Meridian Czernowitz-2019

Підслухане: про що говорили на Meridian Czernowitz письменники, культрегери й організатори

11.09.2019

Бачите помилку в тексті — виділяйте фрагмент та тисніть Ctrl + Enter

5-8 вересня у Чернівцях удесяте пройшов Міжнародний літературний фестиваль Meridian Czernowitz. Ми поїхали до Червнівців, щоби взяти участь у дискусіях, послухати поезію, поспілкуватися з українськими та закордонними культурними діячами, а також відсвяткувати ювілей головної літературної події міста. Сьогодні Читомо розповідає вустами учасників Meridian Czernowitz про те, що там відбувалося.

Чернівці як точка міжкультурної синергії

Сергій Жадан, письменник та музикант:

«Meridian Czernowitz починався в зовсім іншій країні, за зовсім інших обставин. А останні шість років фестиваль відбувається в країні, що перебуває в стані війни. Всі ці шість років, від самого початку російської агресії, в культурних колах час від часу виникає питання – наскільки загалом є доречними всі ці культурні ініціативи в умовах війни, в умовах тієї ненормальності більшості зв’язків та ситуацій, що виникають унаслідок війни?

Мені здається, нині, з дистанції цих шести років, можна поставити самим собі дещо інше питання – чим було б наповнене наше інформаційне поле, з чого б складався наш культурний простір, якби не літературні й театральні фестивалі, книжкові ярмарки та конференції? І чи не свідчила б їхня відсутність про цілковиту й передчасну капітуляцію? Питання риторичне, знаю, але все одно дозволю собі його поставити. Культура не є синонімом аполітичності. Література не конче мусить розважати. Поезія може говорити про час та історію куди переконливіше за політиків. Пауль Целан міг би це підтвердити. Хоча міг би й заперечити, ясна річ».

Євгенія Лопата, директорка фестивалю Meridian Czernowitz:

«У кожного міста свій образ: Венеція – це вода, скло й кінозірки, Парма – це шинка, Чернівці – це книжка. Вона має багато голосів і написана різними мовами. Це цитата Ігоря Померанцева, і мені здається, що вона найточніше сьогодні може відкрити наш фестиваль. Що створив Meridian Czernowitz за десять років? Тепер ця книжка, якою є Чернівці, про яку писав Ігор Померанцев, оповідує нам не лише про минуле, а й про теперішнє, про сучасне місто Чернівці, європейське, багатокультурне, толерантне, де читають поезію, де пишуть поезію, де поезію слухають не тільки на поетичному фестивалі, але й загалом».

Олексій Каспрук, міський голова Чернівців:

«Місто історично стало кораблем, який поза межами часу, всупереч бурхливим хвилям історії, зберігає унікальну душу. Дуже прикметно, що у ці дні ми вшановуємо пам’ять жертв Голокосту на Буковині, адже кожна людина – це Всесвіт, і в роки цієї страшної трагедії в Чернівцях, на Буковині десятки тисяч Всесвітів залишилися нерозкритими. В цьому жахливому вирі вижили, пройшли через жахіття гетто й концтаборів чернівчани Пауль Целан та Роза Ауслендер. Вони передали світу у свої творчості жах та біль війни, відчуття крихкості мирного співіснування. Сьогодні Україні надзвичайно потрібне розуміння відчуття єдності з Європою, її підтримка та допомога для того, щоб такі трагедії більше ніколи не повторювалися. Такі постаті, як Роза Ауслендер та Пауль Целан продовжують робити багато для мирного співіснування навіть після відходу в кращий світ.

Анка Фельдгузен, Надзвичайний і Повноважний Посол Федеративної Республіки Німеччина:

«Я жила в Україні вже 8 років, але в Чернівцях була востаннє у 1998 році і жодного разу не відвідувала цей фестиваль. Я сьогодні дуже рада, що тепер стала амбасадоркою Німеччини і маю можливість приїхати сюди.

