Vivat

Пізнавати світ без енциклопедій: фікшн і нон-фікшн у «Шафі під сливою» Аліни Штефан

11.10.2018

Бачите помилку в тексті — виділяйте фрагмент та тисніть Ctrl + Enter

Аліна Штефан. Шафа під сливою / ілюстрації Мар’яни Микитюк. — Харків : Віват, 2018. — 64 с.

У час, коли в Україні з’являється так багато гарних дитячих перекладних книжок, тим цікавіше спостерігати за українськими авторами: які теми вони обирають, для кого і про кого пишуть, а що, навпаки, оминають увагою. Аліна Штефан — письменниця й літературна критикиня з Дніпра — в одній зі статей писала, що в наших авторів є коло улюблених і навіть модних тем, які далеко не вичерпують кола традиційних дитячих інтересів. Зокрема, їй особисто бракувало книжок про тварин, про природу — але не суто пізнавальних, а таких, щоб це було захопливе читання.

 

Я тоді була цілком згодна з Аліною, і коли почула, що вона, біологиня й лікарка за фахом, має видати книжку, зізнаюся, чекала від неї саме чогось такого — тексту, який дитина «проковтне» й переживе, а разом із тим збереже для себе багато інформації. Так і сталося, але… не із «Шафою під сливою». Алінин цікавий фікшн-плюс-нон-фікшн — це «Літо довжиною в ДНК». А от «Шафа під сливою» — це дещо інакший текст, по-своєму цікавий.

Почнімо з того, що це — книжка-оповідання. Вона, власне, й виросла з оповідання на кілька сторінок, надрукованого в дитячому журналі, а для книжкового видання текст було дописано й додатково опрацьовано. А проте він не перестав бути оповіданням із цікавим фантастичним сюжетом: двоє дівчаток-молодших школярок потрапляють у чарівну шафу, яка може перетворювати їх на тварин, про яких вони згадають, і переносити в різні місця. Шафа підпирала зламану сливу, і дівчатка хотіли потрапити в минуле, щоб тій сливі не дати зламатися, та трохи збилися з дороги і встигли побути і павуком, і тарганом, і китом, і собаками, а ще випробувати себе в фехтуванні та бобслеї. І це ще не всі пригоди!

 

Сюжет дуже динамічний, одразу починається з найцікавішого, а пояснення природи всіх перипетій будуть ближче до кінця, коли читач саме відхекується після довгих і напружених перегонів. Щоразу, коли відкриваєш нову сторінку, думаєш: ким мандрівниці стануть цього разу? Динаміка, невпинний рух тексту — його безсумнівна сила, те, що вирізняє книжку серед багатьох сучасних українських дитячих повістей, часто аж надто неквапливих. І ця стрімкість має відгукнутися дітям 7-10 років, які зазвичай дуже активні і сповнені життя.

 

Читайте також: У пошуках трикстерів: біситися чи закохуватися

 

У книжці гарне співвідношення також між текстом та ілюстраціями: текст зазвичай займає не більше ніж половину сторінки (але його не так уже й мало, це не книжка-картинка), найважливіші слова виділено, а діалоги часто введено в окремі «віконця чату». Класні вийшли й ілюстрації Мар’яни Микитюк: емоційні, яскраві, детальні, інформативні. А ще не можу не відзначити багатої мови тексту, до якої, за словами Аліни Штефан, доклалася й редакторка книжки Олена Рибка. Я особисто зовсім не проти, щоб мої діти прочитали на сторінках слова «довбешки», «перепуджені» або «куди ти преш». І, можливо, не тільки прочитали, а й ввели у власне мовлення — а таке в нас трапляється доволі часто.

Мабуть, динаміка сюжету трохи заважає запам’ятовувати інформацію, якої в тексті чимало, і яка справді цікава і здатна зачепити малих читачів. Та коли мчиш разом із героїнями від місця до місця, відомості про те, що вуха в коника-стрибунця на ногах, сплутуються з фактом, що деякі таргани здатні пищати. Щоб гарно все засвоїти й розкласти по поличках, доведеться перечитати книжку кілька разів.

 

Та значно важливіша за факти в цьому тексті — віра в реальність фантастичного, віра така ще природна для молодших школярів, які, хоч уже й починають аналізувати й досліджувати світ, та все ще готові наповнювати його магією, майже не дивуючись, що стара шафа здатна творити всякі дивовижі. Оце співвідношення дослідницького (цікаві факти) і фантастичного (сюжет) — ідеальне для цільових читачів цього оповідання.

Взагалі «Шафа під сливою» — саме про таке дитяче магічне сприйняття реальності, і про те, що джерелом цієї магії може стати книжка. Після всіх перипетій цього тексту, всіх його карколомних поворотів, усіх цікавих фактів залишається враження: читати — це класно. Читати — це переживати купу пригод, умовно кажучи, «не вилазячи з шафи», і все ж — по-справжньому. Десь у майбутньому на дівчаток, які перетворюються то на пінгвінів, то на павуків, чекає похмурий Кафка, але зараз вони мчать уперед сторінками прочитаного, і прочитане оживає в їхніх руках.

 

Ось так Аліні Штефан — біологині, лікарці, але також і завзятій читачці — вдалася чудова книжка: і інформативна, і захоплива, і сповнена любові до читання.

 

Читати:

  • дітям, які люблять пригоди;
  • дітям, які вважають, що читати — це нудно: сюжет їх обов’язково захопить;
  • дітям, яким подобається запам’ятовувати цікаві факти.

 

Не читати:

  • тим, хто вважає, що популяризувати читання можна тільки книжками про бібліотеки.

 

Читайте також: Еволюція від чарівної казки до «Реальності Барґеста» Аліни Штефан

Авторка: Антоніна Ящук

Підтримайте проект

Фондуючи незалежну редакцію Читомо, ви допомагаєте зростити нове покоління
професіоналів видавничої справи і збільшуєте кількість хороших книжок у світі.

Підтримайте проект