдовша — вступна стаття до збірки альфа-самця, що, здається, теж природно.

 

Мабуть, досить інтригувати. Йдеться про чотири нові видання «Смолоскипа» — поетичні збірки Ігоря Мітрова «Голландський кут», Олексія Шендрика «Останні китобої на Місяці», Андрія Шийчука «Кахлі» та Богуслава Поляка «Тирлище». Ці видання ознаменували собою щойно минулий 2019-й і так чи інакше влилися у загальну течію річки «Українська поезія».

 

Олексій Шендрик. Останні китобої на місяці. – К., Смолоскип, 2019. –  136 с.

Факт наявності восьми супровідних текстів до чотирьох віршованих збірок приводить до логічного висновку, що сучасна поезія молодих — складна, і потребує пояснення. Десь так воно, мабуть, і є. В супровідних текстах до кожної зі збірок вказується, відзначається і підкреслюється тими чи іншими словами, що молодий автор пише не просто, його образи не кожному до снаги втямити й належно оцінити, а «розуміння серйозної поезії, як і будь-якого серйозного культурного феномену, потребує підготовки». Це була цитата з однієї з післямов.

 

І справді, без належної підготовки не так і складно заплутатись у лабетах цього безмежно відірваного верлібру, цієї проникливої розповіді молодого, освіченого й достатньо самозакоханого чоловіка про все на світі водночас.

 

Андрій Шийчук. Кахлі. – К., Смолоскип, 2018. –  168 с.

Тож для ознайомлення візьмімо до розгляду одного з чотирьох, назвемо його поетом Х (У значенні «ікс», а не те, що ви там собі подумали).

 

коли лікарська рослина стає бур’яном
щербатий смичок грає холодний наспів

.

не зумівши зрозуміти ані побачити
не бажаючи бачити далі ніж те
до чого звиклося

.

каракатицею у грудях вовтузиться перехоплений подих
черешня закида голову / лічить зойки сутінків

.

цмулила чорні думки — кривилася
злизувала з вуст гіркоту
гіркими словами плювалася пошепки

.

за перехожим женеться зграйка зжовклого листя
шурхоче тоненькими голосами

.

болотяні вогники
спиняються і зависають у мороці
над ними пролітають утомлені птеродактилі
що сумними поглядами
шукають свій вирій крейдяного періоду

 

Подібна поезія безперечно потребує детального тлумачення, глибокого аналізу й ретельного осмислення. І супровідний текст (а то й декілька) допомагає читачеві подолати той огром асоціацій, образів та метафор, що суцільним потоком рине зі сторінок смолоскипівських видань. Зацитуємо кілька фрагментів зі вступної статті до збірки поета Х:

 

Отже, збірка поета Х — це чудове свідчення того, що поезія сьогодні може бути не лише викрешуванням пристрастей, не лише трендом болю, а й самодостатньою, наповненою собою. Автор спостерігає за світом і за своїми реакціями, ретельно занотовує думки, робить висновки.

 

Метаморфози і тонка лірика — те, що відокремлює Х від «школи» концентрованого наративного верлібру, до якої він, безумовно, вельми близький.

 

Попри її нарочиту, навіть де в чому приципову ускладненість, поезію Х дуже цікаво читати. Цікаво відслідковувати логіку побудови кожного практично вірша.

 

Повільний і потужний… темпоритм текстів дає читачу час обрати собі до смаку те, чи те розуміння символіки, до якої вдається автор. У певному сенсі поет перетворює те, що раніше освіченій людині здавалося шокуюче огидним, а тепер видається просто нудним, на дещо оригінальне, яскраве, естетично наснажене.

 

Спочатку читати важкувато, може здаватися, що і нудно, та це дуже оманливе враження. Якщо увійти у такий «медитативний» ритм читання, і намагатися уявляти усе в деталях — ковтаєш на одному диханні. І раптом ловиш себе на доволі незвичному бажанні поплакати.

 

Мабуть, читач уже здогадався у чому фішка мого нехитрого прийому. І вірш, і цитати зі статті створені мною з текстів усіх чотирьох збірок. Доточити їх одне до одного, зберігаючи приблизну смислову пов’язаність, доволі нескладно. Майже, як з детальками конструктора «Lego». І це теж своєрідний симптом, над яким варто замислитися й чотирьом поетам, і удвічі більшій кількості авторів пояснювальних текстів.

 

Ігор Мітров. Голландський кут. – К., Смолоскип, 2019. –  240 с.

Кількісно наша молода поезія сьогодні справді дуже багата й різноманітна. Герметичній творчості теж має бути місце, хай квітнуть усі квіти. Зрештою поезія — це магія, бла-бла-бла, коли душа промовляє, поет чхає на граматику і логіку, вірші струменять з нього, як цвяхи з каналізаційного люка. Тільки якісь ті цвяхи трохи занадто серійні і не вельми гострі.

 

Звичайно ж, тут не йдеться про повну й цілковиту безликість. Кожен з поетів все ж має свій, індивідуальний голос. От тільки дуже вже тембри збігаються.

 

Читайте також: Ірванець про поетичні книжки, які можна почитати в маршрутці Київ-Рівне

Підтримайте проект

Фондуючи незалежну редакцію Читомо, ви допомагаєте зростити нове покоління
професіоналів видавничої справи і збільшуєте кількість хороших книжок у світі.

Підтримайте проект