 

Ініціатори фестивалю хотіли знову розмістити Чернівці на культурній мапі Європи, вони хотіли почати і розвивати діалог між сучасними українськими поетами та їхніми іноземними колегами. А цього року ми вже святкуємо десятиріччя фестивалю.

 

Міністерство закордонних справ Німеччини, як і в останні роки, частково фінансує його, і цього року ми фокусуємо увагу на Паулі Целані – великому майстру німецької мови. Цей проєкт називається «Чернівці – Париж – Вічність».

 

Одна з ініціаторок та засновниць фестивалю, колишня директорка Ґете-Інституту в Україні Віра Багальянц, яка занадто рано пішла від нас у 2016 році. Я познайомилася з нею особисто, коли вдруге приїхала в Україну у 2010 році і працювала з нею всі 5 років мого перебування в Києві. Вона була дуже важливою діячкою у двосторонніх культурних відносинах між Україною та Німеччиною. Віра Багальянц була б рада бачити, як інтенсивно розвивається фестиваль, що продовжує чудесну літературну традицію Чернівців».

Флоріан Кольфюрст, Перший секретар Посольства Австрії в Києві:

«В кожній країні є особливі культурні ініціативи, і Meridian Czernowitz належить саме до таких особливих заходів. Вже десять років поспіль фестиваль працює над тим, аби нам разом згадати наші спільні корені, покращити взаєморозуміння і на цьому фундаменті будувати майбутнє. Як ми знаємо, за будь-яким заходом стоять відповідальні особи, яким ми повинні завдячувати. У випадку Meridian Czernowitz сьогодні хотів би відзначити Святослава Померанцева.

Я думаю, випадок Святослава є дуже гарною історією про перевтілення успішного підприємця, який був накритий фінансовою кризою 2008 року, але отримав шанс подумати про якісно нові проєкти. Республіка Австрія хоче подякувати йому за те, що 10 років тому він обрав саме цей шлях і так послідовно продовжує його. Для Австрії надзвичайно важливо висловити нашу подяку не тільки в усній формі, але й так само зробити жест визнання. Для мене велика честь від імені федерального президента Австрійської Республіки нагородити Святослава Померанцева срібним орденом за заслуги Австрійської Республіки».

Святослав Померанцев, президент корпорації «Meridian Czernowitz»:

«Зізнаюсь, я піддався марнославству і знайшов імена інших нагороджених цією дуже великою відзнакою: диригент Герберт фон Караян, письменник Еліас Канетті, драматург і політик Вацлав Гавел, актор Бруно Ганс, співак Френк Сінатра. Як і чому я опинився серед цих знаменитих і надзвичайно обдарованих людей? Маю гіпотезу. Хитромудрі критики кажуть, що престижні нагороди часто вручають, так би мовити, заднім числом.

Багато геніїв не змогли з різних причин своєчасно отримати ті літературні нагороди, яких вони були гідні, тому Франц Кафка, Джеймс Джойс, Анна Ахматова чи Осип Мандельштам не стали лауреатами Нобелівської премії з літератури. Вона була присуджена вже їхнім наступникам: Еліасу Канетті, Вільяму Фолкнеру, Йосифу Бродському. Думаю, що мені невимовно пощастило, адже сьогодні почесний знак вручили не тільки мені, а й моєму місту, його знаменитим особистостям, які писали різними мовами: німецькою, українською, румунською, ідиш. Без них слово Czernowitz було б не більше, ніж географічна точка на карті України».

Книжки про Балкани, Париж та батьківство

Катерина Калитко, письменниця, перекладачка:

«Балкани — це великий напівміф, напівсвідомо обрана ідентичність, з якою я працюю ще зі шкільного віку як людина, яка накопичує інформацію, а згодом і студентка-політолог, і аналітик-міжнародник, якому було, з одного боку, просто цікаво докопатися до правди про те, що відбувалося під час югославських воєн. Мені інтуїтивно відчувалася ця історія дуже співмірною з українською, а також такою, з якої ми мали б почерпнути багато гуманістичних досвідів.

З іншого боку — це було занурення в європейську підсвідомість, якою є Балкани, й вишукування в них іншої себе, адже в людей складних, поламаних і не дуже психічно здорових, якими переважно є письменники, періодично виникають кризи ідентичності чи моменти переосмислення, перепошуку, перевинайдення себе. Оце темне море сенсів, яке постійно коливається над Балканами, дивним чином допомагало мені щоразу увиразнювати себе і знаходити якусь нотку свого голосу. Певний період мого життя був пов’язаний з Балканами. У збірці «Ніхто нас тут не знає, і ми – нікого» Балкани присутні як підсвідомий бекграунд, як сукупність досвідів, які переживають ліричні герої, але це вже ширший, понадбалканський досвід.

Юрій Іздрик, письменник, художник, музикант:

«Вірші Катерини – це високий градус драми, розпачу й тривоги. Ось ми маємо її збірку «Ніхто нас тут не знає, і ми – нікого», ілюстратором якої я став. Зізнаюся чесно, книжки я не читав, бо ж у мене інше відчуття поезії. Ти не можеш читати і насолоджуватись тим, чого ти сам не вмієш написати, а я не вмію писати верлібри, це вищий пілотаж поезії, до якого не кожен підіймається.

Я знаю в українській літературі 2-3 авторів, у творчості яких дуже високо поставлена ця планка темпераменту. Йдеться про перевагу драматичності й трагічності світобачення. Цей постійний градус емоційного життя страшенно виснажує. Коли темрява робиться предметом художнього осмислення, ти постійно в ній живеш, і мало хто з цим справляється».

Ірена Карпа, письменниця:

«Дуже часто люди мають скромні бажання, які легко виконати. В романі «Добрі новини з Аральського моря» також є дуже багато бажань. Тут є цілі чотири героїні, їхні бажання, життя, страхи і мета втечі всіх чотирьох. Це українки, емігрантки, які в силу своїх обставин опиняються в Парижі.

У книзі описані чотири психотипи, чотири типи мрій і взагалі характерів. Якщо вас буде бісити, що дуже багато в книжці брендів, моди, то це я робила навмисно, тому що це також дуже багато каже про людину. Хтось хоче кухню від ІКЕА, а хтось замовляє індивідуально від виробника, хтось купив на розпродажі, а хтось буде паритися, що це з останньої колекції. Це теж робить штрихи до психологічного портрета.

 

Я писала цю книжку без претензій на вічність, просто, щоб людям було класно. У книзі дуже багато Парижа, але не туристичного, він тут справжній і дуже різний.

 

Описані різні райони, різні кав’ярні, які не згадуються у туристичних довідниках. Стає зрозуміло, як себе прохарчувати на 5 євро в день, де поїсти, якщо раптом ви виграли в лотерею мільйон чи він у вас уже був».

Христина Венгринюк, письменниця, головна редакторка видавництва «Чорні вівці»:

«Артбук Пітера Залмаєва «Довідник (не)молодого батька» дуже особливий. Він відкриває щось нове для тебе молодого, тебе старшого, а також тобі дитині. Це книжка, яка демонструє, що таке батьківство завдяки неочікуваним рецепціям та ілюстраціям. Коли ти доходиш до кінця книжки, то розумієш, яке це щастя – бути батьком. Пітер, пишучи цю книжку, напророкував, що днями стане батьком. Слів там дуже мало, але дуже глибокий сенс у кожному з них: «Дитина не іграшка, а маленька людина», «Діти — це складно», «Діти — це назавжди».

Тут є герої, зовнішність яких говорить про те, що всі діти різні. Моя улюблена сторінка «Не можна все звалювати на маму». Тут сидить Марія, яка плекає Ісусика, але водночас годує тварин і готує вечерю, а Йосип тим часом пішов собі пити якийсь пунш з ангелом. Так би не мало бути.

Сергій Жадан:

«Довідник (не)молодого батька» – книжка не для дітей, а для батьків. Я її показував своїй доньці, вона побачила «Діти — це небезпечно» і не зрозуміла, почала сперечатися. В книзі Пітера Залмаєва добре те, що вона нагадує очевидні речі, наприклад, що до дитини треба ставитися як до рівної, не слід недооцінювати її, зневажати. Насправді, дитина у своєму віці ловить набагато більше, ніж нам іноді здається.

Ті речі, які нам здаються очевидними, дитина відкриває для себе поступово, і для неї це дійсно відкриття цілого світу. Скажімо, взяти в руки велосипед — це ж не просто ти освоюєш транспортний засіб, відкриваєш для себе зовсім нове відчуття міського простору, це значно більше, ніж просто керування транспортним засобом».

Целан як місток між минулим та сучасним

Петро Рихло, літературознавець, перекладач:

«Я вважаю, що Целан не тільки сучасний поет, він попереду, тому що новації, з якими він прийшов у літературу, були абсолютно незнані, небачені у тодішній німецькій літературі.

 

Теодор Адорно зазначав, що після Аушвіца писати вірші є варварством. Це був закид, який міг відбити бажання писати поезію. Але я думаю, що Адорно хибно зрозуміли.

 

Йшлося не про те, що поет не може після нечуваних страхіть концтаборів, Голокосту та всього того, що пережило людство, далі співати про прекрасні речі буття, писати вірші, де на розквітлих гілках співають солов’ї. Потрібно було кардинально поміняти поетику, і ця фраза була таким викликом навіть особисто Целану. Можливо, він випередив цей виклик, тому що «Фуга смерті», яку можна вважати першим віршем німецької літератури, присвяченим цій болючій темі, написана в зовсім іншому поетичному ключі».

Андрій Любка, письменник, перекладач:

«Коли ми оцінюємо якусь історичну постать, завжди вважаємо, що в тих чи інших обставинах ми були б кращими. Хоча насправді це возвеличення себе і хвалькуватість не мають жодних підстав. Я поставив собі просте запитання – ким був би Пауль Целан, якби жив у ці дні, як би виглядав, куди б ходив на роботу, який у нього був би акцент, характер? Відповідь дуже проста: Целан у наш час був би біженцем. Біженцем з Донбасу, біженцем із Сирії. Він усе життя втікав. Людина, яка втекла з Чернівців.

Люди тікають від смерті. І от коли ми оцінюємо Целана, мені здається, що важливо усвідомити, що його історія вічна, вона повторюється у наш час. Невідомо, хто з цих біженців сьогодні напише геніальний роман як Рафеєнко, а хто просто візьме і залізе в петлю, тому що він не дасть собі ради. І в цьому контексті Целан дуже актуальний».

 

Читайте також: Андрій Любка: кожна країна має своїх «сусідів-варварів»

Євгенія Лопата:

Багато паралелей у Творчості целана з тим, що відбувається сьогодні у світі та Європі. Його роботи є не так об’єктом дослідження, як тим, що об’єднує країни, які по праву можуть вважати Целана своїм поетом: це й Україна, й Румунія, й Німеччина, й Австрія, й Франція, де він провів другу половину свого життя. Це унікальна особистість, яка слугує мостом між нашими культурами, між епохами.

Важливо проговорювати те, що лишалося непроговореним, важливо думати не лише категоріями минулого, а й категоріями сьогодення і майбутнього, проводити паралелі, аналізувати і розуміти, що ті трагедії, які відбувалися у минулому сторіччі не мають права повторюватися сьогодні з нами».

 

Читайте також: Про що говорили на IX Meridian Czernowitz: 150 літрів вина, Сенцов і токсична пропаганда

 

Фото: Meridian Czernowitz

 

Підтримайте проект

Фондуючи незалежну редакцію Читомо, ви допомагаєте зростити нове покоління
професіоналів видавничої справи і збільшуєте кількість хороших книжок у світі.

Підтримайте проект